Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

 — Багатопащеві риби живуть парами, — додав Алеж, не роззявляючи дзьоба. — Протягом усього життя вони залишаються вірними партнерові. І на підтвердження досконалости свого союзу вони завжди розмовляють в риму.

Обидві особини Багатопащевих Риб видалися Гарунові нездоровими. Їхні численні роти дуже часто шипіли й кашляли, а очі від запалення були червоними.

 — Я не великий знавець у цих справах, — звернувся Гарун до них, — але як ви почуваєтеся, ви, часом, не хворі?

Відповідь не забарилася, розділена булькотливим кашлем на окремі частини:

 — Смак поганий! Бруд усюди!

 — Дуже сильно ниють груди!

 — Я є Баґа! А це — Ґупі!

 — Ми заслабли! Вдвох, укупі!

 — Очі жовті! Горло хворе!

 — Більше слів, коли здорові.

 — Як ти уже здогадався, всі ґупізиряни люблять поговорити, — зауважив Якщоб. — Мовчанка вважається нечемністю. Багатопащеві Риби у такий спосіб попрохали у тебе вибачення.

 — Здається, вони сказали досить багато, — відповів Гарун.

 — Зазвичай, кожен рот каже щось інше, — пояснював Якщоб. — Тоді вони справді багато говорять. А це для них майже мовчанка.

 — Тоді ж бо як для Плавучого Городника кілька коротких речень вважається балакучістю, — зітхнув Гарун. — Я щось не збагну, що у вас тут коїться. Між іншим, а чим займаються ці риби?

Якщоб пояснив, що Багатопащевим Рибам найбільше б підійшла назва «голодні читачі».

 — Коли риба голодна, то геть усіма ротами ковтає усі оповіді поспіль, і в її череві стається диво: частинка однієї оповіді приєднується до думки з іншої оповіді, а тоді — гопля! — вони випльовують уже не старі, а нові оповіді. Але ніщо не виникає з нічого, Злодійчуку; кожна оповідь звідкись береться; нові оповіді народжуються зі старих, новими стають вони завдяки новим поєднанням. Тепер, сподіваюся, тобі ясно, що наші Багатопащеві Риби у своїх травних системах створюють нові оповіді. Лишень подумай, наскільки зле їм тепер має бути! Адже через їхні нутрощі проходять усі забруднені казки: вперед — назад, вгору — вниз, збоку — вбік, тому вже й не дивує зелений відтінок їхніх зябер.

Багатопащеві Риби ще раз виринули, аби проговорити ще один хрипкуватий куплет:

 — Так погано ще не було!

 — В Старій Зоні повно бруду.

Почувши таке, Джин Води ляснув себе долонею по лобі й мало не збив тюрбан.

 — Що, що? — допитувався Гарун, а Якщоб, тепер навіть ще більше замислений, невдоволено пояснював, що Стара Зона, а вона розташована в південному полярному поясі Кагані, — це територія, якою вже майже ніхто не цікавився. Нема попиту на тамтешні давні оповіді.

 — Ти ж бо знаєш, якими є люди, вони завжди хочуть чогось нового. Давні казки — не в моді.

Отже, Стара Зона майже нікому не потрібна; однак вважається, що всі Оповідні Потоки беруть початок з єдиного Оповідного Джерела, що б'є, згідно з леґендою, неподалік Південного Полюса Місяця.

 — Якщо забруднилося Джерело, то що станеться з Океаном, що станеться з усіма нами? — майже заголосив Якщоб. — Ми надто довго ні на що не зважали, а тепер настав час розплати.

 — Тримайтеся за капелюхи, — перебив Алеж-Одуд. — Тисну на гальма. Он уже Ґуп-Сіті. За рекордно короткий час! Ва-ва-ва-рум! Жодних проблем.

«Я просто вражений, як легко до всього звикаєш і, до того ж, як швидко, — розмірковував Гарун. — Новий світ, нові друзі; не встиг я прибути, як мене нічим уже не здивуєш».

Ґуп-Сіті просто вирувало. Водні маґістралі, що перетинали місто в усіх напрямках (столиця країни Ґуп була споруджена на Архіпелазі з тисячі й одного невеликого острова неподалік Материка), тепер аж кишіли всілякими суднами, переповненими дуже різними ґупізирянами з неодмінним виразом тривоги на обличчях. Алеж-Одуд з Малі, з одного боку, й Ґупі й Баґа, з іншого, просувалися (тепер значно повільніше) крізь цю плавучу юрму до Лаґуни, зрештою, як і всі інші.

Лаґуна, чудове різнобарвне плесо, простяглася між Архіпелагом, де більшість ґупізирян облаштували собі домашні вогнища в прикрашених витонче — ною різьбою дерев'яних будівлях з гофрованими срібними й золотими дахами, та Материком, де розкинувся велетенський сад з терасами, що спускалися аж до самої води. В Саду Задоволень були величні водограї, намети розваг і старезні розлогі дерева, а неподалік стояло трійко найважливіших будівель країни Ґуп, що мали вигляд трійки велетенських покритих цукровою глазур'ю тортів: Будинок Короля Торохтія з величним балконом, що виходив у Сад; праворуч від нього — Парламент країни Ґуп, відомий як Говорильня, оскільки через балакучість ґупізирян обговорення в ньому могло тривати днями, місяцями або іноді навіть роками, а ліворуч — височенна вежа Будинку ПНСП — споруда, з якої безперервно долинали шум і брязкання тисячі й одної Машин, Надто Складних для Опису, що контролювали Процес, Надто Складний для Пояснення.

Алеж-Одуд підвіз Якщоба й Гаруна до сходів на берег. Хлопець і Джин Води зійшли на сушу й приєдналися до натовпу, що збирався в Саду Втіх, а ті ґупізиряни, що надавали перевагу воді (Плавучі Городники, Багатопащеві Риби, механічні птахи), залишилися в Лаґуні. В Саду Втіх Гарун помітив велику кількість незвичайно худих ґупізирян, одягнених у прямокутний, всіяний усілякими написами одяг.

 — Це — пояснив йому Якщоб,