Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

 аксиміліян Морґен прибув до Льондона у твердому переконанні: знаменита летунка чекає на нього в жагучій нетерплячості. У тому розумінні, що винаходи галицького едісона будуть підтримані не лише в універсалізації летунських обладунків, айв інших його намірах. Він давно вже сушив мізки над тим, як удосконалити буденну газову кухонку, умонтувавши в неї... «будильника». Коли хтось виходить з дому, а хоче після свого повороту застати гарячий чай, він наставляє на певну годину «будильник», а на кухонці лишає приготовану воду. В означений час автоматично запалюється газ і вариться вода. Від того матимуть вигоду і господиньки, які не люблять рано вставати...

Ще Морґен тримав у своїй винахідницькій голові плян, як полегшити оздоровлення тих громадян, що мріють про виїзди на Рив'єру, та не можуть собі цього дозволити з браку грошей. Він уладував пристрій, який змінював підсоння в помешканнях: за бажанням можна мати вдома і африканську пустелю, і океанське побережжя, і всі інші краї. Та винахідник прагнув більшого: збудувати дім, в якому кожний покій матиме інше підсоння з питомою собі рослинністю та звіриною. Небезпечно лиш мати левів у заімпровізованих джунґлях...

А ще в рурі для креслень містилася ідея нового типу гідропляну, який би літав у повітрі і йшов під водою зі швидкістю сто п'ятдесят миль на годину.

Та це так, забавки. Найчастіш Максиміліян впадав у розмисли про розчинені в морській воді срібло й золото. У кожній тонні — майже по половині грама. Якщо обчислити всі морські та океанські води, то на кожного мешканця Землі припадає грудка срібла, ціною в три з половиною мільйона золотих, і грудка золота, ціною в цілий мільярд! Мав би такі гроші, то ні хвильки б не замислювався, на що їх витратити — на злучення Европи з Африкою! Цього легко можна досягти, висушивши Середземне море (задля цього спинити воду з Атлантичного океану, і тоді доплив води з усіх європейських рік уже б не вдержав рівня). Що та Ґібралтарська протока! Одна-єдина гребля зупинить води Атлантики, а випарувану морську воду можна було б при помочі електричного струму спровадити на землі Північної Африки і змінити їх на квітучий рай!

Та європейські країни не думають, як запобігти занепаду своїх переваг у світі, отож лиш йому, Максиміліяну Морґену, судилося вирятувати Европу — через наводнення Сахарської пустелі — від американізації...

Чесно кажучи, Максиміляну краще було б рушити до Парижа на виставку, де змагалися світові винахідники, являючи на світ Божий одяг без сліду шитва, пральку, машинку до стриження, стіл, на якому можна писати лежачи, бо він нахилений прямовисно, але з нього нічого не падає, лікарський «годинник»-бранзолєтку, який дзвонить на тривогу, коли температура переступає тридцять сім...

А от директору з Голівуду припав до серця на тій виставці «записник сміху»: він точно записує вибухи реготу серед глядачів театру чи кінематографу, креслячи на паперовій стрічці криву, що докладно вказує, які епізоди з комедії найбільше чи найменше подобаються. Такі машинки він волів би встановити скрізь, де відбуваються якісь видовища, а найдоцільніше скористався би «стрічками сміху», продаючи свої фільми на чужину.

— На біса нам критики?! — вигукнув він, коли спостерігав за роботою «записника».

Та то було в Парижі, а ось в Льондоні...

Доки Ґенів приятель розшукував ошатний будиночок у передмісті, не полишаючи сподівань, що летунка виявиться зичливою, добре втрамбованою дорогою рухалося авто. За кермом — вродлива білявка з блакитними очима, так схожа на Лореляй — Анабель Діккенс. Це від неї надійшов лист Максиміліянові, як ви вже здогадалися, і це вона мала вдавати перед цим німецьким бовдуром леді Емілію Джонсон.

 арешті прийшла пора оповісти, що насправді сталося з Ґеньом після того трафунку в каварні. Оскільки Максиміліян не мав ні краплі слов'янської крови, то він виконав замовлення свого приятеля абсолютно педантично: більше смороду і диму для переляку, ніж вибухової сили. Коли над'їхали пожежники і набігли «жандарі», виявилося, що всі клієнти Майнля цілі й неушкоджені. Ну, вікна, звісно, на друзки, так що потерпіло кілька перехожих, але ми їх не беремо до уваги. А Ґеньо зник, пропав, щез, вилетів разом із димом у повітря на превеликий жаль Панни Пухкенькі Стегна...

Нашого героя вирятував той батяр, що постав на порозі каварні. Це його гучний голос зреаґував на вибух. (Ми не будемо відтворювати його природну лайку у всій її красі й потворности). Упіймавши в обійми незнайомця, батяр потягнув його за собою, подалі від небезпеки, підозрюючи, що сей кумпель і є причиною рейваху. У першій-ліпшій брамі вони коротко перемовилися:

— Цілий?

— Ніби...

— Хотів касу?

— Та яке!

— Кажи правду!

— Кажу...

Цього вистачило, щоб двоє чоловіків порозумілися.

Отже, Ґеньо мав десь пересидіти, поки не виясниться, чи не розпустить язика його тимчасова пасія або пильний татко Крамер. Зрештою, їм обом не вигідний ніякий поголос — і так половина міста довго обмовляла Сюзанну за фальшивий шлюб зі старим