Читати книгу - "Легенди Львова"

– Ваша милість! – репетувала вона. – Ви погляньте на цього розбишаку! Посеред вулиці напастує мене і хоче відібрати гроші назад.

– Ну і як, чи вдалося йому відібрати гроші? – спитав Зиморович.

– Де там! Гроші при мені. Я ще можу себе захистити від таких піциків!

– О, видите? То ви баба-грім!

– Аякже! – тішилась вдовичка, нагородивши зляканого перекупника штурханом.

– Шкода тільки, що ви не зуміли себе захистити, коли він вас ґвалтував. Ці слова, наче громом, вразили жінку і вона збагнула, що попалася на брехні.

– Коли він не зміг навіть грошей забрати, а натомість ви його сюди за руку приволокли, то як же міг він таку дебелу молодицю зґвалтувати? Ви є брехуха і за брехню дістанете десять канчуків.

ЗАГУБЛЕНІ ДУКАТИ

Цікава історія трапилася з одним грецьким купцем, що привіз до Львова вино.

На торзі, що відбувався на Ринку, він загубив мішечок золотих дукатів. Йому порадили найняти галайкала, який буде ходити туди й сюди й кричати, що хто знайде гаман з грішми, то дістане винагороду: десять дукатів.

За якийсь час один хлопчина і справді знайшов під возом гаман. Розв’язав його, порахував гроші і виявилось їх рівно сто. Десять узяв собі, а решту заніс грекові. Але той, діставши свій гаман, відразу пошкодував, що обіцяв таку значну винагороду і почав обзивати хлопця злодюгою, бо в мішечку, мовляв, було сто п’ятдесят дукатів, а не сто.

Довелося їм стати перед очі війта. Той вислухав їх, поклав на столі Біблію і сказав:

– Чи клянетесь ви говорити правду?

– Так, клянемось, – в один голос проказали вони.

– Тоді кладіть руку на Святе письмо і відповідайте. Скільки грошей було в гамані?

– Рівно сто, – сказав хлопець.

– Рівно сто п'ятдесяти, – сказав грек.

– Ну, що ж, ви поклялись на Біблії і я не маю жодних підстав не вірити вам. Ви обоє сказали правду. Дайте мені цей гаман, добродію.

Купець подав гаман, і Зиморович вручив його хлопцеві.

– Візьми ці гроші і якщо до вечора ніхто по них не зголоситься, вони твої. А вам, шановний купче, раджу знову найняти галайкала, бо цей гаман вочевидь не ваш. У ньому нема тої суми, яку ви загубили.

Отелешений грек не знав, що далі чинити і впав на коліна перед бургомістром та почав просити гроші назад. Він признався, що збрехав і мало не рвав на собі волосся.

– Слухайте, добродію, – зупинив його бідкання Зиморович, – ви за свою брехню втратили тільки сто дукатів. А за ламання клятви дістанете п'ятдесят нагаїв на площі. Вибирайте, що ліпше.

І купець, похнюпившись, мусив вертати з нічим.

МАСНІ ГРОШІ

В різника, що продавав на ринку м'ясо, злодій вкрав гаман з грошима Різник помітив що його обікрали в останній момент, і ледве встиг піймати злодія за руку. Але той зчинив лемент, що сталася помилка, ніякий він не злодій і нічого не крав.

На галас прийшла сторожа і повела обох до Ратуші

Бургомістр Зиморович, вислухавши обох, звелів обшукати злодія. У нього справді був гаман з грішми, але він божився, що це його власні гроші.

Зиморович звелів принести окропу, розв'язав гаман і всипав гроші у воду. На поверхні відразу з'явився тлущ.

Тепер усі побачили, що то справді гроші різника. Той цілий день торгував м'ясом і, ясна річ, монети були засмальцьовані. Гроші повернули, а злодія відправили до в'язниці.

НЕ ТІ ЖИДИ

Раз на рік вирішив собі циган ходити до церкви. Прийшов, став збоку і слухає, що священик буде казати. А священик якраз оповідав, як жиди били пана нашого Ісуса.

– Ну, кляті жиди, – думав собі циган, – чого вони нашого Ісуса били? Що він їм, бідачка, зробив?

Та й пішов з церкви, зітхаючи.

Минув рік, і знову циган у церкві. Що за диво! Знову панотець оповідає, як жиди били Ісуса.

– А то бестії! Другий рік б'ють нашого Ісуса, і ніхто ані пальцем не кивне! – злився циган.

Коли ж він і третього року завітав на службу Божу і почув те саме, його охопила така лють, що вибіг він із церкви та чимдуж помчав у жидівську дільницю. По дорозі, виламав десь здорового кілка та й заходився жидів по вулиці ганяти. Лупить їх, як Сидорових кіз, а ті кричать, вейкають, ховаються по хатах. Врешті де не взялася міська сторожа і, скрутивши цигана, поволокла його до Ратуш, на суд просто перед найсвітліші очі пана Зиморовича. Побиті жиди теж прийшли, почали розповідати, як була справа.

– Та же то не ті жиди, що його мучили, матолку! Пана Ісуса били їхні предки!

– То ж я їх і бив по передку! Раз по передку, раз по задку!

– То були їхні пращури!

– Власне, як щури! Тікали по хатах, як щури! Дав я їм перцю! – тішився циган.

Війтові вже терпець уривався:

– Чи ти не розумієш, що тобі говорять? Тамті жиди жили бозна-коли, а теперішні – то вже зовсім інше покоління!

– І по колінах бив, ясний пане, по колінах бив так само, як вони били нашого пана Ісуса.

– А бодай вас трясця била! – гукнув Зиморович. – Забирайтеся геть мені всі. Більше ніколи не візьмуся правувати жидів з циганами!

СУХА ВЕРБА

Зі Львова часто вирушали каравани купців у неблизькі краї. Збирався караван докупи на Личаківській рогатці, прощався з рідними і – в дорогу.

Сталося так, що не встигла валка й до Винників добратися, як один купець почув себе дуже зле й не міг їхати далі. Що було робити? Віддав він гроші свому приятелеві, сказав які товари той має закупити, а сам повернувся додому.

Та коли караван по тривалій мандрівці прибув до Львова, а купець спитав свого приятеля про товари, той дуже здивувався. Жодних грошей він не брав. Які гроші?

Як на біду, коли один другому гроші передавав, нікого не було, то й засвідчити ніхто не міг.

Подався купець у розпачі до Зиморовича й оповів йому свою біду. Зиморович звелів, аби він привів також другого купця.

Коли вони обоє стали перед його очима, Зиморович спитав у того другого:

– Чи брали ви гроші у цього чоловіка?

– Борони Божи! Чи я б не віддав чужі гроші?