read-books.club » Детективи » Помилка 📚 - Українською

Читати книгу - "Помилка"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Помилка" автора Джеймс Паттерсон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 62
Перейти на сторінку:
насуватися на мене. Мені раптом закортіло щодуху вискочити звідси геть. У грудях почало тиснути, у животі щось занило, і мені раптом стало важко дихати.

Що зазвичай роблять під час розслідування, коли ще майже нічого не відомо про обставини справи? Здійснюють опитування. Тож я знову витягла записник і приготувалася робити нотатки.

— Коли ви востаннє бачили Скотта? — запитала я, намагаючись увійти в роль детектива.

— Він поїхав учора ввечері, близько восьмої. Сказав, що треба кілька годин попрацювати. Скотт працював, як навіжений. Останнім часом майже не бував удома.

— А він не сказав конкретно — куди їде? Може, перед від'їздом йому хтось зателефонував?

— Зараз достоту й не пригадаю. Ні, не пам’ятаю, щоб йому хтось телефонував.

Раптом Брук знову почала рюмсати.

— О Господи… Бідна його матір та сестра… Вони так любили одне одного… підтримували близькі стосунки… Не знаю, як вони це переживуть… Ні, я не зможу повідомити їм про його смерть. Не зможу… А може, ви це зробите, детективе…

— Лорін. Мене звати Лорін.

— Може, ви зателефонуєте, Лорін? Ну, до матусі Скотта? Зателефонуєте, га?

— Звісно.

— Ви теж із його відділу?

— Ні, — відповіла я. — Я працюю у відділі розслідування вбивств.

— А ви знали мого Скотті? — спитала Брук.

Я зробила коротку паузу, і стало чути, як плямкає малюк, жадібно досмоктуючи вміст пляшечки.

— Ні, не знала, — нарешті відповіла я. — Ми з одного відділка, але нам ніколи не доводилося працювати разом.

— Вибачте за те, як повелася Тейлор, моя донька, — сказала Брук. — Вона трохи відлюдна дитина. Її лякають незнайомці.

Раптом мені знову забракло повітря, і я стала як укопана.

Ось вона.

Вона — остання крапля.

— Сподіваюся, що не дуже злякала її, — почула я сама себе наче звідкись ізбоку й прожогом кинулася з кімнати. — Можна мені до вашого туалету?

— Так, він праворуч, у коридорі.

Я виригала, не встигши добігти до унітаза якихось двох-трьох футів. І негайно відкрутила на повну два крани, щоби шумом води заглушити нові блювотні позиви, які невдовзі змінилися пронизливими переривистими вересками, що вирвалися з мого горла.

Я скрутила ввесь валик туалетного паперу, прибираючи за собою. Потім, у хвилину душевного сум'яття знову витягла з сумочки пістолет і всілася на кришку унітаза, вкриту рожевою килимовою тканиною. От зараз застрелюсь, а судмедексперт видасть довідку: «Смерть настала внаслідок почуття провини». Нарешті я все ж запхала револьвер у сумочку й пішла вниз. Не тому, що мені перехотілося себе вбивати. Просто не воліла додавати Брук Тайєр нового клопоту, бо їй і так довелося чимало пережити цієї ночі.

Коли я ввійшла до кухні, Майк сказав, що сам зателефонує матері Скотта.

— Облиш, Майку, — відказала я, з напівбожевільною усмішечкою розкривши телефонну книгу й набираючи номер. — Навіщо порушувати прецедент?

Повідомивши матір Скотта про загибель її сина, я прибрала від вуха слухавку й ми разом із Майком, що сидів у протилежному кінці кухні, деякий час слухали зболені вигуки та зойки, що лунали в динаміку.

З-під магніту, причепленого до холодильника, Майк витяг олівцевий малюнок і похитав головою. Магніт мав форму одного з героїв дитячого телесеріалу «Blues Clues». На малюнку хтось із дітлахів зобразив двоголового дракона.

