Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

У нестямі був і міністр закордонних справ: «Де це бачено — укласти мир без міністра закордонних справ! Я що — порожнє місце? Навіть чиновники з мене сміються!»

А до міністра торгівлі пристав, як із ножем до горла, фабрикант іграшок: «Плати за фарфорову ляльку — й годі!»

У канцлера було нечисте сумління. Обер-поліцмейстер боявся, як би не дізналися про його безглузді спроби знайти короля.

Матіуш дещо знав, про дещо здогадувався й вирішив навести лад:

«Досить, напанувалися! Нехай підкоряються або забираються геть!» Ні, тепер він не проситиме канцлера залишитися на своєму посту, якщо той прикинеться хворим.

Король облизав жирні губи, сплюнув на килим і наказав вилити на себе відро холодної води.

— Оце я розумію, — справжній солдатський душ! — задоволено сказав він, одягнув на голову корону і пішов в аудієнц-залу. Там він застав лише одного військового міністра.

— А інші де?

— Ваша милість, вони не знали, що ви захочете засідати.

— Може, вони гадають, що я, як до війни, засяду за уроки з гувернером? А вони робитимуть, що їм заманеться? Не бачити їм цього, бісові душі, як своїх вух! Аби рівно о другій годині всі були у зборі. Така моя королівська воля. Коли міністри зберуться, наказую вам викликати в палац гвардійців. Офіцерові стояти біля дверей і чекати сигналу: коли я плесну в долоні, нехай входить із гвардійцями в зал. Скажу вам прямо, пане військовий міністре: якщо вони захочуть, щоб усе залишилося, як було до війни, я велю їх заарештувати, сто тисяч чортів і бочка пороху їм у зуби! Тільки це таємниця.

— Слухаю, ваша королівська величносте! — Військовий міністр витягнув руки по швах і клацнув каблуками.

Матіуш зняв із голови корону й побіг у королівський парк. «Як давно я тут не був!» — подумав він і, пригадавши Фелека, свиснув.

У відповідь почулося: «Ку-ку! Ку-ку!»

— Іди сюди, Фелеку, не бійся! Тепер я справжній король і не зобов’язаний ні перед ким звітувати.

— А що батько скаже?

— Батькові скажеш, що ти королівський фаворит, і він тебе пальцем не посміє чіпати!

— Якби, ваша величність зволили видати мені охоронну грамоту.

— Із задоволенням. Підемо до мене в кабінет.

Запрошувати Фелека двічі не довелося.

— Пане статс-секретар, прошу видати указ: із сьогоднішнього дня Фелек призначається моїм фаворитом.

— Ваша величносте, наважуся доповісти, такої посади при дворі ніколи не було.

— А тепер буде! Така моя королівська воля!

— Зводите, ваша величносте, почекати до засідання міністрів. Затримка дріб’язкова, зате всі формальності будуть дотримані.

Матіуш уже ладен був погодитися, але Фелек смикнув його за рукав.

— Я вимагаю, щоб папір був написаний негайно! — розлютився король.

Секретар почухав за вухом і написав два папери. В одному говорилося:

Я, король Матіуш Перший, категорично вимагаю, щоб негайно був написаний і скріплений королівською печаткою наказ про призначення Фелека придворним фаворитом. У разі невиконання винуватцю загрожує сувора кара. Ставлю до відома про це секретаря і власноручним підписом засвідчую.

Секретар пояснив Матіушу, що інакше він не наважився б написати другий наказ — про призначення Фелека придворним фаворитом. Матіуш зробив так, як просив статс-секретар, і Фелек став королівським фаворитом.

Матіуш показав Фелеку свої іграшки, книги. Вони розмовляли, згадували війну, потім разом пообідали, а після обіду побігли в парк.

Фелек покликав своїх товаришів, і вони весело провели час до початку засідання міністрів.

— Мені пора, — сумно сказав Матіуш.

— Будь я королем, ні за що не слухав би нікого.

— Ти, Фелеку, не розумієш: ми, королі, не завжди робимо те, що нам хочеться.

Фелек знизав плечима, виказуючи цим свою незгоду, і неохоче побрів додому. Хоча в кишені в нього лежав наказ, підписаний самим королем, він відчував, що удома зустріне його суворий погляд батька і знайомий окрик: «А йди-но сюди, шибенику! Ти де пропадав?»

Що чекає на нього зазвичай за цим підступним запитанням, Фелек добре знав. «Але сьогодні — інша справа», — утішив він себе.

XIII

«Казна порожня», — нарікав міністр фінансів. «Купці під час війни розорились і тепер не платять податків», — доповідав міністр торгівлі. «Вагони після перевезення вантажів на фронт стали непридатними, потрібен ремонт, а грошей немає», — доповідав міністр залізниць. «Поки батьки були на війні, хлопчики зовсім розледачіли, і вчителі вимагають, аби їм підвищили платню й засклили вибиті шибки», — заявив міністр освіти. «Поля не засіяні». «Товарів мало»… І так цілу годину — скарги, нарікання. Канцлер випив стакан води. Це означало, що він збирається виголосити довгу промову. Матіуш страшенно не любив, коли канцлер пив воду.

— Панове, наше сьогоднішнє засідання ні на що не схоже! Люди нетямущі можуть подумати, ніби тут зібралися переможені. Адже ми перемогли! Досі було так: переможені платили переможцям контрибуцію. І це досить справедливо, тому що війну виграє той, хто не скупився на гармати, порох, провізію для солдатів. Ми не шкодували грошей і отримали перемогу. Наш відважний король Матіуш міг сам переконатися, що солдати на фронті ні в чому не терпіли нужди. То чому ж, питається, ми повинні терпіти нужду в грошах? Вони перші напали на нас, але ми проявили великодушність і вибачили їм. Безперечно, це дуже шляхетно з нашого боку. Але навіщо ж відмовлятися від контрибуції, тобто від відшкодування військових витрат? Від того, що належить нам по праву? Відважний король Матіуш в пориві великодушності помилував ворогів — це воістину гідний і мудрий вчинок. Проте відмова від контрибуції створила в країні виключно важке фінансове становище. Звичайно, справа ця виправна, недаремно ми прочитали стільки розумних книг, у нас за плечима колосальний досвід, і якщо його величність король Матіуш зболить поставитися до нас із колишньою довірою, якщо він, як до війни, прислухатиметься до наших рад…

— Пане канцлер, кінчайте цю балаканину. Мене не проведеш, тут справа не в порадах — просто ви, як і раніше, хочете управляти країною, і щоб я був пішаком у ваших руках. Так ось, я рішуче заявляю — «ні»! Сто тисяч чортів і бочка пороху вам у горлянку, цей номер не пройде!

— Але, ваша величносте…

— Досить! Я не погоджуюсь — і все! Така моя королівська воля!

— Прошу слова! — сказав міністр юстиції.

— Тільки дуже коротко.

— У законодавчому кодексі: том 814, частина XII, параграф 777555, сторінка 5, 14 рядок, читаємо: «Якщо спадкоємець престолу не досяг двадцяти років»…

— Пане міністр,