Читати книгу - "Тиша"

Поліцейські перетнули Странваєн, не озираючись. Франц Фібер скулився за кермом.

Каспер висунувся з вікна.

— Коли я виконаю мою місію. І відсиджу свій іспанський строк. Тоді я повернуся. І запрошу вас на вечерю.

— А що я скажу своєму чоловікові?

— А ми не можемо зберегти це в таємниці?

Вона похитала головою.

— Щирість — найважливіше. Срібне весілля було десять років тому. Ми робимо ставку на золото.

Двоє поліцейських усе ще стояли на хіднику. Виїжджати поки що було не можна.

— Така великодушна людина, як ви, — вів далі Каспер, — знає своїх сусідів. У тому числі й Лоне Борфельдт із будинку навпроти.

— Двадцять років, — відповіла вона. — Ще з того часу, коли вона не була знаменитою. І не переїхала сюди.

— Вона приймала всіх моїх чотирьох хлопчиків, — провадив далі він. — Ми з дружиною часто запитуємо себе: що спонукає її? Я маю на увазі пологи? Чому вона хоче брати в цьому участь дві тисячі разів?

Вона прикусила губу.

— Гроші, мабуть, — відповіла вона. — І недоношені діти. Вони її особливо цікавлять.

Поліцейські сіли в машину й поїхали далі, Франц Фібер увімкнув запалювання. Шлях був вільний.

— А автограф? — спитала вона.

Він подлубався в кишенях, без половинки ваучера йому не обійтися, з лотерейним білетом теж розлучатися не варто, він одірвав шматок кишені. Авторучка чудово писала на тканині.

— Я поставлю підпис на своїй шовковій білизні, — сказав він.

— Я носитиму її прямо на тілі. «Ягуар» рвонув з місця.

— Зупинися в кінці доріжки, — сказав Каспер, — Я маю послати поцілунок здаля.

Авто зупинилося. Він висунувся і послав поцілунок рукою. А заразом пошукав очима табличку з ім’ям власника. І не знайшов. Зате побачив напис «Продається». Він подивився вперед на дорогу. За п’ятдесят метрів у напрямку до іподрому стояв темний «форд».

— Добре, коли б ти спинився одразу за рогом, — сказав він.

«Ягуар» повернув за ріг і спинився. Каспер вийшов з автівки, пройшов трохи назад, обережно виглянув із-за стіни. «Форд» завівся і проїхав уперед. Балерина вийшла на дорогу і, добігши до машини немов двадцятилітня, сіла поруч з водієм. Каспер заліз у «ягуар».

— Нас хтось переслідує, — констатував він. — І тобі з цим нічого не вдіяти. «Ягуар» рвонув уперед, наче його підхопила знизу якась величезна рука. Позаду них автомобільні фари обнишпорювали ділянку од вілл до променаду. Двигун «ягуара» почав крещендо, Франц Фібер крутонув кермо праворуч, світ нахилився, машина в’їхала схилом угору в напрямі Палацового парку й пробила огорожу. Касперові руки намацали якісь ручки і вчепилися в них, з усіх боків машину хльостали гілки й кущі. Він подивився на молодика, що сидів на передньому сидінні, той був зосереджений, але спокійний. Руки й ноги танцювали по кнопках і педалях — все одно що сидіти за спиною Хельмута Вальхи[23] біля великого рояля в церкві Святого Лаврентія в Алкмаарі під час запису «Kunst der Fuge»[24]. Сотня пневматичних молоточків обробляла зовні кузов. «Ягуар» почав гальмувати, і пролунав такий тріск, неначе вони в’їхали прямісінько в апарат для знищення документів. Усе поринуло в темряву.

У темряві були помітні цяточки світла, вони злилися в маленьку круглу пляму, машина стояла в рододендроновому кущі, він був величезний, немов гараж.

Повз світлову пляму, вивчаючи місцевість, проїхав темний «форд».

