read-books.club » Сучасна проза » Діти капітана Гранта 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти капітана Гранта"

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Діти капітана Гранта" автора Жюль Верн. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 137
Перейти на сторінку:
пампу. Скільки тут рік, річок, гірських потоків! Ось Ріо-Негро, ось Ріо-Колорадо, їхні притоки, що перетинають тридцять сьому паралель, усі вони могли вільно понести пляшку з документом у море. Либонь, там, у таборі індіанців, на березі однієї з маловідомих річок, в ущелинах гірського кряжу, перебувають ті, кого я маю право назвати нашими друзями, і вони чекають на звільнення. Чи можемо ми звести їхні надії нанівець? Хіба ви не згодні зі мною, що необхідно неухильно дотримуватися маршруту, який я зараз показую пальцем на мапі? А якщо, всупереч своїм очікуванням, я і цього разу помилюся, то хіба обов’язок не зобов’язує нас просуватися і далі тридцять сьомою паралеллю, а як знадобиться, то для їхнього порятунку навіть здійснити навколосвітню подорож?

Ці слова, вимовлені Паганелем із шляхетним піднесенням, глибоко вразили слухачів. Усі підійшли до нього і потисли йому руку.

– Так! Мій батько там! – вигукнув Роберт, поїдаючи очима мапу.

– І хоч би де він був, ми знайдемо його, мій хлопчику, – відповів Гленарван.

– Справді, наш друг Паганель правильно тлумачить зміст документа і нам слід без жодних вагань прямувати наміченим шляхом. Капітан Грант або потрапив у полон до численного племені індіанців, або він у полоні слабкого племені. В останньому випадку ми звільнимо його силоміць. А в першому випадку ми, довідавшись про становище капітана, повернемося на східне узбережжя, сядемо на «Дункан», досягнемо Буенос-Айреса, і там майор Мак-Наббс організує такий сильний загін, який упорається зі всіма індіанцями аргентинських провінцій.

– Правильно, правильно, сер! – вигукнув Джон Манглс. – А я додам, що перехід через материк буде вельми вдалим.

– Так, вдалим і нікого не стомить, – підтвердив Паганель. – Ох і багато ж люду здійснило цей перехід! У них не було наших матеріальних можливостей, вони не мали перед собою тієї великої мети, яка надихає нас! Хіба Базіліо Вільярмо у 1782 році не пройшов від Кармена до Кордильєр? Хіба в 1806 році чилієць, суддя з провінції Консепсьйон дон Луїс де ла Крус, ви йшовши з Антуко і переваливши через Андський хребет, через сорок днів не дістався до Буенос-Айреса, прямуючи тридцять сьомою паралеллю?

Врешті-решт, полковник Гарсіа, Алсід д’Орбіньї і мій поважний колега доктор Мартін де Муссі – хіба вони не об’їздили вздовж і впоперек цей край, здійснюючи в ім’я науки те, що ми прагнемо зробити в ім’я гуманізму!

– Пане Паганелю! Пане Паганелю! – схвильовано вигукнула Мері Грант. – Як нам віддячити вам за те, що ви так віддано наражаєтеся на небезпеки!

– Небезпеки? – вигукнув Паганель. – Хто вимовив слово «небезпека»?

– Не я! – відгукнувся Роберт.

Очі хлопчика горіли і погляд був сповнений рішучості.

– Небезпеки! – повторив Паганель. – Які небезпеки? Тут ідеться лишень про подорож у триста п’ятдесят льє – адже ми весь час рухатимемося по прямій лінії; про подорож під широтою, на якій у Північній півкулі розташовані Іспанія, Сицилія, Греція, а отже, про подорож в ідеальних кліматичних умовах, про подорож, яка триватиме щонайбільше місяць. Адже це просто прогулянка!

– Пане Паганелю, – звернулася до нього леді Гелена, – отже, ви вважаєте, що якщо потерпілі потрапили до рук індіанців, то ті їх пощадили?

– Поза сумнівом, шановна, адже індіанці зовсім не людожери. Один мій співвітчизник, мій знайомий по Географічному товариству, Гінар, провів три роки в пампі у полоні в індіанців. Він багато пережив, з ним жорстоко поводилися, але врешті-решт він вийшов переможцем із цього випробування. У цих краях європеєць – істота корисна; індіанці знають йому ціну і дбають про нього, як про породисту тварину.

