Читати книгу - "Втікач із Бригідок"

— Ви ж вимагали побачення саме з ним, пане Ладний!

— То вже моє діло! Цінуєте таких — бережіть їхні життя! Дайте пройти, а то я стрілятиму!

— Стріляйте! Що далі? Ким прикриєтесь?

Кошовий уже без упину кліпав оком, яке сіпав тик. Чомусь погрозу директора тюрми він не вважав блефом.

— Я не дамся просто так! — не вгавав Ладний. — Самі кажете: герой війни! Знаєте, як стріляю! Куля знайдеться для кожного! А смерть я вже бачив, мені втрачати нема чого!

— То про що говоримо? Стріляйте в заручника, та й по всьому!

— Ні-і-і! — вирвалося в Клима разом із хрипом. — Не тре-е-е…

Кричав у порожнечу — заручник вочевидь уже ні для кого нічого не значив.

— А він не хоче помирати! — вишкірився стрілець.

— Ніхто не хоче, — визнав Герцог. — Пане Ладний, я готовий зайняти місце адвоката. Його смерть насправді ні для кого нічого не важить. Маючи заручником мене, можете вести переговори й торгуватися.

— Хіба зараз не переговори?

— Я не почув ваших вимог. Тож нічого не можу запропонувати, окрім себе на місце пана Кошового.

— А вимога одна — я виходжу на свободу! Мене ні в чому не звинувачують! Я в цій справі лише свідок! І помагаю поліції, якщо треба! Не можу інакше довести, що не винен! Хоч так почуєте!

— Вас чують, пане Ладний! Поверніться в камеру — і обіцяю забути про цей інцидент! Зроблю все можливе, аби про нього не згадали в поліції! Й вашу справу розглянуть уважно, з чистого аркуша!

— А я не хочу справи! — крикнув Захар, і в голосі вперше почувся відчай. — Не хочу! Я нікого не вбивав!

— У цьому мають переконатися…

— Досить! Я вже чув ось від нього! — дуло вкотре ткнулося Кошовому в голову. — Я не бачу жодної людини, яка взяла б мій бік! Вислухала мене, зрозуміла, повірила! Вам усім кортить засудити першого-ліпшого! Того, кого зручно посадити й заразом виваляти нас, стрільців, у лайні й багнюці! Я не дам цього зробити, не дам! Я стану за нашу честь, чого б не вартувало!

Ладний знову перейшов на гасла, і враз Кошовий відчув: підказка десь тут, у патетичних вигуках. Якщо хочеться знати, що рухає стрільцем, треба слухати їх уважніше. Клим навіть на короткий час перестав зважати на своє невигідне й незручне становище.

Десь від когось чув щось подібне. Або читав. Або…

— Це не ти! — вирвалося з хрипом.

Стрілець нарешті звернув на заручника увагу.

— Ти про що кажеш?

— Пусти…

Дивно, та Захар трохи послабив тиск.

— Ну?

— Не ти говориш, — не вимовив — викашляв Кошовий, далі не маючи змоги дивитися перед собою. — Ти так не думаєш, хлопче. Тебе навчили. Накрутили.

— Еге ж, накрутили! Вся ця цісарська влада накрутила! Весь цей поганий режим! Не робіть тут із мене дурне теля! Пропустіть, розмову скінчено!

Рука знову сильніше здавила горло, трохи ускладнивши дихання.

— Чого ви хочете? — директор тюрми тепер знизив тон.

— Глухий? Вийти звідси!

— Як саме?

— Через браму! Як вільна людина!

— Ви вийдете через браму. Далі?

— Підженіть до тюрми коляску. Першу-ліпшу. Я маю поїхати чимдалі. Як захочу — дам про себе знати! Пан адвокат не матиме претензій, вірно?

— Так… — прохрипів Клим і зараз не брехав.

— Втеча з тюрми вважається злочином, коли тікає винуватий. Я не скоїв жодного злочину. Хіба — убив дев’ятнадцять солдатів російської царської армії. Це назвали подвигом, за це нагородили. Більше ні в кого не стріляв. Отже, те, що я в тюрмі, — помилка. За неї відповідатиме хтось, не я. Або — не відповідатиме. Ні з ким не судитимусь, якщо не судитимуть мене. Ось мої вимоги, пане начальнику.

На короткий час запала тиша.

— Я перекажу, — почувся нарешті голос Герцога.

— Потім перекажете! Коли я буду далеко звідси! Пропустіть, ну!

І вкотре всі довкола замовчали. Кошовий заплющив очі.

От натура погана, подумав про себе. Дуло біля скроні, божевільний стрілець завіграшки спустить курок — а в голові все одно не ті думки крутяться, якісь комбінації… Є, десь же є пояснення такому вчинку…

— Пропустіть, — почув розпорядження директора.

Зітхнув із полегшенням.

Видих вирвався, змішався зі свистом.

Сходами й переходами вони й надалі рухалися боком.

Виходу більше не перешкоджали, і коли нарешті прочинилася тюремна брама, Кошовий заплющив очі — за цей час встиг відвикнути від сонячного світла. Тут Ладний зупинився, роззирнувся, розтиснув ліву руку, сказав спокійно, ніби й не зривався кілька хвилин тому:

— Можете стати рівно, пане Кошовий. Але дурниць не робіть.

— Яких?

— Таких, як у камері. Не думайте напасти на мене. Вам нічого не загрожує, справді. Вже трохи лишилося.

Клим випростався, потираючи надушену шию вільною рукою.

Зараз вони стояли на хіднику перед тюремною стіною. Із заґратованих вікон витикалися світлі ганчірки на знак підтримки й захвату. Зсередини також щось кричали, та чулося не так, як у коридорі. Півколом стояли озброєні наглядачі, вже добігали поліцейські, в кінці вулиці Кошовий помітив військових. Дивне видовище привабило перехожих, і тепер вулицю перегородив чималий натовп роззяв.

— Я гарантую вам життя, якщо ми виберемося звідси, — пообіцяв стрілець. — Ще раз перепрошую за виставу.

— То це була вистава?

— Лише в частині моїх погроз убити вас. Хоч не згоден із вами.

— В чому?

— В усьому, пане Кошовий. Ви не збиралися мене захищати.

— Помиляєтесь, — Клим знову перейшов на «ви».

— То доведіть. Ми поговоримо про це. Продовжимо розмову.

— Де і коли?

— Щойно заберемося звідси. Поки ж не робіть різких рухів. Не провокуйте.

Зараз дуло сильно впиралося йому в бік крізь легке осіннє пальто.

Цікаво.

Почулося цокання копит по бруку — до них наближалася відкрита коляска.

Або так було задумано, або Кошовий впізнав чоловіка на козлах випадково. Конем правив перевдягнений візником поліцейський агент, один із численних підопічних Кароля Лінди. Його імені Клим не знав, та й за життя бачив раз чи два, коли доводилося діяти спільно з кримінальною поліцією. Але лице відклалося в пам’яті, дарма, що невиразне, як у більшості агентів. Кошовий підозрював — директор тюрми повідомив поліцію про втечу Ладного, там негайно вжили заходів, і стрілець, на відміну від Клима, навряд чи вгадає в цьому простецькому дядькові перевдягненого сищика. Захар явно перебував у ейфорії від вдало здійсненого плану й святкував перемогу. Що засліплювало й грало