Читати книгу - "Сині двері зліва"

І пішов. Наш головний герой зачинив за ним двері й принюхався. Пахло паскудно. Швидше за все потом. А ще швидше — від нього самого.

— Наче півжиття прожив, — проговорив він уголос і посміхнувся. Все-таки Іван Іванович приємна людина. Він, до речі, був другим, хто нашого головного героя називав на «ви». А це багато про що говорить.

Кілька тисяч думок одночасно гасали у голові нашого головного героя. Вони, немов спринтери на змаганнях, намагалися досягти своєї мети, розірвати власними широкими грудьми стрічку переможця — так і кричали, перебиваючи одна одну: я! я перша!

Та наш головний герой, перш ніж приймати якісь рішення, вирішив набрати повну ванну й занурити у гарячу воду своє виснажене тіло. Цим одним рішенням, до речі, і була ванна гарячої води.

Але перед тим йому кортіло неодмінно поділитися новиною. З ким? Напевно ж з Ніколаєм.

— Нічєго, что нємци в Польше… — підспівував він, направляючись до телефону.

Один знайомий юрист

— Мене оженили!

— Тебе женили?

— Так, мене оженили.

— То треба радіти!

— Я не знаю, що мені робити, Ніколай. Розумієте, все так швидко, стрімко, блискавично! А головне, Ніколай, обіцяють ще й півцарства на додачу!

— Півцарства — це, звичайно, добрий резон… А що за півцарства?

— Квартира, робота у лікарні. Та й, взагалі, Ніколай, це, певно, любов…

І тут Ніколай, несподівано для всіх — та, певно, і для самого себе — хряснув слухавкою, що спричинило появу коротких гудків, які сповістили нашому головному герою про те, що Ніколай хряснув слухавкою.

«Образився, чи що, — подумав наш головний герой, — але чому? Іноді цього Ніколая важко зрозуміти».

Після цих думок він попрямував до ванної кімнати й занурив своє худе та засмагле тіло у гарячу воду, що спричинило раптове запаморочення голови і, як наслідок, глибокий, немов прірва часу, сон.

Переповідати те, що снилося нашому головному герою, ми не будемо. По-перше, чужі сни — це надзвичайно нудно, а по-друге, сон нашого головного героя був настільки дивним і позбавленим логіки, що переповідати його те саме, що перечитувати амшелевий «Замок», знаючи кінцівку наперед.

Потім наш головний герой прокинувся. Потім — це потім. З часом, можливо, кілька хвилин по тому, можливо, годину. Але факт залишається фактом — збудив нашого головного героя телефонний дзвінок.

Поспіхом витершись великим червоним рушником, наш головний герой, залишаючи мокрі сліди (певно, поганенько він витерся), вибіг до кімнати і зняв слухавку.

— Ти шо, спав у ванні? — крикнув Ніколай.

— Заснув трохи, — наче виправдовувався наш головний герой. — А звідки така інформація?

— Професійна дедукція, новенький! Я в цій справі підкований, наче пес на ланцюгу!

— Ясно.

— А шо тобі снилося? Ну, це так, просто цікаво, розумієш?

— По-перше, чужі сни — це надзвичайно нудно, а по-друге, мій сон був настільки дивним і позбавленим логіки, що переповідати його те саме, що перечитувати амшелевий «Замок», знаючи кінцівку наперед.

— Я в цих ділах нарваний, новенький. І я зрозумів, куди ти хилиш! Я на цих хрестословицях, як кажуть, не одну ногу зламав! Ти краще от шо скажи: все нормально?

— Господи, Ніколай, звісно, все нормально! Ви не будете проти, якщо я вдягнусь? Я тільки з ванни.

— Спав?

— Що?

— Питаю, спав у ванні?

— Ну, я ж уже відповів. Давайте я вдягнусь, а вже потім передзвоню.

Ніколай хряпнув слухавкою, від чого у нашого головного героя задзенькотало у вухах.

— Казус, — промовив він.

Перевдягаючись, наш головний герой позирав у вікно. На вулиці завивав вітер, пластикові годівнички рвучко розгойдувалися, не даючи синичкам змоги дістатися до бажаного їдла. Бахкали петарди.

«Певно, Новий рік скоро», — подумав наш головний герой. Буває. А потім згадав про вранішніх гостей, які між тим були надто непрошеними, наскільки непрошеними можуть бути тільки вранішні гості. Добре, думав собі герой, я з радістю оженюся на Валі. З великою радістю! Оженюся з такою радістю, з якою помирали в'язні гестапо.

І він дійсно з колосальною радістю оженився б на Валі, але виникало чимало питань іншого роду, навіть племені, і то були, можна сказати, болючі питання, на які поки що наш головний герой не міг відповісти. Якщо він ожениться на Валі, то неодмінно має перейти жити до її квартири, а що робити з цією? Не встиг як слід оселитися, а вже дьору дає… Та й гроші заплачені. І цей Іван Іванович… дивна, до біса дивна людина. Хоче до матінки і віддає першому-ліпшому (та й ліпшість ту ще треба довести) цю дивовижну жінку, з такими очима, з такою вродою, віддає квартиру, врешті-решт. Трикімнатну. Щось тут не так, щось тут явно не так. Певно, безжалісна Лахесис надто заплутала ниточку його долі, і тепер сам чорт ногу зломить, розплутуючи її… Ех… А що казатимуть люди? Подивіться на нього, тільки-но перебрався до столиці, а вже і дівку собі підзарядив, і квартирку — ого-го! — запуцькав… І роботу йому знайшли…

Робота! Як же бути з роботою? Не прийде ж він до Валі і не скаже: давай влаштовуй мене. Це суперечить усім його принципам. Тут треба проявляти делікатність, обережність. Не через роботу ж і квартиру він на ній ожениться…

— Казус, — промовив він. — Казус, — ще раз промовив він і знову зняв слухавку, адже після того, як він сказав «казус», щосили заголосив телефон — бежева жаба.

— Алло! — це був Ніколай. — Алло! Я не з Бірми! — певно, Ніколай уже дійшов до розуміння іронії. — Ти вже вдягнувся?

— Ніколай! — різко відрізав наш головний герой. — Ви знаєте, що таке такт?

— Ні.

— Це помітно. Ніколай, вам не здається, що ви надзвичайно настирливий?

— На що?

— Настирливий, Ніколай. Ви не думали, що я можу бути чимось зайнятий?

— А чим?

— Можливо, у мене жінка. «Певно, цей аргумент здасться Ніколаю зрозумілим», — подумав наш головний герой.

— Ти? З жінкою? Ха-ха-ха! Не сміши мене, — і Ніколай розреготався так, як, бува, регочуть надто реготливі люди.

— А чого ви смієтеся?

— Ти? З жінкою?

— Має бути соромно, Ніколай!

— Мені?

— Вам.

І Ніколай знову, як і в попередні рази, поклав слухавку. Обірвав, так би мовити, розмову на півшляху.

— Образився? — сам у себе запитав наш головний герой. — Образився, — сам собі відповів наш головний герой і вже навіть забув, від чого він так розлютився на настирливого сантехніка, адже раптом згадав