Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

Сюзанна спробувала підкотитися ближче до Мії — О, я тривожуся і хочу, щоб мене втішили, бачите, яка я стривожена, стривожена і хочу, щоб втішали, от і все, — але Стро відтягнув її назад. Гофрований сталевий кабель розгойдувався і розтягувався між ними.

— Тримай дистанцію, суко, — порадив Стро, і Сюзанні вперше спало на думку, що вона може зазнати невдачі, що до пістолета Скавтера її можуть не допустити. Чи до будь-чийого пістолета.

Мія знову закричала, кличучи чужою мовою якогось чужого бога. Вона знову спробувала піднятися над ліжком, і знову медсестра (Алія, згадала Сюзанна, її звали Алія) притисла її до простирадла. А Скавтер, схоже, задоволений, щось уривчасто викрикнув і викинув щипці.

— У чому річ, нащо ти це зробив? — владно запитав Сейр. Простирадло під Мією змокріло від крові, і бос, здавалося, стривожився.

— А вони не потрібні! — безтурботно відповів Скавтер. — Вона створена для виношування й народження дітей, на полі вродила б, збираючи рис, і рядка не пропустила б.

Скавтер хотів було взяти велику миску, що стояла на ліжку поряд, але передумав, зрозумівши, що не встигне, і натомість підставив під Міїне лоно свої рожеві руки без рукавичок. І цього разу, коли Сюзанна зробила чергову спробу підсунутися ближче, Стро її не зупинив. Усі: і вампіри, і ниці люди, — затамувавши погляд, спостерігали за останнім етапом пологів, скупчившись у ногах двох зсунутих докупи ліжок. Лише Стро й досі лишався близько до Сюзанни. Вампіра зі світловим мечем щойно відсунули далі. Вона вирішила, що першим буде Стро.

— Ще раз! — прокричав Скавтер. — Заради твоєї дитини!

Подібно до ницих і вампірів, Мія геть забула про Сюзанну. Погляд її сповнених болю очей зосередився на Сейрі.

— Сер, ви залишите його мені? Будь ласка, скажіть, що я зможу його мати, хоча б ненадовго!

Сейр узяв її за руку. Маска, що вкривала його справжнє обличчя, всміхнулася.

— Так, моя люба, — пообіцяв він. — Дитя буде твоїм ще довгі роки. Тільки зроби ще одне маленьке зусилля, натужся.

«Міє, не вір, він бреше!» — закричала Сюзанна, але крик пішов у нікуди. Хоча то було й на краще. Для неї ж ліпше, якщо про неї наразі забудуть.

Сюзанна повернула хід думок в інший бік.

Джейк! Джейку, де ти?

Відповіді не було. Погано. Будь ласка, Господи, зроби так, щоб він був ще живий.

Може, він просто зайнятий. Тікає… ховається… стріляє. Мовчанка не обов’язково означає, що він…

Тужачись, Мія вивергнула з себе низку непристойностей. Губи її піхви, вже й без того розширеної, розійшлися ще більше, і з них полився струмок крові, долучаючись до брудного трикутника на простирадлі. А тоді, в ясно-червоній масі, Сюзанна побачила корону з білого та чорного. Білим була шкіра. Чорним — волосся.

Чорно-біла цятка стала знову занурюватись у ясно-червоне, і Сюзанна подумала, що дитина вирішила повернутись, що вона не готова прийти в цей світ. Але Мії набридло чекати. Вона штовхнула, наскільки стало сили. Її руки, стиснуті в кулаки, тремтіли перед очима, очі звузилися до щілин, зуби вишкірилися. Посередині лоба небезпечно пульсувала вена, ще одна виступила на горлі.

— ХЕЙЯАААА! — закричала вона. — КОМАЛА, МІЙ МАЛИЙ! КОМАЛА, ПРИЙДИ, ПРИЙДИ!

— Дан-тете, — промурмотів Джей, людина-яструб, і решта підхопили шанобливо й пошепки: — Дан-тете, дан-тете… комала дан-тете. Поява маленького бога.

