read-books.club » Сучасна проза » Теплі історії до кави 📚 - Українською

Читати книгу - "Теплі історії до кави"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Теплі історії до кави" автора Надійка Гербіш. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 37
Перейти на сторінку:
речі — поламані й зладнані машини; ріпак, що розцвів; незвичну пташку, яку вгледів уранці в саду, поки косив траву; сусіда діда Гната, який був переконаний, що кращого транспорту, ніж кінь, ніхто ніколи не винайде, і намовляв молодого чоловіка купити в нього одного; про те, з чого сміялися сьогодні з хлопцями в обід, читаючи газету. А потім вона розповідала йому про свій день: які квіти розпустилися на її квітнику, що було на роботі, як їй їхалося велосипедом міськими дорогами, і те, про що вона мріє. Ставало холодно, чоловік пригортав її за плечі, вони кидали останній погляд на зірки й свій сад у сутінках і йшли до хати. Кицька дріботіла за ними, високо задерши хвоста і задоволено муркочучи.

Але все ж найприємнішими митями весняних днів сповнювалися ранки. Юстина стояла в саду, оглядала набубнявілі голівки квітів, щось до них стиха промовляла й відсувала рукою кицьку, що — ич, яка нахаба! — вперто намагалася почухати до пуп’янків свої зубчики й потертися до стебел рудою щокою. Тоді піднімала очі на дерева, намагаючись угадати, яким буде врожай цьогоріч. Пелюстки падали їй на обличчя, плечі, заплутувалися у волоссі, залітали в капюшон, злітали метеликами на дерев’яний стіл під грушею, де стояло Юстинине горня, й влаштовували собі гарячу купіль. Поміж сторінками розгорнутої на столі книжки теж умощувалося чимало сніжинок-квіток.

Завершивши свій ранковий час тиші, жінка йшла до хати, виносила з кухні зварені яйця, золотисті підсмажені тости, нарізану кружальцями ковбасу, домашній сир у великій глиняній мисці, масло й абрикосове повидло. Тоді легкою ходою спускалася до грядки зі спеціями, на якій уже дрібними салатовими кущиками проростала всіляка зелень, зривала петрушки та селери, бідкалася, що кріп ще не посходив, виривала пару цибулин і несла те все до «засніженого» дерев’яного столу. Там готувала салат — сир, сіль, цибуля та спеції, — робила декілька канапок чоловікові та собі на роботу, накривала снідання лляною шматиною, приклавши її по краях чистими камінцями, що завжди лежали напоготові, й поспішала назад до хати — будити поцілунком чоловіка, а поки він уставав, мився й одягався, заварювала йому каву.

Увесь цей час вона могла спокійно ніжитися собі в ліжку — її робочий день починався з 11-ї, а їхати з їхнього села до міста велосипедом потрібно було якихось сорок хвилин. Але Юстина нізащо би не пропустила сніданок удвох із чоловіком. І він завжди казав друзям, що то була найкраща подія його дня.

Коли надворі дощило, Юстина накривала круглий стіл на веранді картатою кавово-бежевою скатертиною, ставила посеред столу в білій простій вазі букет простих польових чи садових квітів, яких у них росло предостатньо, і готувала щось тепленьке. У такі дні в них було більше часу, оскільки молодята добиралися до міста не велосипедами, а маршруткою.

Але сьогодні їй так хотілося, щоби вони снідали в саду! Земля була ще волога після нічного дощу, в повітрі відчувалася легенька прохолода, але там так неймовірно пахнуло цвітом, неначе то був не сад, а парфумерний магазин! Ні, навіть не так — наче ціла парфумерна фабрика!

Зазвичай після сніданку вона перевдягалася, брала велосипед, фотоапарат і вирушала з чоловіком у напрямку міста. Він їхав на роботу, а вона використовувала свої вільні дві години на мандрівки сільськими манівцями, знімкувала, а вже потім робила з тих світлин листівки. Але останній тиждень їй було заборонено вдаватися майже до будь-якої зі своїх улюблених розваг і не лише: на велосипеді їздити не можна було, пити міцну каву з цинамоном — теж. А ще не можна було літати літаками.

Юстина саме готувалася до відрядження в Індію — короткого, двотижневого, але вимріяного ледь не з пелюшок. Відвідини Калькутти було її метою з глибокого дитинства. Якщо зазирнути правді в вічі, то саме заради цього вона попросила батьків віддати її до школи з поглибленим вивченням іноземних мов, згодом поступила в університет для вивчення туристичного бізнесу, і вже з другого курсу почала активну роботу за професією — у напрямку до здійснення своєї мети. Перші її поїздки були у світ «цивілізований»: Європа, Америка, Англія, останні дві країни — за навчальними програмами. І все для того, щоби знати англійську так добре, щоби сміливо поїхати до Калькутти й не боятися там жити стільки, скільки заманеться!

На медовий місяць вони з чоловіком вибралися до сусідньої Молдови — дивитися на виноградники і полювати за якою-неякою екзотикою. Аж тут нарешті визріло довгоочікуване відрядження. В Індію! Того дня жінка почувалася майже Карлсоном, якому подарували ключі від льоху з варенням. Їй здавалося, що то не велосипед її везе, а вона несе його, підтримувана власними крилами. За декілька днів у неї були квитки.

А через день після того їй здалося, що вона… вагітна. За ранковим сніданком на веранді вона підвела очі на чоловіка й несміливо почала:

— Тимофію, я не впевнена, але мені здається, що ти скоро можеш бути…

— Татом? — перебив він її і тепло-тепло усміхнувся. Вона кивнула і раптом перестала боятися.

Тест показував одну смужку. Але лікарка, мамина двоюрідна сестра, чомусь казала, що відчуття молодої жінки можуть бути правдивими. І наполегливо просила Юстину відмовитися від поїздки, від велосипеда, кави, навіть від насиченої роботи.

Жінка звикла ризикувати, але цього разу ніяк не могла зважитися.

— Ти ж навіть не знаєш, чи точно це вагітність. А тут випустиш із рук такий шанс, — намагалася напоумити її одна подруга.

А ще Юстині-мандрівниці до свербіння в п’ятках і до трепету в грудях хотілося в дорогу. До Індії! Може, це не нашкодить?.. Але чи варто?

Розгублена Юстина після роботи забігла до своєї одногрупниці, Оленки. То була дуже незвичайна молода жінка. Юся пам’ятала, як Ле — так вони називали одна одну — малювала під час пар і перерв різних смішних чоловічків, звірят, замки та химерні дерева на полях своїх зошитів для конспектів. Вона завжди була невимовно світлою й доброю. І неперевершено вміла мріяти. Її малюнки згодом «ожили» — Ле стала художницею-ілюстраторкою дитячих книжок, а ще в неї була пречудесна п’ятирічна донечка із золотавими кучериками. Ле точно мала знати, що їй робити!

Оленка запарила м’ятного чаю й попросила свою маленьку принцесу принести гості домашніх пиріжків із кухні. Тоді схилилася до Юстини й узяла її за руку. Усміхнулася — так само тепло, як Тимофій і лікарка, тітка Марійка, коли у них зародилася думка про можливу Юстинчину вагітність.

— Слухай, навіть одне сподівання на це вартує пожертв, повір. Дорога тебе ще покличе.

1 ... 16 17 18 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії до кави», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теплі історії до кави"