Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

У двадцяті роки відроджений Клан уже налічував, як стверджували його представники, аж вісім мільйонів членів. Цього разу організація не обмежилася Півднем Сполучених Штатів, а поширилася всією країною; і об’єктом її уваги стали не лише чорношкірі, а й католики, євреї, комуністи, профспілки, іммігранти, агітатори й інші «порушники фактичного порядку». У 1933 році, коли Гітлер прийшов до влади в Німеччині, Віл Роджерс першим указав на момент, який пов’язував новий Клан з новою загрозою в Європі: «Усі газети кажуть, що Гітлер намагається копіювати Муссоліні, — писав він. — Та мені здається, що він намагається копіювати Ку-клукс-клан».

Початок Другої світової війни й низка внутрішніх скандалів знову спричинилися до того, що Клан заліг на дно. Настрій широкого загалу обернувся проти Клану, бо голоси, що відстоювали єдність країни під час війни, заглушили голоси сепаратистів.

Проте через кілька років знову з’явились ознаки широкомасштабного відродження цієї організації. Тривога часів війни змінилася післявоєнною непевністю, і кількість членів Клану росла, мов на дріжджах. Буквально через два місяці після Дня перемоги над Японією, тобто 15 серпня 1945 року, члени Клану в Атланті спалили стометровий хрест на схилі гори Стоун-Маунтін, де був викарбуваний легендарний барельєф генерала Роберта Лі. Як згодом заявив один із членів Клану, таке видовищне спалення хреста було здійснене «просто для того, щоби нігери знали: війна скінчилась, і Клан знову повернувся до міст і сіл».

Тепер штаб-квартирою Клану стала Атланта. Вважалося, що Клан мав значний вплив на політиків штату Джорджія; подейкували також, що до складу кланівських місцевих організацій у цьому штаті входило багато полісменів і помічників шерифів. Так, Клан був таємним товариством, чиї члени з насолодою користувалися паролями та хитрощами в стилі «лицарів плаща й кинджала», але справжня сила крилася саме в тому страху, який він поширював серед широкого загалу і який підтверджувався тією всім відомою таємницею, що Ку-клукс-клан та правоохоронні органи були братами за зброєю.

Атланта, яка на жаргоні куклукскланівців називалася Столицею невидимої імперії ККК, була також рідним містом Стетсона Кеннеді. Цей тридцятирічний чоловік мав гени куклукскланівця, але цілковито протилежну вдачу. Він походив з поважної південної родини, серед предків якої, як стверджувалося, були двоє підписантів Декларації Незалежності, офіцер армії Конфедерації, а також Джон Стетсон, засновник відомої капелюшної компанії та людина, чиє ім’я носить Стетсонський університет.

Стетсон Кеннеді ріс у будинку з чотирнадцяти кімнат у Джексонвіллі, що у штаті Флорида, і був наймолодшим з п’яти дітей. Його дядько Бреді був куклукскланівцем. Але Кеннеді виріс, за його ж власною характеристикою, «вільним дисидентом», написав незліченну кількість статей і кілька книжок, у яких він висловлювався проти упередженості й фанатизму. Спершу Кеннеді працював фольклористом, подорожуючи Флоридою й збираючи старовинні перекази та пісні тубільних мешканців. Через багато років, працюючи одним із нечисленних білих кореспондентів видання Pittsburgh Courier, найбільшої місцевої газети для чорношкірих, він писав під псевдонімом Дедді Меншн — на честь героя негритянського фольклору, який, згідно з міфом, міг обігнати постріл з дробовика шерифа.

Головним внутрішнім рушієм Кеннеді була відраза до вузьколобості, невігластва, обструкціонізму та залякування, які, на його думку, жодна організація не виставляла напоказ так гордо, як Ку-клукс-клан. Кеннеді вважав Клан терористичною рукою самого ж білошкірого істеблішменту. Через низку причин він вважав цю проблему нерозв’язною. Клан був пов’язаний таємними змовами з політичними та бізнесовими лідерами й керівниками правоохоронних структур. Широкий загал був заляканий і почувався надто слабким, щоби вести діяльність проти Клану. А ті нечисленні тогочасні групи, які виступали проти розпалювання ненависті, мали не лише мало важелів впливу на ситуацію, вони мали обмаль інформації навіть про сам Ку-клукс-клан. Як пояснював згодом Кеннеді: «Майже все, що писалося на цю тему, — це редакторські статті, а не викривальні матеріали. Так, автори висловлювалися проти Клану, але вони мали про нього вкрай бідну внутрішню інформацію, яка була буквально на вагу золота».

Тому Кеннеді вирушив збирати цю інформацію сам. Він витратив роки на здобування інтерв’ю в лідерів Клану та їхніх симпатиків, інколи користуючись своїм походженням і вдаючи, що поділяє їхній погляд на ту чи іншу проблему. Кеннеді також брав участь у публічних заходах Клану і, як він згодом написав, навіть вирішив пробитися до лав Клану в Атланті.

Спогади Кеннеді про свої діяння «всередині» Клану під назвою «The Klan Unmasked» насправді є радше белетристикою, ніж чітким документальним викладенням фактів. Очевидно, Кеннеді, будучи фольклористом у глибині душі, захотів зобразити цю історію якомога драматичніше, і тому включив до неї не лише свою антикланівську діяльність, а й діяльність ще одного чоловіка на вигадане ім’я Джон Браун. Браун був профспілковим активістом і колишнім функціонером Клану, який змінив свої погляди й запропонував Кеннеді проникнути до лав цієї організації. Вочевидь, саме Джон Браун фігурував у більшості найдраматичніших та найнебезпечніших епізодів, описаних у книжці «The Klan Unmasked» — беручи особисту участь у зібраннях Клану й інших акціях в Атланті — та оскільки Стетсон Кеннеді й був тим чоловіком, який згодом написав цю книжку, то він зобразив дії Брауна як власні29.

При цьому з розповідей тандему Браун/Кеннеді можна почерпнути чимало інформації. Браун, зокрема, оприлюднив те, про що дізнавався на щотижневих зборах Клану: імена місцевих і регіональних ватажків, їхні плани на майбутнє, тогочасні ритуали Клану, паролі, а також жаргон. Наприклад, куклукскланівці мали звичай додавати буквосполучення «кл» до багатьох слів. (Скажімо, двоє куклукскланівців клобідали в місцевій клаверні). Таємне куклукскланівське рукостискання здійснювалося розслабленою лівою рукою й нагадувало помах риб’ячого хвоста. Коли куклукскланівець під час подорожі хотів знайти своїх побратимів у чужому місті, то він питався про такого собі пана Аяка, що закодовано означало Are You a Klansman? (Ви — член Клану?) І сподівався почути у відповідь: «Так, а ще я знаю такого собі пана Акая (Akai)», що закодовано звучало як A Klansman Am I (Я — член Клану).

Невдовзі Джону Брауну запропонували вступити до Клавальєрів — таємної поліції Клану й «загону шмагальників». Для нього, як розвідника, це стало вельми дражливою проблемою: що станеться, якщо його покличуть чинити насильство?

Але виявилося, що основним принципом життя у Клані — і принципом самого тероризму загалом