Читати книгу - "Бігуни"

Жінка зробила коротку паузу й продовжила:

— Важливим поняттям у психології подорожі є прагнення, саме воно штовхає людську істоту вперед і визначає напрямок, а ще викликає поклик і вабу до чогось. Саме по собі прагнення — порожнє, себто воно вказує лише на керунок, не на мету. А мета завжди лишається фантасмагоричною й невиразною, і що ближче до неї, то загадковішою вона стає. Такої мети годі досягти, а отже, неможливо й утамувати прагнення. Поняттям, яке унаочнює цей процес стремління, є прийменник «до». До чогось.

Жінка обвела слухачів уважним поглядом з-понад окулярів, ніби шукала якого-небудь доказу, що перед нею ті, хто треба. Це не сподобалося подружжю з двома дітьми у візочку — перезирнувшись, вони штовхнули далі свій багаж і пішли розглядати фальшивого Рембрандта.

— Психологія подорожі не пориває зв’язків із психоаналізом... — правила далі вона, а мені стало шкода цих молодих лекторів. Вони промовляли до людей, які опинилися тут випадково і не виявляли особливої цікавості. Я пішла до автомата по каву, кинула кілька шматочків цукру, а коли повернулася, говорив уже чоловік.

— ...основним поняттям, — провадив він, — є констеляційність. А ось і перше твердження психології подорожі: у житті, на відміну від науки (у науці багато речей притягують за вуха задля порядку), немає жодного філософського первня. Це значить, що неможливо побудувати ніякої причиново-наслідкової тяглості, ніякого неперервного ланцюга аргументів, ніякої оповіді, що складалася б із послідовних і зумовлених одна одною подій. Це було б лише схемою, наближенням — як-от сітка меридіанів і паралелей, що позначає поверхню кулі. Якщо хочемо щонайточніше відтворити наш досвід, мусимо скласти його з часточок приблизно однакової ваги, розташованих концентрично на одній площині. Саме констеляція, а не послідовність, виражає істину. Тому психологія подорожі описує людину у безлічі рівноцінних ситуацій, не намагаючись скласти її життя в якусь хоча б примарну цілість. Людське життя — це низка ситуацій. Існує, щоправда, певна схильність до повторювання одних і тих самих моделей поведінки. Проте ця повторюваність не дозволяє трактувати життя як нерозривне ціле.

Чоловік дещо тривожно зиркнув на слухачів поверх окулярів, певно, щоби пересвідчитися, що його справді слухають. Ми слухали уважно.

В цю мить повз нас пробіг гуртик мандрівників із дітьми; вони, вочевидь, пересідали на інший літак і вже запізнювалися. Це нас трохи розосередило, ми кілька секунд дивилися на їхні розпашілі рум’яні обличчя, тростинові капелюхи, сувенірні бубни й маски, намиста з мушель. Чоловік кілька разів кашлянув, щоби повернути собі нашу увагу, набрав повітря в легені, але, глянувши на нас іще раз, видихнув і замовк. Перегорнув кілька аркушів своїх нотаток і нарешті сказав:

— Історія. Коротко про історію. Розвинулася ця галузь науки в повоєнний час, у п’ятдесятих роках минулого століття. Відбрунькувалася вона від авіаційної психології, котра виникла через помітне збільшення кількості авіаперельотів. На початку вона досліджувала окремі проблеми, пов’язані з пасажирським рухом, як-от робота в групах у разі небезпеки чи психологічна динаміка польоту. Далі розширила свої зацікавлення до організації летовищ і готелів, освоювання нових місць, міжкультурних аспектів подорожування. Поволі виокремилися такі спеціальні царини, як психогеографія чи психотопологія. Виникли й клінічні відгалуження...

Я перестала слухати, лекція була задовга. Цю інформацію варто подавати меншими порціями.

Дивилася на одного чоловіка, благенько вбраного, пом’ятого, — здавалося, він уже довго в дорозі. Знайшов якусь чорну парасолю й уважно її розглядав. Парасоля виявилася несправною. Спиці були поламані, чорне шатро вже не натягувалося. І тоді, на мій подив, чоловік почав відщіпати матерію від прутиків і колінець, що було справою доволі марудною. Він робив це зосереджено, застигнувши посеред натовпу мандрівників, який обтікав його з обох боків. Закінчивши, чоловік старанно згорнув тканину, сховав її до кишені і влився в людський потік.

Я відвернулась і рушила у свій бік.

Правильні місце й час 

Багато хто вірить, ніби на мапі світу існує досконала точка, в якій час і місце ідеально співіснують. Можливо, люди й вирушають із дому саме через віру в те, що будь-який рух, навіть хаотичний, збільшує шанси коли-небудь опинитися в такій точці. У потрібному місці в потрібний час. Скористатися нагодою, схопити мить за полу. І тоді шифр замка буде зламано, виграшну комбінацію цифр — угадано, істину — розкрито. Не проґавити, ковзаючи поверхнею випадку, випробовуючи збіги обставин і знаки долі. Не потрібно нічого особливого — досить з’явитися, виринути в цій єдиній конфігурації часу та місця. Там можна зустріти велике кохання, наздогнати щастя, виграти в лотерею чи розкрити таємницю, над якою всі даремно б’ються роками. Там можна знайти смерть. Інколи вранці з’являється відчуття, що ця мить уже близько. Що, можливо, вона настане сьогодні.

Інструкція 

Мені наснилося, що я розглядаю американський часопис зі світлинами водойм і басейнів. Я бачила все у найдрібніших деталях. Літери а, Ь, с старанно позначали кожен елемент на схемах і планах. Далі я з цікавістю почала читати статтю під назвою: «Як збудувати океан. Інструкція».

Попільна середа 

— Кажіть на мене «Ерик», — оголошував він завжди замість привітання, входячи до невеликого бару, що о цій порі року опалювався лише дровами в каміні, і всі привітно йому всміхалися, дехто навіть підкликав до себе товариським жестом, який значив лише «підсідай». Бо він насправді був добрим друзякою, його любили, попри всі його дивацтва. Але на початку, поки ще не випивав достатньо, сидів насуплений у кутку, подалі від камінного тепла. Він міг собі це дозволити — був кремезної будови, холодостійкий, опалював себе сам.

— Острів, — казав він на початку, зітхнувши. Буцімто до себе, але так, щоб його чули інші, задиристо, замовляючи перше велетенське пиво. — Яке безглуздя. Дупа світу.

Усі довкола, здається, його не розуміли, але по-змовницьки реготали.

— Гей, Ерику, коли вирушаєш на китів? — погукували вони, і їхні обличчя червоніли від вогню й алкоголю.

У відповідь Ерик бароково лаявся, — чиста поезія, так не вмів ніхто. Це була частина вечірнього ритуалу. Кожен день рухався вперед, наче пором по канатах, від одного берега до другого, минаючи по дорозі одні й ті самі червоні буйки, покликані руйнувати монополію води на безконечність і робити її зліченною, себто творити оманливе враження контролю.

Після чергового пива Ерик уже був готовий підсісти до інших, зазвичай він так і робив, але останнім часом що більше пив, то похмурішим ставав. Сидів, саркастично скривившись. Не правив своїх моряцьких