Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Вищезазначені чинники змінюють розвиток мозку дітей, особливо гіпоталамус, який є визначальним для сексуальної орієнтації. 1990 року ми відкрили першу відмінність між мозком гомосексуальних і гетеросексуальних чоловіків. У гомосексуалістів біологічний годинник у мозку вдвічі сильніше виражений, ніж у гетеросексуалів. Взагалі ми не шукали саме цю відмінність. Ще раніше я виявив, що у хворих на хворобу Альцгеймера дегенерує біологічний годинник — що пояснює, чому вони сновигають уночі, а посеред дня постійно дрімають (див. розділ ХІХ.3). Після цього я досліджував, чи проявляється цей симптом при інших формах деменції. І наштовхнувся на те, що при деменції, спричиненій СНІДом, біологічний годинник удвічі сильніше виражений, ніж звичайно. Але наступні дослідження показали, що ця обставина походить не від захворювання на СНІД, а від того, що пацієнт — гомосексуаліст. 1991 року Ле Вей (Le Vay) у США описав у гомосексуальних чоловіків невеличку жіночу ділянку мозку в передній частині гіпоталамуса.

Аллен (Allen) і Ґорскі (Gorski) також із США 1992 ро­ку відкрили, що в гомосексуалістів на зовнішньому боці гі­поталамуса сильніший зв’язок між лівою і правою пів­кулями.

Пізніше за допомогою методів візуалізації у гіпоталамусі виявили функціональні відмінності, які стосуються сексуальної орієнтації. Іванка Савіч (Ivanka Savic) зі Стокгольма використовує в дослідженнях феромони, пахучі речовини, що виділяються з потом та сечею. Феромони впливають на нашу сексуальну поведінку непомітно для свідомості. Чоловічий феромон однаково стимулює активність гіпоталамуса в гетеросексуальних жінок та гомосексуальних чоловіків, зате не викликає жодної реакції у гетеросексуальних чоловіків. Очевидно, їх зовсім не цікавить такий чоловічий запах. Також виявилося, що в лесбійок феромони викликають іншу реакцію, ніж у гетеросексуальних жінок. Савіч зафіксувала, що функціональні зв’язки між мигдалеподібним тілом та іншими ділянками мозку в гетеросексуальних жінок та гомосексуальних чоловіків більш об’ємні, ніж у гетеросексуальних чоловіків та жінок-лесбійок. Такі спостереження доводять, що мозкові циркуляції у людей різної сексуальної орієнтації відбуваються по-різному. Також функціональні методи візуалізації показали зміни в активізації інших ділянок мозку. У гетеросексуальних чоловіків та жінок-лесбійок таламус та передлобна кора сильніше реагують на жіноче обличчя; у гомосексуальних чоловіків та гетеросексуальних жінок ці мозкові структури сильніше реагували на чоловіче обличчя. Отже, у мозку є ціла низка структурних та функціональних відмінностей, які визначають нашу сексуальну орієнтацію і формуються ще в другій половині вагітності, під час внутрішньоутробного розвитку. Вони не походять від домінуючої поведінки матерів, хоча саме їх постійно в цьому звинувачують. Зрештою, щороку на заняттях я ставлю своїм 250 студентам запитання: «Над ким із вас мати не домінувала?» І ще ніколи ніхто не підняв руки.

IV.4 Гомосексуальність: вибору немає

Xq28 — Thanks for the genes, mom.[3]

Напис на футболці, США

Так позначають місце розташування X-хромосоми,

де, за дослідженнями Діна Гамера (Dean Hamer),

знаходяться гени, які вважають

відповідальними за гомосексуальність.

За допомогою гомосексуальності Бог подбав,

щоб справді обдаровані не обтяжували себе дітьми.

