Читати книгу - "Цурпалки"

Йому залишилося лише змінити ім’я і тікати світ за очі. Так він, власне, і вчинив. Моє прагнення страшної помсти було задоволене.

Деякий час я тішилася таким станом речей, хоча й не забуваючи про те, що винна Шуг-шугаєві послугу. Втім, я сподівалася, що йому моя допомога не знадобиться, а якщо і знадобиться, то нескоро. Все ж таки ми обоє отримали масу задоволення він нищення піпуці Темея.

Як виявилося, даремно я сподівалася. Шуг-шугай нічого не забув, і не змінив своїх планів щодо мене. Одного дня я знайшла повідомлення на лабудабі: він просив про зустріч.

— Я зараз працюю над черговим проектом, — повідомив він, — і мені потрібна ваша допомога.

— Розплата за лакуляму, — сумно мовила я.

— Ну, не все так трагічно. Мені треба всього лише дістати чоко-чоко пантаганата Козькопа.

— Як… — вражено прохрипіла я, — як ви можете мені таке пропонувати?! Він же страшний як драмбамот! Та і взагалі! Я — дочка Барабоба, і не буду я вам прислужувати, не на ту напали!

— Ага, а коли вам потрібна була моя допомога, ви готові були «прислужувати»? Хіба, скажете, я погано виконав свою роботу?

— Ні, Темея ви закопали просто бездоганно, слід віддати вам належне.

— Я виконав вашу забаганку, тепер ваша черга, — мовив він, хитро посміхаючись.

— Ні!

— Он як? — він витяг з кишені цруклявий пантиктон, — Що ж, ви тільки-но самі визнали, що замовили знищення піпуці Темея. Ваші слова тут: записані і готові до використання. Я зможу дати хід цій справі, подивитесь, буде весело.

А я й забула, з ким зв’язалась… З того часу я почала працювати разом із Шуг-шугаєм, і жодного разу я не пошкодувала про прийняте рішення. Пупльпуляція — страшна сила, особливо ж, якщо до справи береться фахівець із хорошим почуттям куркохмиху!

Корені ясеня

Veit ek, at ek hekk

vindgameiði á

nætr allar níu,

geiri undaðr

ok gefinn Óðni,

sjalfr sjalfum mér,

á þeim meiði

er manngi veit

hvers af rótum renn.

Hávamál[10]

Якусь хвилину по пробудженню інспектор Гарт не міг збагнути, на якому він світі. Стіни ганебно гойдалися, не даючи Гартові сконцентруватися і з’ясувати, де він і що з ним. Більше того, в цьому чистилищі на межі сну і реальності побутувала одна значуща обставина, яка робила існування в ньому просто нестерпним. Якийсь гучний нудотний звук. Телефон! Шляк!

Інспектор зі стогоном випав з ліжка, з’ясувавши дорогою, що спав одягненим. З очей посипалися яскраві цятки, але він звитяжно подолав відстань до пекельного монстра, який і не думав припиняти дзижчання.

— Га? — видихнув Гарт.

— Пане інспектор… — глухо прозвучав голос з якоїсь неймовірної далечини, — вибачте, я… тут така справа…

— Що ви там мимрите, сержант Отарка? Що з вами?

— Зі мною? — не зрозумів той, — Та зі мною все гаразд, вельми вдячний. Біда з нашим свідком, цим… Флодегреном.

— Ну то що з ним?

— Він… — на іншому кінці телефонної линви якийсь незрозумілий шум.

— Отарка, чорт вас в пельку, говоріть голосніше!

Сержант Отарка прочистив горло і чітко вимовив:

— Він повісився, пане інспектор.

* * *

Може, я збожеволів? Так, справді, це цілком ймовірно. Може, ха! Може, мені податися до спеціаліста, барвисто оповісти йому свої пекельні видіння, і він призначить мені курс медикаментозного лікування… барбітал, валіум, нітразепамчик… І все припиниться! О, Боже! Хельдо, чому ти залишила мене?

Це все почалося через тебе… чи завдяки тобі. Не знаю.

…Я тримав твої холодні руки, намагаючись упіймати хоч ледь-чутне дихання, помітити хоча б напівпорух. Я відмовлявся повірити в те, що тебе більше немає. Це був момент — ні, навіть не горя, не відчаю — якогось такого панічно жаху, безмежної слабкості… Чи ж весело, коли тримаєш смерть за руку… руку, яку знав з дитинства, яка лагідно торкалася тебе, яка підтримувала, не даючи впасти? Впасти в ту саму прірву, на краю якої я тоді опинився?

Саме в той момент, певно, я і зрушив глуздом. Я боявся впасти в уявні глибини, що на якусь мить відкрилися переді моїми очима? Так, але мабуть, більше за все я боявся назавжди втратити тебе. І тоді я рушив за тобою.

Мені складно пояснити, що сталося. Я пам’ятаю швидкість. Стрімкий рух, круговерть уламків образів і звуків… Обличчя знайомих і незнайомих мені людей, спотворені криком… вони простягали до мене руки і щось кричали. Я не розумів мови, якою вони до мене звертались, їхні голоси так само були викривленими, мов би хтось прокручував запис то зашвидко то занадто повільно. Більше того, з’являлися і зникали видовища, настільки потворні, що й зараз волосся мені стає сторч… Дебелий чолов’яга з писком, перемащеним кров’ю — він пропонував мені соковитий кавалок чогось вельми схожого на людське серце… Високий чоловік, з лицем злим і погордливим, зв’язаний кривавими тельбухами… Троє статурних жінок сидять навпочіпки… вони обертаються до мене, і я бачу, що вони плетуть мереживо, в яке вплетені нутрощі, кістки та уламки зброї… Величезний чорний пес пожадливо рве на шматки чиєсь тіло…

Я часом більш чи менш чітко згадую ще якісь епізоди тієї пекельної подорожі. Я певний, що моя пам’ять просто відмовляється надати повну і вичерпну картину побаченого мною. Інакше я би просто збожеволів. А втім, я ладен припустити, що саме це і сталося. Хотілося б вірити.

Коли я прийшов до тями, був уже ранок. Безжальний ранок першого дня без тебе, Хельдо.

* * *

Інспектор завів машину і поволі рушив на місце подій. Поволі, бо якраз сьогодні вночі випала легка мряка, яка відразу ж взялася слизькою кригою. Вже починало ясніти, і день цей обіцяв бути винятково паскудним. Якщо справді трапилося те, про що повідомив сержант Отарка — а це таки сталося, не слід давати шансу марним сподіванням — то його розслідування зайшло у безвихідь. Спочатку справа була проста як дві копійки — нелегальне вивезення жінок під прикриттям фіктивної філії програми Au Pair: буцімто для догляду за дітьми в заможних голландських сім’ях, а, як з’ясувалося невдовзі, для роботи у тій-таки Голландії, але на кардинально інших умовах. Слід було відразу зметикувати, що в справі замішані чималенькі кошти, а отже, виявити винних буде дуже непросто.

Це був лише початок. Незабаром справа стала серйозною далі нема куди