Читати книгу - "Остання битва"

обличчя його зовсім зблідло, але ми не будемо його за це корити. До того ж він мав неабияку вдачу, що іноді приписують новачкам, бо з голови в нього геть повилітали усі ті уроки, які нещодавно втовкмачував йому в голову Тіріан, і він бився, мов дикун (можливо, навіть із заплющеними очами), коли несподівано виявив, на превеликий свій подив, що його остраханський супротивник лежить бездиханний коло його ніг. Попри відчуття значного полегшення йому на мить стало по-справжньому моторошно. Січа короля із його ворогом тривала зовсім недовго, і за кілька митей супротивник його теж пав, а сам Тіріан закричав Юстасу: «Десь неподалік іще двоє! Бережися!»

Але гноми вже розібралися із двома іншими остраханцями. Більше ворогів поблизу не було.

– Ну й удар у тебе, Юстасе, ого-го! – вигукував Тіріан, плескаючи хлопчика по спині. – Гноми, відтепер ви вільні! Завтра я вестиму вас у бій за визволення Нарнії. Тричі ура Аслану!

Але те, що за цим сталося, і справді нагадувало якесь жалюгідне видовище. Декілька гномів (приблизно зо п’ять) зробили якісь слабкі спроби, але одразу ж припинили. Деякі інші щось понуро прогарчали. Більшість не видало ані звуку.

– Вони що, не второпали, чи що? – нетерпляче мовила Джил. – Що це з вами, гноми? Чи ви не чуєте, що вам каже король? Усе скінчено. Круть більше не правитиме Нарнією. Усі зможуть повернутися до звичайного життя. Ви знову зможете радіти та розважатися. Хіба ви не щасливі?

Після хвилинної паузи не дуже привабливий гном із чорним, мов сажа, волоссям та бородою звернувся до неї:

– А ви хто така будете, хм, дівчино?

– Я Джил, – відповіла вона. – Та сама Джил, яка врятувала від закляття короля Ріліана, а це Юстас, він теж був зі мною – за волею Аслана через стільки століть ми повернулися з іншого світу.

Гноми з посмішкою перезирнулись, та посмішки ті були зовсім не веселими – в них проглядалося щось глузливе.

– Що ж… – нарешті вимовив чорний гном, якого звали Гріфл, – не знаю, як мої хлопці, а я вже достатньо наслухався про того Аслана – на все життя вистачить!

Почувши це, решта гномів одразу забурмотіли.

– Точно, точно! – забуркотіли інші гноми. – Квіти-квітучі-квіточки…

– Що ви таке верзете? – не зрозумів Тіріан. Він не зблід під час бою, а від їхніх слів аж пополотнів. Подумки він чекав від цієї миті чогось чарівного, а виходило все мов у дурному сні.

– Ти мабуть вважаєш, що ми глузд втратили? Літають бджілки та ростуть квітки в мозку, так ти вважаєш?! – сердито заголосив Гріфл. – Нас уже раз жорстоко надурили, і ти гадаєш, що й тепер кругом пальця нас обкрутиш? Ти що, не розумієш, що нам твої історії про Аслана аж ніяк не потрібні? Подивіться лиш на нього! Якийсь старий ішак із довжезними вухами!

– О, небо, ви зводите мене з розуму! – терпляче промовив Тіріан. – Ніхто з нас і не казав, що це справжній Аслан! Це той, кого Круть видавав за нього. Розумієте ви чи ні?

– Я так зрозумів, що ви лише пропонуєте кращу імітацію! – злісно вигукнув Гріфл. – Дякуємо, але нам цього не потрібно. Нас уже досить дурили, більше ми дурнями бути не хочемо.

– Я вас і не обманюю! – втрачаючи терпіння, сердито гаркнув Тіріан. – Я служу справжньому Аслану.

– І де він? Хто він? Покажи-но його нам! – вимовили декілька гномів.

– Вважаєте, я його із собою в кишені тягаю, дудлики? – Тіріан втрачав терпець. – Хто я такий, аби вказувати Аслану, коли йому з’являтися? Він не той лев, якого можна приручити!

І тільки коли ці слова злетіли з його вуст, він зрозумів, якої припустився помилки. Гноми всі як один почали глумливо виспівувати не його останні слова: «Не той лев, якого можна приручити, не той лев, якого можна приручити», – а повторювати фразу: «Не ручний лев, не ручний лев», – глумливо її виспівуючи. Один із них кивнув:

– Так само нам казали й інші!

– Ви хочете сказати, що не вірите в існування справжнього Аслана? – не повірила своїм вухам Джил. – Але ж я бачила його на власні очі! Саме він переніс нас двох з іншого світу!

– Ах! Ну, коли ви так кажете! – відповів їй Гріфл із глумливою посмішкою. – Вони гарно попрацювали, щоб ви робили свою справу як слід… Говориш, чого навчили, чи не так, дівчинко?

– Нечема! – прикрикнув на нього Тіріан. – Ти що, хочеш сказати, ніби пані бреше?

– Кому, кому, а не вам, пане, нагадувати мені про чемність… – озвався гном. – Гадається мені, що нам більше не потрібен король – навіть якщо ви й Тіріан, на якого зовсім не схожі. І тим паче не потрібен нам ніякий там Аслан. Від сьогодні ми – самі собі хазяї і коритися нікому більше не станемо. Зрозуміло?

– Правильно! – приєднались інші гноми. – Відтепер ми самі по собі. Ніяких Асланів, королів та дурних історій про інші світи. Гноми для гномів!

Після цих слів вони розбрелися по своїх місцях у лаві та вже готові були рушити туди, звідки прийшли, коли своє слово вставив Юстас:

– Невдячні тварюки, – злісно вимовив він. – Ви навіть не подякуєте нам за свій щасливий порятунок від рабства в соляних копальнях?

– О, тут усе цілком зрозуміло… – через плече кинув Гріфл. – Ви врятували нас тільки для того, аби згодом використати у своїх цілях. Маєте свої види на нас, якісь інтриги, але ми кажемо: грайте в свої ігри без нас. Ходімо, хлопці!

Гноми заграли трохи дивну марширувальну пісню з барабанними дрібушечками та розчинилися в темряві.

Тіріан із друзями дивилися їм услід. Потім король важко вимовив одне лише слово: «Ходімо», – і, не перехопившись жодним словом, усі мовчки попрямували слідом за ним.

Розмовляти не було настрою. Верть, що не зовсім второпав, що тут трапилося, і досі відчував себе в опалі. Джил, окрім відчуття огиди до тих гномів, відчувала захват від перемоги Юстаса над остраханцем, і їй було трошки соромно за себе. Що до Юстаса, то в нього і досі тривожно калатало серце. Замикали колону сумні Тіріан із Діамантом. Король тримав одну руку на шиї єдинорога, і час від часу єдиноріг по-дружньому тицявся своїм м’яким носом у щоку короля. Їм не потрібні були слова, аби втішати один одного. Та й важко було б знайти слушні слова в ту скрутну хвилину. Тіріану жодного разу не спадало на думку, якими жахливими можуть бути наслідки Крутевого шарлатанства. Тепер, після того як людям дурили голови підставним Асланом, вони припинили вірити у справжнього. Він уявляв собі, що варто лише буде показати гномам, як їх надурили, і вони одразу ж стануть на його бік. А потім, наступної ночі, він відвів би