– Отже, вирішено, – заявив Гленарван. – Негайно вирушаємо. Якою дорогою ми попрямуємо?

– Легкою і приємною, – відповів Паганель. – Спочатку горами, потім пологим східним схилом Андського хребта і далі гладкою рівниною, порослою рівною травою, місцями піщаною: справжній сад.

– Подивімося по мапі, – запропонував майор.

– Прошу, шановний Мак-Наббсе. Відшукаємо на чилійському узбережжі між мисом Румена і бухтою Карнеро той пункт, де тридцять сьома паралель простягається вздовж Американського материка – звідтіль і вирушимо. Оминувши столицю Арауканії, гірським проходом Антуко ми переходимо через Кордильєри, вулкан залишиться осторонь, на півдні. Далі, спустившись пологими схилами гори, перебравшись через Ріо-Колорадо, ми рушимо пампою до озера Салінас, до річки Гуаміні, до Сьєрра-Тапалькем. Ми переходимо кордон Буенос-Айрес, піднімаємося на Сьєрра-Танділь і продовжуємо наші пошуки до мису Медано на узбережжі Атлантичного океану.

Під час розробки маршруту майбутньої експедиції Паганель жодного разу не поглянув на мапу, що лежала перед ним: вона йому не знадобилась. У його дивовижній пам’яті зберігалися всі праці Фрезьє, Моліна, Гумбольдта, М’єрса, д’Орбіньї, і він безпомилково та без вагань обирав щонайліпший напрям. Закінчивши свій географічний перелік, Паганель додав:

– Отже, друзі мої, ми визначились із маршрутом. За місяць ми його подолаємо і досягнемо східного узбережжя навіть раніше за «Дункан», якщо його часом затримає західний вітер.

– Отже, «Дункан» повинен крейсувати між мисом Коррієнтес і мисом Сан-Антоніо? – запитав Джон Манглс.

– Так.

– А хто, по-вашому, увійде до складу експедиції? – запитав Гленарван.

– Склад експедиції має бути нечисленний. Адже наша мета – розвідати, в якому становищі перебуває капітан Грант, а не вступати в бій із індіанцями. Мені здається, що Гленарван – наш керівник, потім майор, який, звісно, нікому не поступиться своїм місцем, і ваш покірний слуга, Жак Паганель…

– І я! – вигукнув юний Грант.

– Роберте! Роберте! – зупинила його сестра.

– А чому ні? – відгукнувся Паганель. – Подорожі загартовують хлопців.

– Отже, ми вчотирьох і ще троє матросів із «Дункана»…

– Як, – запитав Джон Манглс Гленарвана, – ви вважаєте мене зайвим у цій експедиції?

– Дорогий Джоне, ми залишаємо на борту пароплава наших пасажирок, найцінніше для нас. А хто може ліпше подбати про них, аніж вірний капітан «Дункана»!

– То нам не можна вас супроводжувати? – запитала леді Гелена, і її погляд отьмарив смуток.

– Люба Гелено, – відповів Гленарван, – наша подорож недалека, тож і розлука буде нетривалою.

– Гаразд, – промовила Гелена. – Їдьте, і щиро зичу вам успіху!

– До того ж це навіть не подорож, – заявив Паганель.

– А що ж це таке? – запитала Гелена.

– Всього лише короткочасна відсутність. Ми пройдемо наш шлях, як шляхетні люди, роблячи якомога більше добра. «Transire benefaciendo» – «Іти творити добро» – це наш девіз.

Цими словами Паганель завершив суперечку, якщо тільки слово «суперечка» можна застосувати до обговорення питання, під час якого не було розбіжностей у поглядах.

Цього ж дня почали готуватись до експедиції. Вирішено було тримати все в суворій таємниці, щоб не привернути уваги індіанців.

Від’їзд призначили на 14 жовтня. Коли постало питання, кому з матросів вирушати з експедицією, то всі запропонували свої послуги; Гленарвану залишалося тільки

1 ... 16 17 18 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти капітана Гранта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти капітана Гранта"