Читати книгу - "Квіти для Елджернона"

Я хотів запросити Джо Карпа та Френка Рейлі на обід, щоб відсвяткувати цю подію, але Джо хотів щось купити для своєї дружини, а Френк зустрічався за ланчем зі своїм кузеном. Я думаю, їм знадобиться чимало часу, щоб звикнути до тих змін, які відбулися в мені.

Усі, схоже, стали мене боятися. Коли я підійшов до Джімпі й поплескав його по плечу, аби попросити про щось, він підстрибнув і розлив на себе всю каву зі своєї філіжанки. Він витріщається на мене, коли йому здається, що я на нього не дивлюся. Ніхто в пекарні більше зі мною не розмовляє й не блазнює у той спосіб, до якого вони звикли. Тож я став почуватися на своїй роботі досить самотнім.

Думаючи про це, я згадав той час, коли заснув стоячи і Френк вибив мої ноги з-під мене. Теплий і приємний запах, білі стіни, гуркотіння печі, коли Френк відкрив заслінку, щоб забрати хлібини.

Раптом я падаю… корчуся… усе вислизає з-під мене, і моя голова стукається об стіну…

Це я, а проте там лежить наче хтось інший — інший Чарлі. Він розгублений… потирає собі голову… дивиться на Френка, високого й тонкого, а потім на Джімпі, що стоїть поблизу, масивний, волохатий Джімпі з серйозним обличчям, кущуватими бровами і майже схованими у глибині синіми очима.

— Дай малому спокій, — каже Джімпі. — Господи, чому ти завжди чіпляєшся до нього, Френку?

— Я нічого поганого йому не зробив, — засміявся Френк. — Йому не боляче. Він не знає нічого кращого. Правда ж, Чарлі?

Чарлі потирає собі голову й зіщулюється. Він не знає, щó він зробив, аби заслужити таке покарання, але знає, що має шанс здобути ще якогось штурхана або потиличника.

— Але ж ти знаєш і краще, — відповів Джімпі, поскрипуючи своєю ортопедичною ногою. — Тоді чого ти весь час чіпляєшся до нього?

Двоє чоловіків сідають за довгий стіл, високий Френк й огрядний Джімпі, виліплюючи з тіста булочки, які треба буде спекти для вечірніх замовлень. Протягом якогось часу вони працюють мовчки, але потім Френк зупиняється і збиває назад свій білий ковпак.

— Гей, Джімпі, як ти думаєш, Чарлі можна навчити пекти булочки?

Джімпі спирається ліктем на стіл.

— Чому ми нарешті не дамо йому спокій?

— Ні, Джімпі, я говорю цілком серйозно. Я готовий об заклад побитися, що він може опанувати якусь просту роботу, наприклад ліпити булочки.

Ця думка, схоже, знайшла прихильника в особі Джімпі, й він обернувся й поглянув на Чарлі.

— Можливо, ти й маєш якусь рацію. Гей, Чарлі, а підійди-но сюди на хвилину.

Як він мав звичай робити, коли люди говорили про нього, Чарлі дивився на шнурки своїх черевиків. Він знав, як затягувати й зав’язувати шнурки. Він міг би пекти булочки. Він навчився б збивати, згортати тісто й виліплювати з нього маленькі круглі форми.

Френк подивився на нього із сумнівом.

— Можливо, нам не варто це робити, Джімпі. Можливо, ми помиляємося. Якщо йолоп нічого не здатний навчитися, то навіщо з ним морочитися?

— Ти залиш це мені, — сказав Джімпі, якого тепер опанувала ідея Френка. — Можливо, він і зможе навчитися. Послухай-но мене, Чарлі. Ти хочеш чогось навчитися? Ти хочеш, аби я навчив тебе ліпити булочки, як робимо ми з Френком?

Чарлі витріщився на нього, усмішка зійшла з його обличчя. Він зрозумів, чого хоче Джімпі, й відчув, що його загнали в глухий кут. Він хотів догодити Джімпі, але в словах учитися й навчати є щось пов’язане зі спогадом про суворе покарання, хоч він і не пам’ятає, що це таке, — пам’ятає лише підняту тонку руку, яка б’є його за те, що він не може навчитися чогось, чого не розуміє.

Чарлі відступає назад, але Джімпі хапає його за руку.

— Ну ж бо, хлопче, не хвилюйся. Ми не зробимо тобі боляче. Погляньте на нього, він тремтить, ніби зараз розпадеться. Поглянь-но, Чарлі, сюди. Я маю новеньку блискучу іграшку, якою ти міг би гратися.

Він простягає руку й показує мідний ланцюжок із диском із блискучої латуні. Він тримає ланцюжок за один кінець, а блискучий наче золотий диск повільно обертається, вловлюючи світло флюоресцентних сонячних променів. Диск на ланцюжку щось нагадує Чарлі, проте він не пам’ятає, що саме й де.

Він не простягає руку, щоб схопити його. Він знає, тебе покарають, якщо ти схопиш річ, яка належить іншій людині. Якщо хтось покладе її тобі в руку, тоді все буде гаразд. Але інакше не можна. Коли він бачить, що Джімпі пропонує цю річ йому, він киває й усміхається.

— Це він знає, — сміється Френк. — Він буде щасливий, якщо ти подаруєш йому щось осяйне й блискуче. — Френк, який остаточно передав свій експеримент Джімпі, збуджено нахилився вперед. — Можливо, якщо йому дуже захочеться мати такий блискучий шматок металу, а ти скажеш, що він його матиме, якщо навчиться ліпити з тіста булочки, — можливо, це й спрацює.

Коли пекарі взялися навчати Чарлі, інші люди з пекарні зібралися навколо. Френк розчистив місце на столі, а Джімпі поклав туди середнього розміру шматок тіста, щоб Чарлі мав із чим працювати. Глядачі стали битися об заклад, навчиться Чарлі чи не навчиться ліпити булочки.

— Дивись на мене уважно, — сказав Джімпі, поклавши диск із ланцюжком на столі біля себе, щоб Чарлі міг його бачити. — Дивись і роби те саме, що роблю я. Якщо ти навчишся ліпити булочки, цей блискучий диск буде твоїм і принесе тобі щастя.

Чарлі нахилився на своєму стільці, пильно спостерігаючи, як Джімпі взяв ножа й відрізав для себе смужку тіста. Він стежив за кожним рухом Джімпі, що розкачав тісто в довгий рулон і скрутив його в коло, раз у раз посипаючи борошном.

— А тепер дивись на мене, — сказав Френк і повторив те, що зробив Джімпі.

Чарлі розгубився. Між їхніми діями була різниця. Джімпі вивертав лікті назовні, коли ліпив тісто, наче крила птаха, але Френк тримав руки притиснутими до боків. Джімпі притуляв свої великі пальці до решти пальців, коли ліпив тісто, а Френк працював долонями, тримаючи свої великі пальці окремо від інших пальців і підіймаючи їх угору.

Ці відмінності