Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Три місця для Химерниць. Три місця для водоносів. Поруч із кольоровими. Зроблю. - кивнув Калібристо. - Похмурі та подрібнювачі. Де вони будуть розміщуватися?

- Поки не знаю, подивимося, як розвиватимуться події. - Максуд обернувся. - Як тобі сходи для відступу?

- Повне лайно.

Максуд кивнув головою. У запалі битви підніматися по них буде складно. Вишкіл, дисципліна, але коли ворог наступатиме на п'яти… З цим треба буде щось придумати.

- Третина моїх воїнів має відступити раніше. З луками. І прикривати наш відхід. Третина – це триста чемпіонів. Як ти гадаєш, триста драйтлів зможуть стримати цю армаду?

Максуд потер підборіддя. Відступ – ще одна проблема.

- А як ти раніше тут боронився? - запитала Сандрін. - Ти ж боронився тут?

- Так. Два рази. І ще двічі штурмував. - пригадав Максуд. - Мені сподобалося, коли оборонна сторона виставила тут дерев'яні помости. Їхні солдати швидко відступили. А коли ми на них зайшли, їх підпалили. Виявилося, що вони просякнуті смолою. Оборона виграла для себе кілька годин, поки горіли колоди. І весь цей час їхні лучники могли стріляти.

- Не погано. - кивнув Калібрісто.

- Так, тільки в нас немає ні дерева, ні смоли. - підтиснув губи Максуд. - Нам такий варіант не підійде.

Жазель не сильно зналася на військовій тематиці, але їй все більше здавалося, що до оборони вони абсолютно не готові. Звичайно, вона мовчала, але бачила по обличчях інших воїнів, що вони приблизно такої ж думки.

- І заклиначі нас не прикриють. Вони вже не мають ресурсів. - розмірковував Максуд. - Мені здається, що твоїх лучників треба розбавити похмурими. Тоді шанси на вдалий відступ зростуть.

Калібрісто кисло закивав. Жазель здивувало, що битва ще не почалася, а вони вже думають, як відступатимуть. Хіба це правильно? А як же той настрій лише на перемогу? Віра у свої сили? Як там воїни кричать? В атаку!

- І Химерниці відступлять серед перших. Тоді вони з другої стіни теж допомагатимуть. - Максуд і сам розумів, що три Химерниці зі своїми стрілами не сильно загальмують наступ.

- Мені потрібні подрібнювачі. - пролунав новий голос. - Сьогодні вони добре себе проявили. Потрібно розставити їх по всій лінії стіни.

Максуд повернувся. Азаніель і Стайред стали поруч із ним.

- Вони зможуть придушувати ворожих Химерниць. Треба тільки вигадати, як їх назад забирати на стіни. Думаю, ті сходи, що ми зробили для відступу, можуть підійти.

- Ні. - похитав головою Калібрісто. - Ти хіба не бачив, як їх сьогодні ловили сітками? Одного повалили та потягли.

Азаніель округлив очі. Як і Максуд.

- Ні, не бачив. З мого флангу подрібнювач знищив Химерницю, що не чекала такого зухвалого нападу. І задоволений повернувся до лав солдатів. - сказав генерал людей.

- Ви втратили подрібнювача? - спитав Максуд.

- Ні. - якось злим тоном кинув чемпіон. - Його врятувала твоя сабазадонка.

Максуд ледь помітно посміхнувся.

- Так, тепер розкажи мені з самого початку, як усе пройшло вранці. - сказав воїн. - Які сили були у розташуванні ворога? Що за прийоми він використав? Скільки Химерниць мав? Яку пастку вони приготували?

Розповідь Калібрісто видалась короткою. Воїн умів донести все найпотрібніше стисло, без розмитих припущень та загальних фраз. Азаніель доповнив розповідь чемпіона своїми спостереженнями, включаючи розповідь про ситуацію з Дезіре. Максуду неприємно було чути доповіді. Погані новини. Схоже, що ворог не відчував нестачі в чорних обладунках і щитах проти Химерниць. Повністю використовував силу граваліонів. Це означало, що їхня кількість вимірювалася, швидше за все, тисячами. Ще ці тіньовики, які вночі могли робити все, що заманеться. Червонява Химерниця становилася реальною проблемою. А до вечора треба було встигнути вирішити ще кілька нагальних питань.

- Розмістити на першому рубежі всі війська, які є у нас. - почав віддавати накази Максуд. - Винести на стіни все, що можна скинути вниз у бою. Приготувати запас стріл на другій стіні для стрільців прикриття. Азаніель, твої Химерниці, як і мої, повинні відступити першими. Вони прикриватимуть відступ основних сил. Похмурі підуть із ними. Подрібнювачів тримати двома групами. Вони відступатимуть останніми. Навряд чи ворог прихопить із собою сітки через стіну. От тільки сходи їх не витримають. Їм потрібно буде відчинити ворота. Азаніель, ті мішечки в тебе залишилися?

- Може… сотня. - відповів генерал.

- Добре, треба віддати кілька штук алхімісту та будівельникам, можливо, вони зможуть створити ще.

- Ні, це таємна зброя імперії. В майбутньому вона дасть нам змогу вигравати цілі війни. - похитав головою Азаніель. - Я не можу їх віддати. Стародавні секрети та новітні розробки наших вчених. Імператор мене повісить.

- Чоловіче, ти при своєму розумі? - не витримав Калібрісто. - Ми тут здохнемо всі. А ти заливаєш нам про якісь секрети? Це у твоєї дружини можуть бути від тебе секрети. А тут кожен хоче вижити. Віддай ці мішечки алхімісту!

Азаніель гордо підняв підборіддя. Жазель стало гидко на нього дивитися. Вона відвернулася. Вирішується їхня доля. І його зокрема. А він не хоче надати для вивчення зброю, яка зможе зупинити амаліонів. Два полководці свердлили один одного поглядами. Стало зрозуміло, що Азаніель не збирається поступатися.

- Я все сказав. - гордо промовив генерал людей. - Ще розпорядження будуть? - він повернувся до Максуду.

Той похитав головою. Генерал розвернувся і пішов разом зі скелетом.

- Зброя хоч хороша? - запитав Калібрісто.

- Дуже. Один мішечок може вбити відразу кількох амаліонів чи граваліонів. Розірвати їх на шматки. - відповів Максуд, згадуючи побачені ним картини. - Ми такими відбили атаку луксорів у місті.

- Упертий осел. - прогримів чемпіон.

Жазель підняла брови. Куди тільки поділися його гарні манери. Раніше він говорив як освічений представник еліти свого народу. А зараз… як звичайний солдат. Жазель стиснула губи. Мабуть, так і треба. На війні потрібно швидко приймати рішення та швидко доносити їх до солдатів. Команда з одного слова у потрібний момент може повернути битву зовсім в інший бік. На полі бою не до того, щоб правильно вибирати висловлювання.