— Ми могли розбитися, — зауважив Каспер.

— Я повсякчас молюся. Ісус чує мене.

У кожного автомобіля є свій акустичний підпис, Каспер чув, як «форд», що, схоже, десь розвернувся, вертається назад, потім він поволі проїхав мимо.

— Адже ти фахівець, — промовив Каспер. — Якщо існує домовленість про те, що когось треба забирати з блокованого району. Ти міг би дізнатися, де і коли?

— Ти знаєш прізвище цієї людини?

Каспер назвав прізвище Стіне. Франц Фібер коротко поговорив телефоном.

— Профспілки володіють клубами таксистів. Кафетеріями, ігровими автоматами, плітками. Та інформацією. За кілька хвилин ми знатимемо про неї все.

Каспер прислухався до руху транспорту на Странваєн. Усе-таки, коли порівнювати з Ґлострупом, це була інша галактика. Звуки, що оточували його, були витонченими і непомітними. М’яке поклацування насоса в гідравліці «ролс-ройса». Багатоскладна і при цьому старанно стримувана агресія восьмициліндрових дизелів common-rail. Машини, які створювалися не для того, щоб їх чули, а щоб зненацька з’являтися, — з тиші. А коли, зрештою, тишу буде порушено, то чимось винятковим: тваринним гурчанням «ферарі» або ностальгічним, обертонним ревом чотирициліндрового, з повітряним охолодженням, опозитного двигуна ветерана-«фолькеваґена».

Тут і поміж будинками залишалося місце для звуку — реверберація прямо пропорційна об’єму простору. Каспер заплющив очі. У нього могли б бути такі ж машини, як у Чапліна. Як у Бхаґвана. У нього могли б працювати люди, які водили б їх і ремонтували б їх. А натомість він сидів тут.

Був саме слушний момент для того, щоб відкласти невелике золоте яйце.

— Щастя, — промовив він, — це не тоді, коли треба складати і створювати, а тоді, коли навчився відмовлятися.

Він почув майже беззвучний дизельний двигун, «мерседес» — найтихіший з усіх автомобілів. Він почув легке тріпотіння вітру в складаному верху. «Мерседес-купе». Авто, яке він сам би купив, коли б він був Лоне Борфельдт. Воно їхало поволі, ривками. Точнісінько так, як і він би їхав, коли б зустрівся із самим собою. А потім з поліцією.

Автівка потрапила в смугу світла, проїхала повз кафе «Навколо світу» — за кермом сиділа жінка.

Каспер зробив знак рукою, молодик зрозумів його миттєво. «Ягуар» виповз із кущів і плавно збільшив швидкість. Каспер не міг зрозуміти, яким відчуттям керувався, їдучи, Франц Фібер, — усе навколо було чорне. Автомобіль ударився в огорожу, перелетів через велосипедну доріжку і на хвильку спинився на смузі руху між ресторанчиком «Біля стайні» і «Данським акваріумом». На заскленій терасі дві сотні людей припинили жувати. «Ягуар» знову завівся, повернув на Странваєн, між ними й «купе» було п’ять машин.

Франц Фібер відповів на телефонний дзвінок.

— Її треба забирати за сорок п’ять хвилин, — повідомив він. — І я взяв замовлення.

«Ягуар» тримав дистанцію аж до Странбульвара. Машина, що йшла перед ними, показала поворот ліворуч, там велися дорожні роботи, весь рух звужувався до одного ряду, між ними й маленьким «мерседесом» виявилося з десяток автомобілів. Коли вони доїхали до Міддельфартсґаде, «мерседес» мов корова язиком злизала.

Каспер пам’ятав цей район. Колись він ходив сюди гуляти, щоб дати відпочити слуху під час перших циркових вистав у театрі «Газверк», тоді й гримувалень на всіх не вистачало. Він зробив знак, «ягуар» перетнув проїжджу частину, розвернувся