read-books.club » Пригодницькі книги » Голубий пакет 📚 - Українською

Читати книгу - "Голубий пакет"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Голубий пакет" автора Георгій Михайлович Брянцев. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 55
Перейти на сторінку:
обережними,

— А ти в думках допомагатимеш мені?

— Питаєш! — жваво і ніби обурюючись, гаряче вигукнув Дмитрієвський. — Ти знаєш, що я робив, коли взимку з-під Сухініч ти сама полетіла в тил? Я весь час був з тобою, я стежив за тобою, лічив хвилини, години, дні й ночі. Пригадуєш, незадовго до твого відльоту ми ходили в ліс? Так ото коли ти полетіла, я місця собі не знаходив. Удосвіта, до початку роботи, стану на лижі й по твоєму сліду туди, в ліс. Стоять ті самі засніжені ялини, під якими проїжджали ми, видніються дві смужки від твоїх лиж, я йду по них сам-самісінький, а здається мені, що ти йдеш поруч. А потім вернусь у ту хату, де ти жила, на околиці Сухініч, і дивлюся на твою фотографію. І спати не можу, і ввижається мені всячина. Або серед ночі біжу до радистів, чи немає від тебе вісточки…

З боку палатки чергового по аеродрому почулись голоси, і Дмитрієвський замовк. Він повернув голову й угледів промінчик ручного ліхтарика, що прошпилив гострою смужкою темряву.

— Ідуть, — сказав вій. — Треба вставати!

Обоє підвелися. Дмитрієвський звалив собі на плечі парашут. Юля накинула маскувальний халат і взяла н руку невеликий речовий мішок.

— Давай попрощаємось, Андрійку…

У темряві капітан не міг помітити, як бистрокрила посмішка на мить осяяла суворе Юлине обличчя. Вільною рукою він пригорнув дівчину до своїх грудей і міцно поцілував у губи, в очі, в лоба.

— От і добре, — тихо промовила Туманова. — Не забувай і читай твоє улюблене «Жди мене, і я вернусь», — пожартувала вона.

Капітан хотів ще раз пригорнути її, але тільки міцно потис руку. Голоси і кроки наближалися. Намацуючи дорогу, зрідка блимав гострим промінчиком ручний ліхтарик.

Підійшли Бакланов, командир авіаполку, черговий по аеродрому, пілот, штурман і моторист.

Як настрій? — весело поцікавився пілот.

В нормі, — спокійно відповіла Туманова.

Штурман взяв у капітана парашут, наблизився до неї і сказав:

— Ану, давайте я обряджу вас…

Юля зразу ж стала якоюсь незграбною, схожою на ведмежа, здавалось, понижчала.

Пілот і штурман наділи шоломи й полізли до своїх кабін. Моторист попрямував до гвинта.

— Ваші руки, люба, — звернувся Бакланов до Туманової. — От так. Ач, гарячі які! Що то молодість! Хвилюєтесь?

— Та ні, я б не сказала, — посміхнулась Туманова.

— Бережіть себе, — сказав Бакланов. — Тримайте зв'язок. Пам'ятайте, що серцем, помислами і душею ми будемо з вами. І ще ось що… — додав Бакланов, одводячи Туманову вбік. — На особистому зв'язку в Чорноп'ятова перебуває німець-антифашист. Це абсолютно надійна людина, про яку ми поки що нічого не знаємо: ні прізвища, пі клички, ні того, де і ким працює. Відомості про нього Чорноп'ятов боявся довірити навіть шифру і радіо. І це правильно. У таких справах рискувати не можна. Я прошу вас, коли зустрінетеся з Григорієм Опанасовичем, розпитайте докладніше про цю людину і гарненько запам'ятайте.

— Розумію. Все зроблю.

— От і чудово, — схвалив Бакланов.

Він ще раз потиснув їй руку і допоміг залізти в літак. Туманова засовалась у тісній кабіні, намагаючись зручніше вмоститись, звісила через борт руку й погукала:

— Капітане!

— Я тут! — відгукнувся той і ступив до неї.

