Читати книгу - "Маленький світ"

— Еммо, а навіщо люди палять? — запитав Тей.

— Вони отримують від цього задоволення.

— Хе, яке задоволення від диму у роті? — підхопив Форо.

— Так Форо, я теж цього не розумію, тому не палю. Спочатку пробують, потім звикають, а потім вже не можуть позбавитися цієї звички.

— Це зілля має чарівні властивості?

— Ти маєш на увазі тютюн?

— Ну те, з чого дим роблять.

— Чарівні кажеш?! Гадаю має. Якщо так багато людей не покидають цієї звички.

Раптом позаду них щось загуркотіло.

— Оце так діло! — вигукнула Емма, і застила на місці. — Хлопці ведіть себе тихо, і не визирайте з коробки. До нас їде мій батько.

За кілька хвилин величезний кінь довіз до Емми бричку. У ній сидів батько, очі його метали блискавки.

— Тпру-у-у! — різко рвонув він повіддя та зупинив коня. Мовчки дивлячись з під лоба не зводив з Емми очей. — Знову за своє? — грізно крикнув він.

— Тату мені потрібно було!

— Знаю як тобі потрібно! Ти ж обіцяла!!

— Тату я повернулася.

— Два дні минуло!

— Тату я більше не буду.

— Брешеш! Не вірю ні слову!

— Тату…

— Ні. Швидко у бричку!

Емма слухняно сіла позаду нього. Кінь рвонув від плескоту батога, і сіра курява знову замайоріла за колесами. Батько мовчав, а Емма боялася навіть слово йому сказати. Ембів так колихало та трясло, що вони почали триматися одне за одного. Невдовзі кінь зупинився Емма скочила на землю.

— Йди в будинок! — Почулося знову.

Дівчина слухняно виконала наказ. Батько йшов за нею та примовляв.

— Уся в матір. Терпець мій урвався! Сидітимеш у будинку цілий тиждень. Навіть на вулицю не вийдеш. А це що? — раптом заволав він, побачивши коробку яка виглядала з кишені. — Ти ще й палити почала? Розпустилася!!

— Ні-і! — заверещала Емма коли він вхопився за коробку, і хотів її розчавити.

Не стримавши себе вона підскочила до нього та з усієї сили стукнула по руці. Коробка полетіла у калюжу, а батько не чекаючи такої витівки вхопив її за руку, і поволік у будинок. Штовхнувши у спину він зачинив за нею двері, а потім надів замок.

— Тиждень, чуєш? Руку на батька підіймаєш, до чого ти дійшла вже? Ти не дівчина, а хлопчисько!

У відповідь почув лише голосний плач. Розгніваний він пішов розпрягати коня, і щось бурчав весь час собі під носа. Емма витирала набігаючи сльози та визирнула у вікно. Вона хотіла побачити хоча б з далеку що сталося з коробкою, та ембами у ній. Та з вікна нічого не було видно. І гіркі сльози з новою силою заполоняли очі.

Емма лише пам’ятала як пачка з під цигарок від удару по руці упала у воду. І вже боялася навіть думати, що могло статися. Вони могли втопитися або ж вдаритися об землю, думки про це були нестерпними. І саме зараз вона була не в змозі нічим їм допомогти, двері було зачинено.

Але саме тому, що коробка упала у воду, удар було пом’якшено. Емби обережно відкрили верх, під їхньою вагою змокріле дно коробки прогиналося, й усередину почала надходити вода. Вони гребли щосили у напрямку берега, а калюжу сприйняли за озеро. Вже майже допливши до краю коробка розвалилася, і хлопці стрибнули у воду. А далі вирішили йти до будинку, щоб знайти Емму. Та йти було небезпечно, поруч ходив батько дівчини, бив копитом величезний кінь та ще було безліч небезпеки для таких малесеньких істот.

Саме про це й думала дівчина визираючи у вікно. Навіть повіривши у те, що вони живі вона не була впевнена, що їм вдасться пройти двір. А ще, не знала куди вони підуть: шукати її, чи шукати дорогу додому. Зрештою вони могли просто загубитися, а знайти таких маленьких істот у величезному господарстві було б дуже нелегко.

Тим часом захекані емби бігли через брудний двір. Тей сильно пошкодив ногу, і помітно кульгав.

— Що будемо робити? — кричав оглядаючись Форо.

— Не знаю, але потрібно пробратися до будинку.

— Тільки б не натрапити на кота!

— Так, цього ще зараз бракувало.

Раптом коло них пройшов випряжений господарем кінь. Форо застиг на місті з відкритим ротом. Тварина здавалася їм такою великою, що навіть слів годі було добрати. Тей теж на хвильку зупинився, а потім смикнув товариша за рукав і вони побігли далі.

— Форо, стій, дивись!

Важко хекаючи, Форо зупинився, і побачив, що Тей вже добре відстає. А потім він підняв очі туди де показував товариш, і завмер: прямо на них повільною ходою на зігнутих ногах йшов кіт. Величезне кошлате чудовисько з гострим зацікавленим поглядом. Кіт не зводив очей з ембів, готувався стрибнути, почувши здобич. У Форо підкосилися ноги, до того ж Тей вже дуже повільно пересувався з пошкодженою ногою.

Враз хлопець збагнув що робити, схопив товариша за руку та почав задкувати. Невдовзі вони вперлися спинами об щось тверде. Тей повернувся, і побачив велику миску, бридку та засмальцьовану.

Форо вже тягнув її за бік, намагаючись перекинути. Вдвох вони швидко це зробили, і вмить опинилися під нею. Відразу ж почули як величезні кігті черпнули по поверхні. Кіт стрибнув зверху й сердито шкріб лапами. Декілька разів йому вдалося посунути миску у бік, хлопці навіть попадали, збиті з ніг. Але потім миска об щось вперлася. Кіт вже не міг її штовхати, лише бив лапою. Він сердився та завивав навколо, відчуваючи їх. Хлопці злякано дивилися одне на одного не знаючи на що чекати. Кіт трохи заспокоївся, але не відходив від миски.

— Оце так звір! Ще б трішки, і він нас зжер!

— Так, але що будемо далі робити?

— Здається я розумію, що це за предмет, це його миска. Вона брудна, масна та смердить кошатиною.

— Це означає, що він так і буде коло неї сидіти? — Тей майже зігнувся від того, що розболілася нога.

— От цього я й боюся, сідай на землю, відпочинь, а я подумаю, що робити.

Тей повільно обдивився навколо, але сісти було ніде, навколо було мокро та брудно.

— Ні, відпочивати я не буду нам потрібно щось вирішувати. А може ми підемо разом з цією схованкою?

Форо підняв руки догори, вперся у дно миски, намагаючись її підняти. Один би він не зміг нести її на собі. А в двох вони обережно потягнули її над собою. Та миска знову в щось вперлася. А кіт почав гребти землю з іншого боку, запускаючи кігті під неї.