Цього разу показалася не лише маківка — уся голівка дитини ринула вперед. Сюзанна побачила її ручки, стиснуті на скривавлених грудях у крихітні кулачки, що тремтіли від повноти життя. Побачила сині очі, широко розплющені, що вражали своїм свідомим виразом і подібністю до Роландових. Побачила чорні, як сажа, вії, оздоблені крихітними намистинами крові, первісними прикрасами новонароджених. Сюзанна побачила — і ніколи б не змогла забути, — як нижня губа немовляти на мить зачепила внутрішню губу материної вульви. Рот дитини на мить розтулився, оголивши ряд досконалих маленьких зубок на нижній щелепі. То були саме зуби (не ікла), але бачити їх у роті немовляти було моторошно. Так само в Сюзанни побігли мурашки від вигляду пеніса малюка, непропорційно великого й ерегованого. Здавалося, він довший за Сюзаннин мізинець.

Виючи від болю й тріумфу, Мія зіп’ялася на лікті. Її очі вилазили з орбіт, з них струменіли сльози. Коли Скавтер спритним рухом підхопив дитину, вона залізною хваткою вхопила Сейра за руку. Той вереснув і спробував звільнитися, але з таким самим успіхом він міг би… ну, скинути з себе руку помічника шерифа в Оксфорді, штат Міссісіпі. Тихі наспіви стихли, й на мить запанувала шокована тиша. Своїм загостреним до межі слухом Сюзанна виразно чула, як скрегочуть кістки в зап’ястку Сейра.

— ВІН ЖИВИЙ? — пронизливо заверещала Мія в обличчя переляканого Сейра, забризкуючи його слиною. — СКАЖИ МЕНІ, МЕРЗЕННЕ ШЛЬОНДРИНЕ ПОРІДДЯ, ЧИ МІЙ СИН ЖИВИЙ?

Скавтер підняв немовля, щоб їхні обличчя опинилися на одному рівні. Карі очі лікаря зустрілися з синіми очима дитини. Поки малий висів у повітрі з виклично настовбурченим пенісом, Сюзанна добре роздивилася на його лівій п’ятці багряну пляму, що виглядала так, наче ту ніжку вмочили в кров якраз перед тим, як немовля залишило утробу матері.

Замість поляскати малого по сідничках, Скавтер вдихнув повітря і видихнув короткими подмухами просто йому в очі. Міїне дитятко заблимало очима від кумедного (і, поза сумнівом, людського) подиву. Потім саме вдихнуло повітря, на мить затримало його, а тоді видихнуло. І хай там ким він був: Королем Королів чи руйначем світів, — але про себе цей хлопчик повідомив так само, як і безліч дітей до нього — голосним сердитим плачем. Зачувши його, Мія сама розридалася від щастя. Демонічні створіння, що скупчилися навколо породіллі, були прислужниками Багряного Короля, але це не залишило їх незворушними перед тим, що відбулося щойно на їхніх очах. Вони вибухнули шаленими аплодисментами та сміхом. І Сюзанна з огидою піймала себе на тому, що сміється й плескає в долоні разом з ними. Немовля роззирнулося навколо, й на його обличчі читався щирий подив.

Мія плакала, з її носа звисала прозора шмаркля. Вона простягнула руки.

— Дайте мені його! — плачучи, зажадала вона. Так, плакала Мія, нічия дочка й одного мати. — Дайте мені його потримати, прошу, дайте мені мого сина! Я хочу обійняти своє дитятко! Мого дорогоцінного синочка!

І немовля повернуло голову на звук материного голосу. Сюзанна сказала б, що це неможливо, але так само неможливим, звісно, було, щоб дитина народилася, усвідомлюючи все навколо, з повним ротом зубів та ерекцією. Проте в усьому іншому малюк здавався Сюзанні цілковито нормальним: повнощокий і зграбненький, схожий на людську дитину,