Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– А оце не допоможе?

Барр вказав пальцем на індикатор, Деверс підхопився і вдягнув навушники. У маленькій каламутній сфері з’явився крихітний білий вогник.

Десь із півгодини Деверс вовтузився, намацуючи слабку ниточку зв’язку, що простягалася крізь гіперпростір, з’єднуючи дві точки, між якими неповороткий промінь світла летів би п’ятсот років.

Потім він скрушно відкинувся на спинку крісла. Підвів голову і зняв навушники.

– Час поїсти, доку. Тут є голчастий душ[8], яким ви можете скористатися, але обережніше з гарячою водою.

Він сів навпочіпки біля однієї зі скриньок, що вишикувалися вздовж стіни, і почав порпатися в ній.

– Сподіваюся, ви не вегетаріанець?

Барр відповів:

– Я їм усе. А що з Асоціацією? Ви втратили з ними зв’язок?

– Схоже на те. До них неблизький світ, вельми неблизький. Але це не має значення. Все, що мені було потрібно, я підрахував.

Він випростався і поклав на стіл два металевих контейнери.

– Лише почекайте п’ять хвилин, доку, а потім розріжте, натиснувши на контакт. Це і тарілка, і їжа, і виделка – дуже зручно, коли поспішаєш, якщо тебе не цікавлять такі дрібнички, як серветки. Мабуть, вам хочеться знати, яка мені користь від Асоціації?

– Якщо не секрет.

Деверс похитав головою.

– Не для вас. Те, що сказав Ріос, – правда.

– Що йому пропонували данину?

– Еге ж. Вони запропонували, але отримали відмову. Справи кепські. Бої вже тривають на зовнішніх сонцях Лоріса.

– Це близько до Фундації?

– Га? А, ви ж не знаєте. Це одне з колишніх Чотирьох Королівств. Його можна назвати внутрішньою лінією оборони. Але це не найгірше. Вони воюють великими кораблями, з якими ми раніше не мали справи. А це означає, що Ріос не давав нам усієї інформації. Він отримав більше кораблів. Бродріґ перейшов на його бік, а я погіршив ситуацію.

Він похмуро дивився на контейнер з їжею, натискаючи на контактні точки і спостерігаючи, як він акуратно розкривається. Каютою поширився запах підігрітої страви, схожої на тушковане м’ясо. Дуцем Барр вже їв.

– Годі імпровізацій, – сказав Барр. – Тут ми безпорадні. Ми не зможемо прорватися крізь імперські війська, щоб дістатися Фундації, найрозумніше – це терпляче чекати. Але якщо Ріос вже дістався до внутрішньої лінії оборони, гадаю, чекати довго не доведеться.

І Деверс поклав виделку на стіл.

– Почекати, кажете? – загарчав він, сердито глянувши на співрозмовника. – Добре вам говорити. Ви нічим не ризикуєте.

– Та невже? – ледь помітно усміхнувся Барр.

– Ні. Насправді, я вам розповім. – Деверс вже не приховував свого роздратування. – Я вже не можу розглядати цю ситуацію, ніби якусь цікаву дрібничку під мікроскопом. Десь там гинуть мої друзі, цілий світ, мій дім теж гине. Ви – стороння людина. Вам цього не збагнути.

– Я бачив, як вмирають друзі. – Старий поклав руки на коліна і заплющив очі. – Ви одружений?

– Торгівці не одружуються, – відповів Деверс.

– Ну а в мене двоє синів та племінник. Їх попереджали, але з певних причин вони не вживали жодних заходів. Наша втеча означає їхню смерть. Сподіваюся, моя донька та двоє онуків вже у безпеці, але навіть якщо не брати їх до уваги, я вже ризикнув і втратив більше, ніж ви.

Деверс був похмурим і розлюченим.

– Я знаю. Але йшлося про вибір. Ви могли й далі співпрацювати з Ріосом. Я не просив вас…

Барр похитав головою.

– Аж ніяк, Деверсе. Залиште вашу совість у спокої, я ризикував своїми синами не заради вас. Я співпрацював із Ріосом стільки, скільки міг. Річ у психічному зонді.

Сивеннський патрицій розплющив очі, вони були сповнені болю.

– Колись Ріос приїхав до мене, це було близько року тому. Він говорив про культ, що утворився навколо чарівників, але не добачив усієї правди. Бо це не зовсім культ. Розумієте, сорок років тому Сивенна опинилася у тих самих нестерпних лещатах, що загрожують вашому світові. З великими труднощами там придушили п’ять бунтів. Потім я відкрив стародавні записи Гарі Селдона – і тепер цей «культ» напоготові.

Його прихильники чекають на прихід «чарівників», і ось-ось це станеться. Мої сини стоять на чолі тих, хто чекає. Це і є той секрет, що ховається в моїй голові, і якого не мав виявити психічний зонд. Бо тоді вони померли б як заручники; альтернативою буде їхня загибель як бунтівників, а з ними – й половини Сивенни. Бачите, я не мав вибору! І я не стороння людина.

Деверс відвів очі, а Барр тихо продовжив:

– На перемогу Фундації – от на що покладається Сивенна. Це заради перемоги Фундації приносять в жертву моїх синів. А Гарі Селдон не прорахував неминучий порятунок Сивенни, як він це зробив із Фундацією. І я не маю впевненості стосовно моїх людей – лише надію.

– Але ж вас все одно задовольняє очікування. Навіть незважаючи на те, що імперський флот вже на Лорісі.

– Я чекав би із абсолютною впевненістю, – просто сказав Барр, – навіть якби вони приземлилися на самому Термінусі.

Торгівець розгублено насупився.

– Я не знаю. Так не може бути – це ж не магія. Існує психоісторія чи ні, але вони напрочуд сильні, а ми слабкі. Що може вдіяти із цим Селдон?

– Йому й непотрібно нічого робити. Все вже зроблено. Події вже відбуваються. Те, що ви не чуєте, як крутяться шестерні годинника і б’є дзвін, не означає, що нічого не відбувається.

– Можливо. Але мені хотілося б, щоб ви розтрощили Ріосу череп. Він небезпечніший за усю свою армію.

– Розтрощив череп? Хоча Бродріґ його заступник? – Обличчя Барра скривилося від ненависті. – Тоді уся Сивенна перетворилася б на заручників. Бродріґ вже давно довів, чого він вартий. Існує планета, де п’ять років тому стратили кожного десятого чоловіка – лише за те, що вони не змогли вчасно сплатити податки. А збирачем податків був оцей самий Бродріґ. Ні, Ріос мусить жити. Його покарання – це милосердя порівняно з отим виродком.

– Але ми шість місяців пробули на ворожій базі, шість місяців. І нічого не зробили. – Деверс стиснув свої сильні руки так, що хруснули пальці. – Нічого!

– Ану зачекайте. Ви мені нагадали… – Барр пошукав у своїй сумці, – можливо, це те, на що ви розраховували. – І він кинув на стіл невелику металеву сферу.

Деверс схопив її.

– Що це?

– Капсула з повідомленням. Та сама, яку отримав Ріос, перш ніж я на нього напав. Її можна взяти до уваги як щось корисне?

– Не знаю. Залежить від того, що в ній! – Деверс сів і обережно покрутив її в руках.

Коли Барр вийшов із холодного душу і з утіхою став