Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Ми поклали принца на моє вузьке ліжко разом. Синці на його обличчя вже чорніли: піднос лежав на підлозі пом'ятий по кривизні його черепа.

— Дуже добре, — сказав Дракон крізь зуби, оглядаючи очі принца, вони не дивилися і були дивно матові, коли він підняв йому повіки, а рука принца, коли він її підняв, безвольно упала назад у ліжко і зсунулася в сторону.

Я стояла і дивився, задихаючись під ліфом, моя відчайдушна лють пройшла, і залишився тільки жах. Як би дивно це не звучало, я не стільки боялася того, що станеться зі мною; я не хотіла, щоб принц помер. Він ще наполовину уявлявся мені блискучим героєм легенд, який воював зі звірами, хоч тільки що хапав мене. Він не… не заслуговував такого кінця.

— Якщо ви не хочете, щоби людина померла, не дубасьте її по голові багато разів, — Дракон клацнув зубами. — Спустіться в лабораторію і принесіть мені жовтий еліксир в флаконі з полиці на стіні. Не червоний, і не фіолетовий — і спробуйте, якщо це можливо, не розбити його, коли будете нести вгору по сходах, якщо ви не хочете попробувати переконати короля, що ваша чеснота вартує більше за життя його сина.

А сам поклав руки на голову принца і почав тихо співати слова, які змусили мене здригнутися і пройшлися дрожем уздовж хребта. Я побігла по сходах, підхопивши мої спідниці попереду себе. Я принесла еліксир назад за одну хвильку, важко дихаючи, з поспішністю, ніде не затримуючись більше, ніж це було необхідно, і застала Дракона все ще у роботі: він не перервав співу, тільки відвів руку до мене, нетерпляче, різко підзиваючи; Я вклала флакон йому у руку. Пальцями однієї руки він збив кришечку і перекинув отвір у рот принца.

Запах від еліксиру був жахливий, як від гниючої риби; Я мало не задихнулася від нудоти, коли стояла поруч. Дракон віддав флакон мені навіть не дивлячись, і я повинна була стримати своє дихання, поки закривала його. Він затис щелепу принца обома руками. Навіть в несвідомому стані і поранений, принц сіпнувся і спробував виплюнути рідину. Еліксир світився якимось чином всередині його рота, так яскраво, що я могла бачити його щелепу і зуби, які сиділи в черепі.

Мені вдалося закрити колбу без блювотних позивів, а потім я схопилася, щоб допомогти: Я затисла принцові носа, і через мить він нарешті сковтнув. Блискуче світіння пішло в горлянку і до живота. Я могла побачити, як світіння подорожує по всьому тілу, навіть під його одягом, розріджуючись, розгалужуючись у руки і ноги, поки нарешті не стало дуже тьмяним, щоб його бачити.

Дракон відпустив голову принца і зупинив спів заклинання. Він відкинувся на спинку ліжка з закритими очима: і виглядав таким блідим, яким я ніколи не бачила його раніше. Я стояла, ширяючи тривожним поглядом над ліжком, над ними обома, і, нарешті випалила,

— Він помер?

— Ні, дякуючи вам, — сказав Дракон, але це було величезне полегшення: я дозволила собі опуститися на купу складеного оксамиту, і опустити голову на ліжко на свої руки, обтягнуті мереживами, вишитими золотом.

— А тепер ви збираєтеся поплакати, я вважаю, — сказав Дракон над моєю головою. — Про що ви думали? Чому ви оділи це сміховинне плаття, якщо не хотіли його спокусити?

— Це було краще, ніж залишатися в чому мати родила, коли він зірвав з мене інше! — закричала я, піднімаючи голову — без сліз; я витратила усі свої сльози раніше, і все, що у мене залишилося, був гнів. — Я не хотіла бути у ньому.

Я зупинилася, з важкою складкою шовку, що опинилася в моїх руках, і подивилась на неї. Дракон тоді був далеко; і він не творив ніякої магії, ніякого заклинання.

— Що ви зі мною зробили? — прошепотіла я. — Він сказав, що я… він назвав мене відьмою. Ви зробили мене відьмою.

Дракон пирхнув.

— Якби я міг робити відьом, я б звичайно, не вибрав недоумкувату селянку у якості матеріалу. Я нічого не зробив з вами, лише спробував вбарабанити кілька жалюгідних заклинань у ваш майже непроникний череп. — Він підвівся з ліжка з шипінням втоми, насилу, на відміну від мене — я боролася з втомою у ті страшні тижні, коли він вчив мене магії. Проте, сидячи, я дивилася на нього знизу вгору, збита з пантелику, і все ж неохоче починала вірити. — Але навіщо вам було мене вчити?

— Я був би радий залишити вас гнити у вашому селі розміром з монету, але мої варіанти були болісно обмежені. — На мій нерозуміючий погляд він насупився. — Ті, хто володіють Даром, повинні бути навчені: такий закон короля. У будь-якому випадку, було б ідіотським рішенням для мене залишити вас там як стиглу сливу, поки хтось не прийде з Вуду і не з'їсть вас, перетворившись у воістину чудовий жах.

У той час як я кинулася в жах від цієї ідеї, він повернув лице до принца, який тільки стогнав і трохи рухався уві сні: він починав прокидатися, пробуючи неміцною рукою потерти своє обличчя. Я підстрибнула на ноги і відсунулася від ліжка в тривозі, ближче до Дракона.

— Ось це, — сказав Дракон. — Kalikual. Це краще, ніж бити коханців до втрати пам'яті.

Він очікувально подивився на мене. Я подивилася на нього, потім на повільно приходячого до тями принца, і знову перевела погляд на нього.

— Якби я не була відьмою, — сказала я, — якби була звичайною, ви дозволили б мені… піти додому? Могли б ви вигнати мене через це?

Він помовчав. Я звикла до протиріч його обличчя, молодого і старого водночас. За всі прожиті роки у нього з'явилися лише складки в куточках