Читати книгу - "Пісок у склянці"

з досади закусив губу. З одного боку, йому дуже хотілося побалакати з дівчинкою та переконатися, що це насправді вона. Але з іншого — він вважав безглуздим сперечатися з її божевільною матусею й, тим більше, доводити абсурдність звинувачень на свою адресу. До того ж, одне лише нагадування про вчорашні події могло видати його як винуватця аварії. Тому найрозумнішим у цій ситуації було залишити все як є та якомога швидше піти звідси, змирившись, що зустріч з паном Бове тепер навряд чи відбудеться. І взагалі, йому слід було викинути все з голови. Стерти як крейду з дошки спогади про вчорашню ніч і зосередитися на поточних проблемах. А саме — на майбутньому засіданні колегії, а також на флешці, яка поки лежала у кишені джинсів і яку ще належало доправити Марку.

Віктор розвернувся та попрямував геть з магазину. Настрій у нього був препаскудний. Він швидко спустився ліфтом на перший поверх, перетнув хол і вже майже досяг виходу на вулицю, коли його зупинив поліціант.

— Ваші документи, будь ласка, — звернувся він до Віктора, при цьому його обличчя виглядало незворушним.

— А в чому справа?

— Звичайна перевірка, — судячи з усього, правоохоронець не збирався нічого пояснювати.

Віктор незадоволено насупився, але все ж таки поліз до кишені за своїми водійськими правами.

— На жаль, в мене з собою немає ніяких документів, — він раптом згадав, що залишив права саме там, де й флеш-карту — у кишені джинсів.

— Тоді вам доведеться проїхати до дільниці, — поліціант зробив крок назустріч та поклав руку на ремінь, дзвякнувши кайданками.

— Це навіщо?

— Задля невеличкої перевірки.

— Але я нічого не зробив. До того ж, я дуже поспішаю.

— Мені шкода, але такі правила. Прошу вас, пройдіть.

Поліціант взяв Віктора за лікоть і легенько підштовхнув до виходу.

— Які ще правила? — Віктор спробував визволити свою руку. — Я адвокат і знаю закони. Ви не маєте на це ніякого права.

Навколо них почали збиратися люди, з нетерпінням очікуючи на розв'язку. Та раптом в натовпі промайнув знайомий фіолетовий плащ, який красномовно вказував на те, що поліціант діяв не з власної ініціативи. Ймовірно, перелякана дамочка з магазину таки викликала охорону, через що у Віктора могли виникнути серйозні неприємності. Рано чи пізно вони все з'ясують і вибачаться перед ним, але час буде згаяно: він запізниться на засідання колегії, його книгу не видадуть, а відносини з Марком остаточно зіпсуються, чого допустити було ніяк не можна.

Він напружився всім тілом, і поліціант, відчувши це, ще міцніше стиснув його лікоть. До виходу з магазина залишалися лічені метри. Віктор шарпнувся чимдуж, через що ледь не вивихнув собі плече. Проте це допомогло йому звільнити руку. Він навіть зумів відштовхнути від себе поліціанта, коли несподівано хтось навалився на нього ззаду та збив з ніг. Наступної миті за спиною Віктора клацнули кайданки.

— Так-то краще, — вимовив другий правоохоронець, що прибув на підмогу. Він поставив його на ноги та вивів на вулицю.

Цього разу Віктор не став чинити опір і вирішив мовчки сісти до патрульної машини. Зараз йому треба було знайти вихід з ситуації, яка за своєю абсурдністю анітрохи не поступалася попереднім подіям. Звичайно, все могло налагодитися і само собою, але на це він майже не розраховував. А що, як попросити Ельзу з'їздити додому і привести флеш-карту? Напевно, вона погодиться допомогти, дізнавшись про його проблеми. Щоправда, доведеться розповісти їй, де він насправді провів минулу ніч, і тим самим завдати їй удару. Ні, нехай все залишається як є. Принаймні, так йому буде спокійніше.

Патрульна машина нарешті рушила з місця, приєдналася до загального потоку та зникла за рогом. Натовп, що зібрався біля входу в торговельний центр, почав помалу розсмоктуватися, і вже за хвилину ніщо не нагадувало про неприємний інцидент. Як і раніше, яскраво сяяло сонце, легкий вітерець зривав з дерев останнє листя, і тільки в повітрі відчувалася електрика, та десь далеко гуркотав грім, який свідчив про наближення до міста нової грози.

Глава 5

У кімнаті панувала напівтемрява, світло надходило лише від торшера, що маячив у віддаленому кутку. Саме там прилаштувалися й два глибоких крісла, в одному з яких сидів Віктор з напівпорожнім келихом у руці. Поруч на столі стояла відкоркована пляшка французького коньяку і лежала флешка — вона дійсно знайшлася в кишені джинсів. Віктор все ще був одягнений у костюм, вірніше, штани від костюма, пом'яту сорочку із закоченими рукавами та перекошену краватку. Піджак валявся на сусідньому кріслі поверх зламаного ноутбука, який виявилося неможливо полагодити. Віктор забрав комп'ютер з сервісного центру, коли покинув поліційний відділок, де провів близько п'яти годин. На той момент місто потонуло в густих сутінках, а засідання колегії у видавництві давно скінчилося. Про це сповістив Марк в короткій телефонній розмові. Тому Віктор одразу поїхав додому, причому всю дорогу переконував себе, що нічого страшного не сталося і все ще можна виправити. Однак ледь нога переступила поріг кабінету, як нерви його не витримали.

Це було схоже на божевілля. Він трощив усе, що потрапляло під руку, кидав на підлогу речі, голосно репетував. Нарешті ентузіазм його вщух: він дістав з полиці пляшку коньяку, налив у склянку величезну порцію, залпом випив її та знесилений плюхнувся у крісло.

Годинник показував майже сім, коли вхідні двері гримнули, і з передпокою донісся знайомий веселий сміх, а вже за мить на порозі з'явилася