Вона непомітно для інших погладила його своєю маленькою долонею по щоці й тихо сказала:

— Все буде гаразд!

Дмитрієвський стиснув їй руку.

Гвинт прокручувався спершу знехотя, із зусиллям, з якимось упертим небажанням, потім раптом свиснув і завертівся райдужними колами.

Проводжаючі відступили вбік.

Пілот дав газ, розвернув тремтячу машину майже на місці й послав уперед. На старті він зупинив її.

Проводжаючі збилися в купу і дивилися вслід. Дмитрієвський прикусив губу і махнув рукою, хоч добре розумів, що Юля не бачить його.

На старті спалахнув голубий вогник і погас, і тієї ж миті безліччю крихітних вогників означилася злітна доріжка.

Заревів мотор. Могутня повітряна хвиля підняла куряву. Літак рвонув з місця й злився з нічною темрявою.

— Двадцять три години сім хвилин, — промовив Бакланов, глянувши на годинник.

17

На дев'ятнадцятій хвилині на висоті тисяча шістсот метрів літак наблизився до лінії фронту. Штурман показав рукою вниз. Туманова звісила голову, але нічого не побачила. І так щоразу. Коли б вона не літала, на передньому краї панували тиша і спокій, і навіть не вірилось, що там, під тобою, внизу, сховані в окопах і траншеях, сидять принишклі люди, ладні кожної хвилини відкрити вогонь.

Нараз ворожий прожектор пронизав небо скісним променем. Пілот миттю збавив газ, і рокіт мотора стих. Гвинт майже безшумно розсікав повітря. Але на якусь долю секунди пілот, видно, спізнився. Сліпучий промінь прожектора вчепився в літак і повів його. І відразу ж загуркотіли зенітки. Пілот звалив машину на ліве крило, і вона так швидко ковзнула вниз, що Туманову притисло до правого боку кабіни.

Вогняний стовп світла розгублено заметався вже десь праворуч: жертва вислизнула з його цупких пазурів.

Тумановій спав на думку нещодавній епізод, коли німецький бомбардувальник, засліплений трьома радянськими прожекторами, не зміг втекти і врізався у землю. Вона розуміла: зараз усе залежить від уміння пілота.

Машину качало з борту на борт, наче пароплав од удару великої хвилі; попереду світлими віхтиками позначилися розриви зенітного снаряда. А знизу вгору, несучи смерть, до літака жадібно квапились вогняним пунктиром жовті, зелені й червоні кулеметні черги. Щось нудотне й задушливе підступало до горла.

Прожектор погас, ї пілот одразу ж збільшив оберти мотора. Стихла і стрілянина. Гітлерівці, видно, чекали нальоту на свій передній край і, впевнившись, що їх побоювання даремні, заспокоїлись.

Літак, набираючи висоту, заглибився на ворожу територію.

Пілот дивився вниз. Там, час від часу вмикаючи фари, пробирались невидимі з повітря автомашини. І тільки по їх вогнях можна було визначити, що літак ішов над шосейною дорогою, яка правила за орієнтир.

Туманова витягнула шию і глянула на пілота. Він упевнено тримав штурвал і спокійно вів машину. Часом здавалось навіть, що він спить, настільки непомітними були його рухи.

Штурман, навпаки, весь час рухався, поглядаючи навколо, звертався до карти, дивився на прилади.

Десь далеко на півдні бистрі фіолетові розчерки блискавиць полосували небо, лише на мить освітлюючи край землі.

«Там гроза і, певно, йде дощ», подумала Туманова.

Минуло ще двадцять сім хвилин.

З-під заднього ребра лівого крила стали випливати рідкі й полохливі вогники, розкидані ланцюжком на чорному фоні.

Штурман підняв планшетку ї тицьнув пальцем у карту: залізнична станція. Так, станцію важко сховати: вогні виказують. Як не крутись, а без семафора, без світла на стрілках і на тупиках не обійтись.

Літак звернув

1 ... 16 17 18 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голубий пакет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голубий пакет"