Читати книгу - "Лялька"

потім назад до Найтсбрідж і триповерхового вікторіанського будинку, в якому вона мешкала разом зі своїм нареченим та його дев’ятирічною донькою. Андреа зачинила масивні, справжні старовинні вхідні двері та відразу ж попрямувала нагору до обставленої зі смаком спальні на горішньому поверсі.

Вона зашторила вікна й у напівтемряві повністю одягнена лягла поверх ковдр. Андреа потяглася до сумочки, відшукала мобільник й увімкнула будильник. А потім витягла файл із фотокопіями всього, що вона передала Вульфу, й, заплющивши очі, міцно притиснула телефон до грудей, чітко усвідомлюючи їхню надзвичайну важливість для поліції, для приречених людей зі списку… та для неї самої.

Більше аніж півтори години вона марно намагалася заснути, розглядаючи високу стелю та вітіюваті оздоблення навколо люстри, зважуючи моральні та законні аспекти того, щоб поділитися речовими доказами з Елайджею. Вона не сумнівалася, що хай би там що, а він точно безсоромно виставив би всі дванадцять фотографій перед усім світом. Тактовне попередження, що «деяких глядачів наступні зображення можуть занадто стурбувати» лише роздратувало б людську ненаситну хворобливу допитливість. Вона похмуро подумала про те, чи побачили б їх родини ще не ідентифікованих жертв і чи зачарували б та одночасно відштовхнули б її якимось чином знайомі частини тіл.

Того ранку десятки журналістів стояли пліч-о-пліч біля одного й того ж уже заяложеного фону, щоб розповісти точнісінько одне і те ж, і всі вони змагалися за увагу розпещеної глядацької публіки. Той факт, що Андреа контактувала безпосередньо із убивцею, точно вивів би їх на рівень «BBC» та «Sky News», які, без сумніву, показали б фото за лічені хвилини після того, як вони вийшли б у ефір. Проте вона точно знала, як домогтися того, щоб кожний телевізор у країні зосередився лише на ній:

1. Приманка: — Андреа повідомила б загалу, що контактувала з новим серійним убивцею, який з’явився у місті.

2. Підігрівання інтересу: — по черзі вони оприлюднили б кожну фотографію, описавши, що на ній зображено і зробивши божевільні припущення, щоб спровокувати уяву легковірних глядачів. Можливо, вони навіть змогли б відшукати колишнього детектива, приватного слідчого, чи й автора детективних романів, які б погодилися поділитися своєю думкою у спробі пролити світло на цю справу.

3. Обіцянка: — Андреа розповіла б про те, що до купи фотографій додавався ще й рукописний перелік, у якому було детально названо імена майбутніх жертв убивці та точні дати, коли вони мали померти. «І все стане відомо вже за п’ять хвилин», — пообіцяла б вона (достатньо довго, щоб ці слова розлетілися всією планетою, однак надто мало для того, щоб поліція перервала їхню трансляцію).

4. Викриття: — спостерігаючи разом із цілим світом, вона б перерахувала імена і дати, з драматичною паузою перед кожним новим ім’ям, як це роблять судді на телевізійних талант-шоу, обираючи фіналістів. Вона замислилася, чи барабанний бій — це вже не занадто.

Андреа ненавиділа себе навіть за саму думку про це. Існувала велика ймовірність того, що поліція ще не зв’язалася з обраними людьми, які, без сумніву, мали право дізнатися про свою неминучу долю хоча б трохи раніше за решту світу. Плюс до цього, її б заарештували, хоча раніше це ніколи не зупиняло Елайджу. Навіть за той короткий час, відколи Андреа працювала на каналі, вона бачила, як він руйнує людські життя самими лише здогадками, оперує подробицями реальних розслідувань, які отримував доволі сумнівним шляхом, та як його вже двічі викликали до суду за приховування речових доказів і спробу підкупити поліціянта.

Полишивши марні спроби заснути, вона сіла на ліжку, не так відпочивши, як окресливши план дій. Вона використає фотографії. Це створить їй проблеми, однак користь для кар’єри значно переважатиме спричинені незручності. А список вона триматиме у секреті. Так буде правильно. Андреа відчула гордість за саму себе, за те, що й досі бореться зі зростаючим тиском, щоб не стати такою ж безжальною та згубною, як і її бос.

Вона дійшла до коридору, який вів до відділу новин. Навіть на цій посередній висоті Андреа підсвідомо трималася якомога ближче до стіни й намагалася не дивитися на дахи будинків на Камомайл-стрит. Коли вона зайшла до офіса, то, як і завжди, зіткнулася з безупинним хвилюванням, яке тривало 24 години на добу. Елайджа насолоджувався хаосом: люди кричали одне на одного, телефони постійно дзвонили, зі стелі звисали численні плазмові екрани, хоча вимкнений звук замінювали субтитри. Андреа знала, що за кілька хвилин звикне й агресивне оточення стане не більше ніж фоновим шумом.

Відділ новин займав десятий та одинадцятий рівні. Плити, які розділяли їх, прибрали, щоб створити зручний двоповерховий простір. Пропрацювавши чимало років на регіональних каналах, Андреа вважала таке рішення зайвим і марним, бо це була вже майже пародія на відділ новин. Усе, що їй було потрібно, — це стіл, комп’ютер і телефон.

Нового головного редактора переманили з компрометуючої американської програми новин, яка суперечливо розкривала поширене корупційне загнивання у кількох відомих брендах і компаніях. Із собою він приніс цілу купу зверхніх американізмів, вправ на створення команди та стимулювання бойового духу, які дедалі більше і більше нав’язував незмінно стриманим працівникам-англійцям.

Андреа сіла на свій неоново-жовтий (наукові дослідження встановили прямий зв’язок між продуктивністю праці та яскравими кольорами) ергономічний стілець навпроти автомата «Ben & Jerry’s»[14] і відразу ж перевірила тацю з поштою, чи не було там іще повідомлень від убивці. Вона витягла із сумочки папку й уже готова була піднятися сходами до кабінету Елайджі, аж раптом люди почали залишати свої робочі місця і збиратися перед найбільшим телеекраном.

Андреа помітила, що Елайджа теж вийшов зі свого кабінету, щоб подивитися з балкона, схрестивши при цьому руки на грудях. Його погляд ковзнув униз до неї, а потім, не зацікавившись, повернувся до екрана. І гадки не маючи про те, що відбувається, вона підвелася й підійшла до натовпу, який невпинно збільшувався.

— Увімкніть звук! — закричав хтось.

Раптом на екрані з’явився вже знайомий знак Нового Скотленд-Ярда, й Андреа впізнала фірмове наближення у м’якому фокусі свого оператора Рорі, який знімав прекрасну репортерку-блондинку, вбрану в літню сукню із зовсім недоречним глибоким декольте. Десь попереду почулося присвистування. Ізабель Плат працювала на каналі чотири місяці. Коли її взяли на роботу, Андреа думала, що це образа для професії: дати дурній, захопленій косметикою двадцятирічній дівчині посаду лише на основі вміння читати вголос, однак тепер відчула загрозу для себе і своєї кар’єри.

Ізабель життєрадісно розповідала їм, що речник поліції «об.. бов..’язково» зробить заяву, в той