Читати книгу - "Семеро підземних королів"

Хранитель часу з глузду з'їхав!

Після Ружеро виступило багато міністрів і радників. Усі вони відкидали план Хранителя часу і говорили про те, що треба змусити ремісників та землеробів більше працювати. Якщо фабричні робітники працюватимуть більше, вони вироблять більше товарів, тоді можна виміняти вдосталь продовольства у горішніх жителів. А варту і шпи гунів розпускати не можна, лише вони і тримають народ у покорі.

Виступ останнього оратора перервала несподівана подія. До тронної зали ввірвався начальник міської варти і, відхекуючись, сказав:

— Ваші величності! Щойно прилетів гонець з повідомленням, що до Міста Семи Володарів наближаються два чужоземці.

Засідання закінчилось тієї ж миті. З криками, штовхаючись і сварячись, королі та придворні кинулись геть від палацу. Попереду мчав здоровань Ментахо.

Строкатий натовп вибіг з воріт і в подиві зупинився. До міста підходило двоє: високий темноволосий хлопчик і дівчинка, яка притискала до грудей небаченого патлатого звірка.

ТРИВАЛА ПРОГУЛЯНКА

ЛИСТ

еремігши злого і підступного Урфіна Джюса, Еллі Сміт попрощалась зі своїми вірними друзями Страшилом, Залізним Дроворубом та Левом, і дядечко Чарлі знову перевіз її через Велику пустелю на сухопутному кораблі. Цей корабель чекав на своїх пасажирів біля Чорного каменя Гінгеми і був цілком справний.

Зворотна мандрівка пройшла без пригод, бо Чорний камінь міг затримувати лише тих, хто прямував у Чарівну країну. Тим, хто повертався з неї, вони не перешкоджали.

Обнімаючи Еллі, яка повернулась, місіс Анна сказала:

— Донечко, ти більше не покинеш нас? Ми так переживали за тебе, так чекали.

А Джон Сміт пробурчав, попихкуючи люлькою:

— Справді, досить уже цих чарівних пригод, час братися за діло. За дві милі від нас відкрили школу, навчатимешся там. Дружба з феями і різними дивовижними істотами — це приємно, але вона не замінить освіти.

Коли всі сиділи за святковим столом, одноногий моряк Чарлі Блек похвалився великим смарагдом, який йому подарував Страшило Мудрий.

— Як ти гадаєш Джоне це коштовна річ? — запитав він.

Джон Сміт оглянув камінь з усіх боків, зважив на долоні.

— Так, я гадаю, ювелір відсипле тобі за цю штуку чимало дзвінких монет, — мовив він.

— Тепер я здійсню свою давню мрію, — признався моряк Чарлі. — Я куплю собі шхуну і поїду до моїх старих друзів на Куру Кусу. Клянусь буревієм, це — славні хлопці! Шкода тільки розлучатися з Еллі. Чомусь на кораблях не заведено працювати дівчаткам, а то взяв би її з собою.

В Еллі вже заблищали очі, але місіс Анна сердито накинулась на брата:

— Мовчи вже, ще чого вигадаєш!

— Гаразд, сестро, гаразд, не галасуй! От погостюю у вас з тиждень і поїду.

Але чимало тижнів минуло, поки вдалося Чарлі Блеку вирватися від Смітів. Його не відпускала племінниця, яка особливо подружилася з моряком під час небезпечної подорожі до Чарівної країни І все ж настав день, коли їм довелося розлучитись, і заплакана Еллі провела дядечка до зупинки диліжанса.

Кілька місяців Еллі ходила до школи, вивчала премудрості арифметики і граматики, а потім настали літні канікули і в цей час на ферму надійшов лист.

Смітам писали рідко, і лист став для них великою подією. Джон довго вертів у руках конверт, перед тим як розкрити. Поглянувши на підпис, фермер радісно вигукнув:

— Це від Білла Каннінга! Довго ж не давав про себе знати мій двоюрідний братик!

— Читай, читай швидше! — поквапила чоловіка місіс Анна.

В листі розповідалося про довгі поневіряння сім'ї Каннінгів по країні. Вілл працював рудокопом, збирав фрукти у Каліфорнії, будував дорогу, а тепер найнявся пастухом на ферму в штаті Айова. Еллі пропускала усі ці подробиці повз вуха, але кінець листа змусив її насторожитись.

«Нехай твоя дочка Еллі приїжджає до нас на канікули, — писав Білл Каннінг. — Вона, сподіваюсь, не забула товариша по іграх, мого довгов'язого Фредді. Околиці в нас дуже мальовничі, і діти прекрасно проведуть час…»

Еллі пам'ятала Фреда. Вона познайомилась з ним років п'ять тому, коли Каннінги під час одного з своїх переїздів гостювали у них В пам'яті Еллі зберігся образ хлопчика з блакитними очима років на два старшого за неї. Він вигадував ігри в мисливців, в індійців, в розбійників. Часто ці ігри закінчувались для Еллі розбитим носом чи розірваним платтям, але вона ніколи не рюмсала і не скаржилася старшим.

— Мамо! Тату! — благала дівчинка. — Відпустіть мене до Каннінгів! Фред такий добрий і веселий!..

— Ой, доню, не сидиться тобі на місці! — мовив Джон.

Батьки трохи побурчали, але погодились відпустити дівчинку до Айови.

Еллі збиралась недовго. В рюкзак — той самий, з яким подорожувала до Чарівної країни, — дівчинка поклала два-три плаття, білизну рушник, шматок мила, кілька книжок з малюнками…

Мати приготувала провізію: хліб, варену курку, пиріжки, флягу з холодним солодким чаєм і, звичайно, кілька кісточок для Тотошка. Хіба міг песик залишатись удома, коли його хазяйка вирушала в далеку дорогу?

Джон Сміт відвіз Еллі і Тотошка на станцію диліжансів, попросив кучера потурбуватися про них, побажав їм щасливої дороги. Дівчинка мала повернутись через місяць.

У ГОСТЯХ

учер диліжанса настільки добре поставився до Еллі що зробив аж три з гаком милі від великої дороги і підвіз дівчинку до самої ферми, де працював Білл Каннінг.

Почувши стукіт коліс з солом'яної халупи з двома підсліпуватими віконцями вибіг хлопчина в коротких штанах і картатій сорочці. Це і був Фред Каннінг. Він кинувся до екіпажа й допоміг зійти на землю Еллі, яку після триденної подорожі закачало.

— Сестричко! — радісно вигукнув Фредді. — Як же ти виросла! Значить ти все ж наважилась приїхати? А я вже думав що для тебе залишити дім — неможлива річ.

Високий стрункий хлопчак підхопив багаж Еллі й попрямував до хибарки. Еллі сердечно подякувала кучерові за турботу і пішла услід за братом. Тотошко радісно стрибав довкола.

Фред не вгавав:

— Ну, Еллі ти просто молодчина! Ти, звичайно, страшенна домосідка і ніде не бувала, окрім найближчого ярмарку?

Еллі усміхнулася і промовила дзвінким голосом:

— Помиляєшся, Фредді. Я двічі побувала у далекій-далекій Чарівній країні!

— Що?!

Хлопчина зупинився і опустив речі на землю. Обличчя його так почервоніло, що навіть ластовиння перестало бути помітним. Він стис кулаки і задерикувато ступив до Еллі.

— Знаєш, я вигадок не люблю, — крикнув він. — Хоч ти і дівчинка, а за це відлупцюю! Що за Чарівна країна?

— А я не вигадую, — спокійно заперечила