— Обов'язково спіймайте винуватців, — сказала мені Брук, коли ми через кілька хвилин ішли до дверей. На цей час дворічний син Скотта теж устиг прокинутись. Він стояв, обхопивши матір за коліно, а його чотирирічна сестра стояла трохи далі. Немовля в руках Брук знову заплакало.

— Розшукайте їх! — знову почули ми вже на виході. — Спіймайте вбивцю Скотта!

Розділ 33

Якщо не брати до уваги прощального вигуку дружини загиблого, який і досі лунав у моїх вухах, то до Бронксу ми поверталися в цілковитій тиші.

Колеги Скотта з багатопрофільного антинаркотичного відділка вже чекали на нас у кімнаті особового складу на другому поверсі 48-ї поліційної дільниці. Мій же відділок із розслідування вбивств розташовувався на четвертому поверсі. Я інстинктивно відвела очі від дверей загальної кімнати, де ми зі Скоттом уперше зустрілись, коли я підіймалася до себе нагору.

Хлопці з відділка, де працював Скотт, не були схожі на типових копів — навіть на мою думку. На мить мені здалося, що я зайшла не туди й потрапила натомість на зібрання клубу скейтбордистів.

Начальник антинаркотичного відділка, член правління з боротьби з наркотиками Джефф Траґан, був високий на зріст, мав довге русяве волосся й скидався на підстаркуватого спортсмена-серфінгіста. Головний помічник Скотта, детектив азійського походження Рой Хуонґ на прізвисько Гончак, мав таке безневинно дитяче обличчя, що йому в крамниці, мабуть, і цигарок не продали б, а спиртне — і поготів. Детектив Денніс Марут скидався на підлітка-вундеркінда з телесеріалу «Дуґґі Гаузер», а кремезний чорношкірий Тадей Прайс, увесь у шкірі та золотих ланцюжках, був більше схожий на особистого охоронця якогось крутого репера, ніж на агента відділу, що боровся з наркотиками.

Я зупинилася під гудучим люмінесцентним світильником і відразу зніяковіла під прискіпливими поглядами чоловіків.

Проте я швидко роздивилася, що їхні погляди були такими самими, які мені вже доводилося бачити цієї ночі: у них читалася суміш розгубленості, гніву й потрясіння. Певною мірою я відчувала те саме — частково принаймні.

Для антинаркотичного відділка втрата таємного агента — усе одно, що кошмар, котрий справдився. Подібно до жертв, яким удалося пережити вбивчий напад, вони виглядали так, наче серед них щойно вибухнула бомба: безцільно тинялися туди-сюди в очікуванні хоч якоїсь директиви, хоч якогось найменшого уявлення, куди йти і що робити далі.

— Ми прийшли, щоб допомогти всім, чим зможемо, — похмуро мовив Траґан, представивши мені працівників відділка. — Тільки скажіть, що ми маємо зробити, щоб допомогти вашому слідству.

«Скільки ж мені ще вдаватиметься дурити саму себе й колег?» — подумала я, відірвавши погляд від скорботних облич товаришів Скотта й спрямовуючи його на стелю з водяними розводами. Цієї миті неподалік прогуркотіла важка фура, і в кутку завібрувало й заторохтіло зафарбоване вікно, яке я раніше не помітила.

— Над чим останнім часом працював Скотт? — спитала я, діставши з сумочки записник.

Розділ 34

Траґан глибоко вдихнув і почав:

— Скотт був нашим таємним агентом у справі, що її ми шили двом наркоділкам з Гантс-Пойнт, котрі займаються збутом «екстазі», — братам Ордонесам. Старший брат служить у ВПС пілотом транспортного літака, що робить постачальницькі рейси до Німеччини. Повертається його С-130 майже порожняком, але з невеличким доважком — черговою партією наркотику. Скотт уже зробив у

1 ... 16 17 18 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помилка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помилка"