Сем Остін (Sam Austin), композитор та поет

В останні роки президентства Джорджа Буша фундаменталістська Америка перевела стрілки годинників назад. Активізувався рух «ex-gay movement» («рух колишніх геїв»), який розглядає гомосексуальність як виліковну хворобу. У цій сфері були зайняті сотні клінік та терапевтів. Бездоказово стверджували, що вилікувалися 30 відсотків клієнтів, які пройшли таку терапію. У клініках клієнтів «лікували» два тижні за 2500 доларів, або шість тижнів за 6000 доларів. Терапевти заявляли, що раніше вони й самі були гомосексуалістами, але після лікування стали справжніми сім’янинами. Опонентський щодо них рух «It is O.K. to be Gay» («бути геєм — це нормально») відповідав, що ця терапія базувалася на таких чинниках, як викликання у клієнтів почуття сорому, засудження та дискримінація, що навіть призводило до самогубств. 2009 року цей погляд підтвердив нищівний звіт Американської спілки психологів (АРА). У ньому АРА дійшла висновку, що переорієнтацій­на терапія, яка збиралася зробити із гомосексуаліста гетеросексуала, не діє, а отже, 150 000 членів Спілки не повинні рекомендувати своїм клієнтами проходити таку терапію. Далі там сказано, що найбільше, чого може навчити ця терапія, це ігнорування своїх почуттів і намагання протистояти спокусі гомосексуального життя. Крім того, звіт підтверджує, що така терапія викликає депресії і може призвести до самогубства. У дослідженні все вказує на існування раннього програмування сексуальної орієнтації в мозку, яке відбувається ще під час внутрішньоутробного розвитку і залишається на все життя (див. розділ IV).

Сьогодні нам відомі багато структурних та функціональних відмінностей між мозком гомосексуальних та гетеросексуальних людей. Такі відмінності могли виникнути тільки на ранньому етапі розвитку. Після народження оточення дитини вже не може повпливати на це. Навіть перебування в англійських інтернатах ніяк не збільшує кількість дорослих гомосексуалістів. Я припускав, що «зцілення» гомосексуалістів — це типово американська фундаменталістська помилка, але на свій подив виявив, що такі речі існують і в Нідерландах. У спільнотах п’ятидесятників проводять зібрання, на яких молитвою «зцілюють» людей і від гомосексуалізму, і від ВІЛ-інфекції. На завершення зцілення їх одружують з жінками зі спільноти. На жаль, віра в можливість такого зцілення та відмови від медикаментів стає для ВІЛ-позитивних людей не тільки помилкою, але й загрозою для життя.

Застаріле уявлення, нібито ми в стані вільно обирати сексуальну орієнтацію, а гомосексуалізм — це хибний вибір, досі приносить людям чимало страждань. Під час виступу в суворому протестантському союзі гомосексуалістів під назвою ContrariO, я почув історії, які показали, яку важку боротьбу доводиться вести гомосексуалістові, вихованому в суворому протестантському середовищі. Навіть серед медиків ще донедавна гомосексуалізм вважався хворобою. Лише 1992 року його викреслили із ICD-10 (Міжнародного класифікатора захворювань). А до того часу безрезультатно намагалися «лікувати» чоловіків від їхньої гомосексуальності. Так само поширене уявлення, що оточення впливає на розвиток сексуальної орієнтації, викликало масові переслідування гомосексуалістів. У Німеччині сформульовані Гітлером слова про те, що гомосексуальність заразна, як чума, призвели до неймовірних жахіть: спершу людей кастрували добровільно, потім примусово, зрештою, їх почали знищувати в концтаборах.

Як свідчить захищена 2009 року дисертація Анне Тійсселінгс (Anne Tijsselings), у Нідерландах, на щастя, не дійшло до таких жахів. У роки війни гомосексуалістів переслідували тільки тоді, коли вони займалися сексом із малолітніми. Карні переслідування гомосексуалістів до та після війни були навіть більшими, ніж під час неї. На думку авторки причини полягали в тому, що під час війни нідерландське правосуддя було просто перевантажене економічними та політичними злочинами. Тійсселінгс інтенсивно шукала докази того, що нідерландських гомосексуалістів без судового розгляду потягами відправляли в концтабори, але не знайшла жодного підтвердження.

Важливим аргументом проти ідеї, що гомосексуальність є вибором певного «стилю життя» чи може бути нав’язана суспільством, є той факт, що, як доведено, неможливо відучити людину від гомосексуалізму. Методи, які випробовують з цією метою, такі сміховинні, що навіть важко собі уявити. Чого тільки не пробували: гормональну терапію тестостероном чи естрогеном, кастрацію, яка впливає на лібідо, але не на сексуальний потяг. Застосовували електрошок, провокували приступи епілепсії. Як доводить сумна доля Оскара Уайльда, тюремні ув’язнення також не допомагали. Робили навіть пересадку яєчок і як «історію успіху» подавали те, що гомосексуаліст після операції ущипнув за зад медсестру. Звичайно ж, випробували психоаналіз, а також введення чоловікам під час перегляду гомоеротичних картинок блювотного препарату апоморфіну, щоб таким чином відбити в них