Читати книгу - "Діти Праліса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так то ж для діла! — не вгавала Гапка.
— А це задля розваги, — наполягав на своєму Никодим, — жаб однак поздуває! От якби ми по них камінцями кидатись почали…
— Ще чого бракувало! — вигукнула Гапка.
Андрій лише усміхнувся.
— Годі, Никодиме, дурня клеїти. Час рушати в дорогу, — звернувся він до водяника.
Никодим одразу відкинув соломину і відпустив ще ненадуту жабу.
— Скупилися? — спитала Гапка.
— Атож, — відповів Андрій.
— Цибуля є? — одразу підійшов до прибулих Нікель.
— Є, — відповів Коник, який уже копирсався в торбі, — гайда!
Погань позакидала торби до човна, а Никодим підняв вітрило.
— Рушаємо! — вигукнув він, і човен пішов угору по Удаю, до гирла Переводу.
Далі за Пирятином по річці не було жодних поселень. Скрізь, куди сягало око, тяглися болотисті плавні, а за ними, вдалині, височіли ліси.
Відчуваючи, що вже скоро вони досягнуть своєї мети, вгамувався навіть Никодим.
Краєвид відкривався і справді казковий. Навколо була дика, недоторкана природа. За бортом хлюпотіли хвилі, і човен швидко йшов за попутним вітром.
Один Коник не милувався довколишньою красою.
— Гм-м-м, невже не можна було піти верхи? Адже Вітряк мені казав, що дорога є!
— Дорога то є, — відповів Никодим, — але потаємна. Рудка оточена лісами і болотами, які тягнуться на багато верст. А водою, хоч і накинемо гак, але не заблукаємо. І шлях, який бачили Мурко й Мефодій, пролягав по воді.
— Так-так, — погодився Мефодій. Він почав помітно нервувати. — Уже скоро Перевод, а там і Рудка під боком!
Никодим, який сидів на стерні, розкурив люльку і сказав:
— Чесно кажучи, я завжди хотів тут побувати, але все якось не до того було.
— Це за ті роки, що ти по цьому світу поневіряєшся? — посміхнувся Андрій. — Скажи краще, що ліньки було!
— Може, й ліньки, — спокійно погодився водяник.
— Гир-р-р-ло! — раптом вигукнув Мурко.
За поворотом ріки, по правому борту, справді виринуло широке гирло Переводу. Мефодій придивився.
— Так. Це те, що ми бачили, — погодився упир.
Никодим скерував туди човна.
— Дуже скор-р-ро ми досягнемо того місця, де в Пер-р-ревід впадає Р-р-рудка… А далі туман. Там дуже небезпечно.
Всі глянули на Мурка.
— Про що це ти, друже? — спитав малюка гном.
— У тому тумані — чор-р-рна погань Праліса. Вона блукає сповитими туманом хащами та болотами, пильнує і нападає на кожного, хто насмілиться туди ступити.
— А раніше не міг сказати? — пробурмотів Жменька.
— Не хотів вас лякати. То чар-р-ри зігнали всю чорну нечисть до туману і зробили її охоронцями Рудки.
— Мефодію, — звернувся до упиря козак, — а ти чого мовчав?
Але упир і сам здивовано дивився на Мурка.
— Я нічого такого не бачив! — відповів він.
— Бо вся твоя увага була спрямована тільки на Пташку, — пояснив Мурко.
— А що за нечисть? — спитала Гапка.
— По болотах і річці — анциболоти і болотяні відьми, а по лісах — перевертні, вурдалаки і хащуни.
— Всі наші старі знайомі, — зневажливо кинув водяник і сплюнув за борт. — Ми з Коником про це знали.
— Ніколи не бачила цієї погані, — зауважила Гапка.
— Та краще б і зовсім не бачила, — невдоволено відказав на те Андрій, — але назад вороття нема.
Одразу за гирлом Перевод розходився багатьма рукавами, і Никодим завагався, куди саме він має скерувати човен.
— Мурку, куди далі? — спитав він малюка.
— У мене що, мапа є? — відповів Мурко. — Хто з нас водяник?
— Гаразд, підемо, де найбільша течія.
І човен зайшов у невеличку протоку. На ніс став Андрій з довгою жердиною в руках і став намацувати нею дно.
— До дна не дістати! — вигукнув він. — Глибоченько!
Очерети були височенними, навіть більшими, ніж на Низу у Великому Лузі. А протока ставала дедалі вужчою. Вітрило обвисло, вітер шумів десь над велетенськими очеретами. Нечисть і козак сіли на весла. Човен звернув. Тут вузенька протока розгалужувалася на дві ширші і не з такою сильною течією. Човен скерували у праву.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Праліса», після закриття браузера.