read-books.club » Дитячі книги » Семеро підземних королів 📚 - Українською

Читати книгу - "Семеро підземних королів"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Семеро підземних королів" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 37
Перейти на сторінку:
Еллі. — Я привезла дядькові Біллу листа від тата, і там про це написано.

Фред довго з подивом дивився на неї, а потім тихо мовив:

— Тоді ти найщасливіша на світі… І ти мені про все-все розкажеш?

— Звичайно, розповім. Але ти знаєш, Фредді, на це піде цілий тиждень. Адже там чого тільки не було… Чого варто було від одного лише Людожера врятуватися! Він би з'їв мене, коли б не Страшило і Залізний Дроворуб. А шаблезубі тигри? А витівки Гудвіна Великого і Жахливого? А Летючі Мавпи?..

Фред ішов спотикаючись, червоний від збентеження. Він вважав себе великим мандрівником, а тут виявилося, що поряд з Еллі він просто ніщо…

Білл Каннінг був у степу, але тітка Кет, маленька худорлява жінка, дуже привітно зустріла Еллі. Вона нагріла води для племінниці у великому кориті — помитися з дороги А Фред швендяв за дверима і знемагав від нетерпіння скоріше почути розповідь про дивовижні пригоди сестри.

Сонячні промені тисячами блискучих кружалець лягали на землю, проникаючи крізь дубове листя. З гілки на гілку стрибали пташки, з ними сварилася жвава білка. Тотошко бігав за метеликами, а Еллі і Фред сиділи на траві, і дівчинка розповідала про свої незвичайні подорожі до Чарівної країни.

Фред слухав, затамувавши подих, і тільки час від часу захоплено повторював, що він нічого дивовижнішого у своєму житті не чув.

— І все це трапилося з тобою! — вигукував він. — Із звичайнісіньким дівчиськом… тобто, вибач, — з дівчинкою. Ой, чому я не пережив нічого подібного?

— Дуже просто! — пояснила Еллі. — Адже у вас в Айові не буває таких ураганів, як у нас в Канзасі. Зрештою щоб то дало, якби буря примчала сюди? Все одно вона не змогла б занести вашу хату до Чарівної країни.

— Це правильно, — погодився хлопець, зітхаючи. — Але розповідай далі, Еллі! Ти зупинилась на тому, як на вас накинулися чарівні вовки Бастінди…

— З ними розправився Залізний Дроворуб, сказала дівчинка. — Там було сорок вовків, і рівно сорок разів змахнув Дроворуб своєю величезною сокирою. Бачив би ти цю сокиру!

Розповідь тривала. Фред слухав, заздрісно зітхаючи. Він би півжиття віддав за те, щоб відчути хоча б частину того, що випало на долю Еллі.

Кілька днів Еллі розповідала про свої пригоди, а потім Фред показував їй околиці. Ферма була розташована в мальовничій місцевості. Тут ніщо не нагадувало опалений сонцем канзаський степ. Це був чарівний куточок з пагорбами, порослими лісом, з веселими долинами і глибокими ярами, на дні яких дзюркотіли холодні струмки…

Сьогодні Еллі і Фред ловили рибу в озерці, що причаїлося в центрі долини за розлогими вербами. Наступного дня вони блукали схилами пагорбів, йдучи стежками, які протоптали вівці, а потім вирушали досліджувати шлях якогось невідомого струмочка. Дні були наповнені світлом і радощами.

ЕКСКУРСІЯ ДО ПЕЧЕРИ

ллі почала вчитися їздити верхи. Її вмовив Фред.

— Слухай, сестро, — сказав хлопець, жмурячи вицвілі на сонці брови, — це буде просто ганьба, якщо ти, поживши у нас, не повернешся вправним вершником! Ти — така бувала мандрівниця.

Вмовити Еллі було неважко. Вілл Каннінг віддав племінниці у повне розпорядження сумирну конячку. У Фреда був гарний скакун, бо він їздив чудово і не раз підміняв батька на роботі.

Перші дні було важко. Вечорами Еллі не могла сидіти, нила спина, боліли всі кісточки вона погано спала.

Але терпіння все перебороло, і настав день, коли їзда верхи перетворилась для Еллі з муки на задоволення. Тепер прогулянки дітей стали значно довшими, іноді вони від'їжджали миль за десять від дому.

Одного разу Фред запитав Еллі:

— Ти чула про Мамонтову печеру?

— Звичайно, — відповіла Еллі. — Нам про неї розповідали в школі.

— Це найбільша печера у світі.

— Ти так би не казав, якби побачив Країну Підземних рудокопів, — розсміялась Еллі. — Ото справді печера!

Фред принишк, як завжди, коли Еллі, ніби ненароком, козиряла своїми спогадами. Звичайно, і з ним бували пригоди. Якось під час снігової заметілі в Кордільєрах він заблукав і мало не замерз. Іншого разу за ним гналися степові вовки, і лише прудкість коня врятувала його від загибелі. Ще одного разу він упав з дерева і зламав ногу. Що й казати — це були виграшні історії, і вони вивищували його перед іншими хлопчаками, але чого це все було варте у порівнянні з тим, що пережила Еллі!

Фредді не випадково почав розмову про печери. Йому хотілося продемонструвати що і Айова може багато чим похвалитись За двадцять миль від їхньої ферми, у глибокій ущелині є вхід до мало відомої печери, куди ще не знайшли дороги туристи, де вони не відколупували на пам'ять уламки сталактитів і не писали свої імена кіптявою свічки на стінах.

— Побуваймо там Еллі, запропонував Фред. — Це далеко, і раніше я тебе туди не кликав, але тепер ти вправна вершниця і залюбки здолаєш такий шлях.

Еллі погодилась.

— Ми відпросимося на весь день, — казав хлопець. — Візьмемо з собою все, що необхідно для серйозної прогулянки, і займемось дослідження ми.

Наступного дня вони виїхали рано вранці. Еллі везла з собою сумку щільно наповнену продуктами — тіточка Кет не поскупилася й наклала туди стільки всього, що, мабуть, вистачило б на три дні. Попереду Еллі примостився Тотошко. До сідла Фреда був прив'язний чемодан.

— Навіщо він нам? — запитала дівчинка.

— А в ньому човен. Парусиновий, складений, — похвалився Фред. — Мені його виготовив батько. Кажуть, в одному з гротів є підземне озеро. Уявляєш, як там буде цікаво покататись при світлі факелів?

Діти їхали не поспішаючи. Сонце піднялось досить високо, коли вони дісталися входу в печеру. День був ясний і теплий, але з темного отвору віяло вологістю й холодом. Еллі здригнулася й щільніше закуталася в теплу хустку.

— Ти знаєш, Фредді, — сказала вона, — мені зараз пригадалось, як ми з дядьком Чарлі, Левом, Тотошком і вороною Кагги-Карр ось так само стояли біля підземного ходу, який показала нам королева польових мишей…

Хлопець обурився.

— Послухай, Еллі, — сердито мовив він, — з твого боку це просто свинство викидати такі штучки!

— Які? — невинно запитала Еллі, хоч очі її сміялися.

— А такі! «Коли ми зі Страшилом… Коли Людожер… Коли мишача королева…» Хіба я винен, що мені не довелось там побувати?

Фред мало не плакав від люті.

— Пробач, Фредді, я більше не буду, — пообіцяла Еллі, і хлопець потроху заспокоївся.

Зрубавши кілька маленьких смолистих сосничок, Фред приготував оберемок смолоскипів. Сірники у нього були в

1 ... 16 17 18 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Семеро підземних королів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Семеро підземних королів"