Читати книгу - "Іван Мазепа"

Непривабливою виглядала перспектива вести війну власне на півострові, не маючи значних запасів продовольства і фуражу. Можливо, була й більш прозаїчна причина: пішов поголос, що хан просто підкупив князя і тому той віддав наказ відступити.

Треба сказати, що з Голіцина був хороший державний діяч, але просто нікудишній полководець. Як при організації першого, так і другого походу князь не послухав порад більш досвідченого українського гетьмана, що завело його врешті у глухий кут. Ще перед походом Мазепа надсилав йому своє бачення подальших бойових дій, де вказував, наприклад, що в похід слід вирушати не навесні, а ще на початку лютого, щоб до весни дійти до Криму і, поки будуть сприятливі погодні умови, вести бойові дії. Пропозиції Мазепи були взяті до уваги, та не виконані.

Однак найцікавіше в другому поході інше. Під час повернення назад до табору Мазепи приїхав відпущений з полону козак із посланням від хана, який запропонував гетьману вибір: або приєднатись до нього і разом розгромити московське військо, або просто відійти від московитів і дати це зробити хану. Спантеличений Мазепа не зна­йшов нічого кращого, ніж відправити це послання самому Голіцину. Більше того, разом з ним він послав чолобитну, у якій переконував свого покровителя у вірнопідданстві і просив… встановити в українських містах царські герби на ратушах. Голіцин був дуже задоволений таким вчинком гетьмана і запевнив у відповідь у своїй прихильності. Цей вчинок дуже показовий з огляду на те, що Мазепа чудово розумів наслідки для Московського царства, якби він пристав на пропозицію хана. Він мав усі шанси разом з татарами ліквідувати повністю московське військо, і далі доля майбутньої імперії багато в чому залежала б тільки від нього, одначе він не наважився на такий крок. І, як показали подальші події, дарма. Доля згодом дасть йому ще один шанс змінити все, та поки йому судилось відіграти значну роль в історії Московського царства.

Мазепа і Петро І

Поразка другого Кримського походу стала останнім акордом в діяльності Голіцина. Розстановка сил до так званого наришкінського перевороту була проста: цариця Софія за малолітства свого брата Петра була фактичною правителькою держави. Отож князь Голіцин як фаворит цариці мав вирішальний голос у політиці держави. Ходили чутки, що він мав намір одружитись із Софією для того, щоб стати царем. Але перш за все треба було домогтись єдиновладдя самої цариці.

Ґрунт для цього готувався солідний. Цариця почала частіше відвідувати офіційні заходи, щоб «призвичаїти» су­спільство до своєї персони. Одним з головних пропагандистських кроків було створення портретів Софії, на яких вона зображена царівною з владними регаліями: скіпетром і державою, а також написом: «София Алексеевна Божию Милостию Благочестивейшая и Вседержавнейшая Великая Государыня Царевна и Великая княжна… Отечественных дедичеств государыня и наследница и обладательница». Нижче на портреті були зображені постаті ще двох діячів, одним, природно, був князь Василь Голіцин, а от іншим… Мазепа.

До речі, ці портрети були виготовлені не в Московському царстві, а в Україні. Причина дуже проста: тільки в Україні були майстри відповідного рівня. Виготовлені гравюри були в Чернігові в типографії Барановича. Очевидно, з відома Мазепи. Доля цих гравюр виявилась сумною — після приходу до влади її молодшого брата Петра (майбутнього засновника і першого імператора тепер вже Російської імперії Петра І) їх всі знищили. А отримав владу він доволі несподівано. У січні 1689 року позбавлена влади кілька років тому Наталія Наришкіна одружила свого сина Петра з дочкою одного з бояр Євдокією Лопухіною. Цей факт докорінно змінив розстановку сил в Кремлі. Хоч Петру було всього лише шістнадцять років, факт одруження автоматично робив його дорослим, а відтак він міг самостійно посісти трон. Розпочалася справжня боротьба за трон, де кожна дрібниця могла змінити хід протистояння. І тут Мазепа відіграв найкращу роль.

