read-books.club » Дитячі книги » Як не скарб, то пожежа 📚 - Українською

Читати книгу - "Як не скарб, то пожежа"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як не скарб, то пожежа" автора Наталія Шевченко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 36
Перейти на сторінку:
доведеш мене колись до інфаркту! От і кашкета мені через вас продірявили! Мати твоя місця собі не знаходить!

— Тату, не сварися, — Миколка врізався нарешті в батька і міцно обхопив його руками. — Ось же гроші, всі, до копієчки! Бачиш, навіть пломба ціла! А там, у ямі, ще один бандит сидить. Ми тут, цеє… Скарби шукали древні, ну, знаєш, козака Чорнорота, і так захопилися, що проґавили останній автобус. І в мене, як на лихо, на мобілці ще й грошей не лишилося! Ніхто нас не схотів підібрати, доки ми на трасі стояли! От ми й повернулися до лісу. А потім ці бандити… А ще я спочатку хреста звалив на цвинтарі… Ну, бери ж ти гроші нарешті!

— Чуєш, Петровичу, — реготнув хтось із підлеглих — з тих, що одягали наручники на Косуху та Бекаса, — це скидається на спробу дати хабаря посадовій особі під час виконання. Так що ти давай… Вживай якихось заходів…

І всі міліціонери радісно загиготіли.

Пилип Петрович послухався і вжив заходів. Він підняв свою величезну, як заступ, долоню так, наче хотів ляснути сина по м’якому місцю, та натомість впав на коліна і обійняв його так міцно, що Миколка тільки квакнув.

— Ти хоч уявляєш собі, як я за тебе злякався! — не притишуючи, втім, голосу, закричав старший лейтенант Маковій. — За вас усіх! Та якби з тобою… з вами… щось трапилося, я не знаю тоді, що би я робив! Я…

— Тату, — шокований Миколка вирвався, чи, точніше, викрутився з батькових обіймів, — ти що це, плачеш? Тобі за посадою не можна! Догану впаяють! Ну, припини…

— Не твоє діло, що мені можна, а що ні! — закричав батько ще гучніше і підозріло хлюпнув носом. — Він мене ще вчити буде! Шмаркач! Молокосос! Ану всі до машини кроком руш! Пакуйтеся всі на заднє сидіння! А де, — тут Пилип Петрович на мить замовк і озирнувся, — Данилко з Діаною?

— Ми тут, — озвалося з-за дерева. Вони саме згортали намет, що його витяг з ями один із міліціонерів разом з Кістяком. — Уже закінчуємо!

Пан Маковій зітхнув, голосно, як перший паротяг, і подивився на своїх підлеглих.

— Ну от, і що з такими дітьми робити накажете, га? Квіти життя, називається…

— Але ж ми знайшли гроші! — знову встряг Миколка. — Хоча й випадково, якщо чесно. Але ж знайшли!

На це батько вже нічого не сказав. Він простежив, як грабіжників завантажують в міліцейську машину, як один із підлеглих сідає за кермо бандитського джипу, підійшов до «Тойоти», розчахнув задні дверцята і лише тоді озвався до незвично мовчазного Семка.

— Ну, а ти що скажеш, Семку Скорик? Я гадав, що в тебе є голова на плечах, на відміну від мого шалапута…

— Нічого не скажу. Тільки… — Семко глибоко вдихнув і випрямив спину. — Це була моя ідея…

Глава 13

— Дядьку Пилипе, а можна одне питання?

— Спробуй, Даниле-майстре.

— Хто з батьків першим ударив на сполох?

Пан Маковій на мить відвернувся від лобового скла, щоби глянути на малого. Вони мчали додому, поверталися в рідне містечко, і Команда Мрії у повному складі розслаблено куняла на задньому сидінні його «Тойоти». Та Данилко навіть у напівсні залишався справжнім журналістом.

— А ти як думаєш? Здогадайся! — відповів Пилип Петрович і сам собі дуже здивувався. Насправді він хотів сказати: «Ось приїдеш додому, там про все дізнаєшся!»

— Та ну, що тут вгадувати. Мій тато, правда ж?

— Правда, Даню, чиста правда. Як ти вгадав?

— Просто в нас відбій о десятій вечора. Тато, мабуть, хотів побажати мені доброї ночі, зазирнув до кімнати, а мене нема…

— Відбій — це звучить жахливо! — промовила сонна Діанка.

— Та нічого не жахливо, — заперечив старший лейтенант. — Класно звучить! Я підтримую. Треба й собі таке вдома завести! І за порушення режиму відразу саджати до карцеру! Ех, відбити б вам усім одне місце, щоби тиждень стоячки снідали! І обідали! Знали б тоді, як батькам нерви тріпати! Так гляди ж — вони ще й винагороду отримають!

— Яку ще винагороду, тату? — продер очі Миколка.

— Грошову, яку ж іще! — пан Маковій аж завібрував від гніву. — Банк призначив.

— І багато? — поцікавився Семко, зручніше вмощуючи голову на м’якому сидінні.

— Десять відсотків від суми вкраденого.

— Десять від… десять тисяч гривень? — Миколка аж підстрибнув, вмить забувши про сонливість. — Тобто по дві з половиною тисячі кожному з Команди?!

— Хоч чомусь тебе в школі навчили, — саркастично підтвердив Пилип Петрович. — Ну там, ділити, множити… Саме так, синку.

— Так це ж класно! — надихнувся Миколка майбутніми перспективами, але, почувши, як невдоволено скрегоче за кермом батько, поквапився додати. — Ти не хвилюйся, тату, я з тобою теж поділюся. Купимо тобі новий

1 ... 16 17 18 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як не скарб, то пожежа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як не скарб, то пожежа"