read-books.club » Сучасна проза » Війни Міллігана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни Міллігана"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війни Міллігана" автора Деніел Кіз. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 93
Перейти на сторінку:
Колумбуса й Дейтона.

МІЛЛІГАН НЕ ПРОХОДИТЬ ЛІКУВАННЯ!

«Я знаю, що мені потрібна допомога. Навіть якщо я ніколи не зможу стати частиною суспільства і зробити свій внесок у його розвиток, я все одно маю право на допомогу».

Доктор Корнелія Вілбур, відомий спеціаліст із синдрому множинної особистості, яка працювала з Мілліганом, …каже, що він не отримує лікування з моменту свого від’їзду з Афінського центру 4 жовтня… Вілбур також повідомила нам, що доктор Лінднер діагностував у Міллігана психоз і шизофренію… Вона називає клініку в Лімі «пекельною дірою» і заявляє, що Мілліган не зможе отримати відповідної допомоги, аж поки політики не припинять використовувати його ім’я задля досягнення власних цілей і не повернуть його назад у Афіни.

«Я знаю, що скоїв ці злочини, — каже Мілліган, — і мені дуже шкода. Мені доводиться жити з цією виною. І я навіть не впевнений, одужаю я коли-небуть чи згнію тут і помру?..»

рейджен страшенно розгнівався через те, що аллен публічно визнав себе винним у злочинах, але артур каже, що стаття вийшла дуже хорошою. аллену ж не сподобалися вибрані цитати: «Складається враження, що я якийсь рохля! Самі лише соплі та жаль до себе!» Біллі-М стаття сподобалася — він сам сказав би щось подібне, аби вмів говорити, як аллен, і набрався сміливості.

Працівники Ліми й Департаменту психічного здоров’я просто оскаженіли.

Після публікації статті Сьюзан запропонували роботу в «Колумбус Сітізен-Джорнал», коли вона закінчить навчання. До Міллігана безуспішно намагалися прорватися безліч журналістів, а у неї тепер є вільний доступ до нього майже будь-коли — Біллі навіть сам час від часу телефонував їй, аби щось розповісти.

(2)

Біллі-М стояв посеред кімнати з газетними вирізками, які знайшов на ліжку, та думав, звідки вони тут узялися. Раптом у двері коротко постукали. Він підняв голову й побачив Боббі, а за ним — Річарда з двома піщанками[5] в клітці.

— Нумо, розкажи йому, — вмовляв його Боббі.

Річард відскочив назад і замотав головою. Боббі почав за нього:

— У Річарда слухання через кілька днів, і піщанок скоро забере соціальний працівник — їх віддадуть у зоомагазин. Так завжди роблять, коли тебе кілька днів немає в лікарні. Річ у тому, що назад тобі їх не віддадуть, бо ти заново стаєш у чергу на отримання тварин, і тобі не дають вибирати. У мене вже і так чотири — я не можу їх узяти, бо якщо дізнаються, що в мене більше тварин, ніж заведено, заберуть усіх. Річард каже, що довіряє тобі і що ти годуватимеш їх і говоритимеш з ними, і в них не розвинуться комплекси.

Біллі-М здивувало таке відповідальне ставлення до психічного стану тваринок, але він відчув, що для Річарда це справді важливо.

— Звісно. Опікатиму їх за будь-яких умов. І годуватиму, й прибиратиму.

Річард указав на більшого ховраха:

— Це Зигмунд, а інший — Фройд. Зигмунд завжди відповідає, коли до нього говориш. Дивися. Зигмунде, знайомся, це Біллі.

Гризун став на задні лапки і пискнув. Біллі-М був шокований. Господи, він наче й справді відповідав Річардові! Хлопець дістав їх із клітки та посадив Біллі-М на плече.

— Дозволь їм з тобою познайомитися. Їм треба понюхати. Вони не кусаються.

Піщанки почали повзати по плечах та шиї і навіть обнюхали вуха. Зрештою Зигмунд виліз з-під волосся на плече та пискнув, вочевидь, вдоволений оглядом. Фройд реагував більш стримано. Смішно, звичайно, але все наче так реально…

Річард на прощання почухав обох:

— Ну що ж, поводьтеся добре. Я до вас завтра зайду.

Боббі потягнув його до дверей:

— Ну ходімо вже, не хвилюйся. Біллі про них подбає.

(3)

Дні були схожими один на інший, і життя в Лімі стало болісно монотонним. Напередодні судового слухання Річарда ранок був так само нудним, як і будь-який інший. Ґейб робив двадцять четверте відтискання на одній руці. Річард сидів у нього на плечах, наче ковбой. Боббі влаштувався на підлозі перед ними. аллен у кріслі читав «Ньюзвік» дворічної давності.

Раптом Боббі підвів очі й радісно прошепотів:

— Слухай, лосю, там же наш шмурдяк вже має бути готовий.

— То коли нап’ємося? — запитав Ґейб, не припиняючи відтискань.

— Думаю, треба забрати пляшку зі схованки до того, як прийде друга зміна. Сховаємо у чиїйсь кімнаті, а після вечері вип’ємо, — запропонував аллен. — До вечері краще не пити, бо нас викриють, якщо ми п’яні підемо до їдальні — туди ж від кола аж 2813 футів[6] іти.

— Звідки знаєш так точно?

— Я рахую кроки, щоб не з’їхати з глузду. Гарантую, після того шмурдяка ви й половину такої відстані рівно не пройдете.

Ґейб зупинився, почекав, поки Річард з нього злізе, і сів.

— Ти що, справді так думаєш? Там не так уже й багато випивки. Не може ж вона бути такою міцною!

Ґейб був тихим, скоріше актором другого плану, аніж лідером, і ніхто не вбачав у ньому загрози. Але якщо його розізлити — його сила приголомшує. Він вбив чоловіка одним ударом — розбив скло авто його обличчям після того, як той усадив дві кулі Ґейбу в живіт. Ніхто навіть не запитав, чому в нього стріляли. Із в’язниці у Ліму Ґейба привезли в броньованому фургоні, бо менш міцний транспорт не викликав довіри — у його особовій справі є запис, що у гніві він відірвав від легкового авто двері.

— Я можу випити те все та ще трохи — і навіть спотикатися не буду.

— Раніше ти пив спиртне з магазину. «Джек Деніелз», «Блек Велвет», «Саузерн Комфорт». На смак воно може й міцне, але насправді там лише від 12 до 80 пруфів[7] з двохсот. А шмурдяк, що ми робили у Лебанонській в’язниці, був від 120 до 160. Він міцний, як блискавка, — просто роблять його не з зерна, а з фруктів. Таким можна машину заправляти!

До них почало доходити, про що він каже.

— Чудово! Чудово! Ну, зробімо це! — Боббі ляснув Ґейба по руці.

Вони дочекалися зміни наглядачів — усі вийшли з відділення, — та підійшли до їхньої клітки в кутку, намагаючись вести себе природно. аллен стояв на варті, а Ґейб схопив Боббі за ремінь і наче пушинку підняв до стелі.

Пластикову пляшку віддали Ґейбу, бо охорона й наглядачі звикли, що він постійно ходить зі схожим бідоном із чаєм. Він відніс спиртне у свою кімнату та став з іншими у чергу на кухню.

Після вечері чотири змовники

1 ... 16 17 18 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни Міллігана"