Після провалу другого Кримського походу царівна Софія спробувала подати поразку свого фаворита як перемогу: всім учасникам походу були оголошені «особливі царські милості», однак у списку нагороджених Мазепа не значився. Це було поганим знаком. Ще більше приводів для хвилювання з’явилось, коли Голіцин наказав йому приїхати до Москви. Опозиція торжествувала. Пішли чутки, що Мазепу скинуть так само, як і Самойловича. Намагаючись розвіяти ці чутки, гетьман писав на Запоріжжя, що їде до столиці не з примусу, а з власної волі. Залишивши замість себе в якості наказного гетьмана Михайла Воєховича (Вуяхевича), він поїхав разом з усією вищою старшиною до столиці. Тільки особистий почет гетьмана налічував вісім дворян, сімдесят дворових, п’ятдесят драгунів і дванадцять музик. Можна сказати, що поїздка козацького керманича була своєрідною театральною виставою, де гетьман мав відігравати роль такого собі тріумфатора, який в’їздив до столиці як переможець, а не як слуга. І щодо цього він, як показали подальші події, абсолютно мав рацію. Тогочасні автори свідчили, що Мазепу Голіцин викликав зі старшиною не для нагороджень чи покарань, а «зовсім з іншою метою». Метою була участь в державному перевороті.

Як писалось вище, у московській державі виникла гостра боротьба за владу між партією Наришкіних (і їхнім ставлеником Петром І) та царицею Софією (зі ставлеником князем Василем Голіциним). За таких обставин кожна зі сторін потребувала вагомої підтримки. Тому позиція українського гетьмана, який мав не тільки вагому військову роль, а й політичний вплив, була надто важлива. Не дивно, що практично одразу по приїзді він і почет здобули грандіозний прийом у цариці, а згодом й у патріарха. Мазепа ще не знав, що Петро втік з Преображенського села в Троїцький монастир і зовсім скоро переверне всю державу з ніг на голову.

Події складались саме на його користь. Софія разом зі змовниками спробувала захопити владу силою, та Петро теж не дрімав і почав скликати свої «потішні» та інші вірні йому частини до себе у Троїцький монастир. Ситуацію могло змінити втручання будь-якої третьої сили. Звісно, цариця покладалася на Мазепу, який був відданий її фавориту Голіцину, та якраз він першим подав приклад невтручання, розуміючи, що сам вже нічого не змінить. Відповідно, і стрільці, і гетьманське посольство теж зайняли вичікувальну позицію. Голіцин так само вичікував, оскільки йому жодна зі сторін однозначно не підходила. З одного боку, цариця, згідно різних джерел, знайшла собі нового фаворита в особі Федора Шакловитого, тому підтримувати її не було вже сенсу, з іншого — царська партія теж не була ще достатньо сильною, щоб здобути очевидну перемогу.

Нейтралітет Мазепи вирішив справу. Петро зумів залучити на свій бік більшість війська та уряду, чим остаточно позбавив царицю влади. Вона зробила спробу все врятувати, вирядившись особисто в Троїцький монастир, та в дорозі її застав наказ царя повернутись до Москви. За кілька днів до царя на аудієнцію приїхали всі значні діячі держави: сам Голіцин, Л. Неплюєв, В. Змеєв, Косагов і Українцев. Останні два були пробачені, а от Неплюєву і Голіцину не поталанило. Обох позбавили боярства та відправили на заслання. Так Мазепа втратив свого патрона.

Але тут варто згадати цікаву подробицю. На одній із зустрічей з Голіциним, присвяченій результатам Кримського походу, Петро спересердя вигукнув, що князь міг би взяти Перекоп, як йому радив Мазепа. Ці слова свідчили про те, що цар знав про поради Мазепи і його роль в отриманні важливої зовнішньополітичної інформації. Знав він