Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

С 26 июня сроком до 2 июля включительно объявляется амнистия всем атаманам и членам их банд, кто добровольно сдаст свое оружие и заявит о прекращении борьбы против Советской власти. Каждому амнистированному будет выдан об этом документ с гербовой печатью. Задерживаться и арестовываться амнистированные не будут.

Все посторонние лица, не принадлежащие к Мотрониевскому монастырю, должны покинуть его территорию не позднее 2 июля сего года.

Не выполнившие этого требования будут считаться активными врагами рабочих и крестьян и в случае вооруженного сопротивления будут уничтожены.

Председателям, секретарям и другим членам сельских советов и волостных исполкомов, а также комнезамов следует немедленно возобновить нормальную работу, и в том числе работу по выполнению продналога. В сельсоветах и волисполкомах восстановить круглосуточное дежурство десятихатников и подвод.

Прием бандитов, сдавших оружие, производится в помещении гарнизона в с. Мельники в течение всего светлого дня суток.

Заместитель военкома 74-й бригады 25-й дивизии, уполномоченный Кременчугской Губчрезвычтройки Пташинский, начальник военного гарнизона с. Мельники Штеренберг».

Газетно-пафосний текст звернення свідчив про повне незнання Пташинським ситуації в Холодному Яру. Він так і не зрозумів, що начальство послало його у «фортецю петлюрівщини», послало практично на неминучу смерть. «Населення Холодноярщини абсолютно відірване від Радянської влади… а будь-який представник влади негайно робився жертвою бандитів, як тільки з’являвся тут…» — так зазначено в доповіді таємно-інформаційного відділу при Раді народних комісарів УРСР № 154 від 23 серпня 1921 року.

Більшовицькі фахівці терору називали Холодний Яр і «чем-то вроде петлюровской «Запорожской Сечи». Ось на цю Холодноярську Січ і послали гарячого юнака.

Особливо трагікомічно у зверненні Пташинського звучала теза, що «коммунисты-большевики — противники насилия… несут трудовому народу мир и свободу». Плювалися, мабуть, селяни, читаючи такі нісенітниці. Як видно, Пташинський і творів Леніна як слід не читав, бо саме Ленін висунув гасло перетворення війни імперіалістичної на громадянську. Все ж, може, і недаремно Пташинський стверджував, що «совєтській владі громадянська війна була нав’язана ворогами робітників і селян». Справді, вороги робітників і селян — російські більшовики — оголосили їм війну…

У Головківці й Буді звернення уповноваженого швидко зірвали. З’ясовуючи, хто це зробив, Пташинський довідався, що в Головківці живе дружина повстанця Івана Гребенюка. Батьки ж отамана Чучупака жили в Мельниках.

Родини гайдамаків чекіст вирішив поки не зачіпати. Звісно, не з гуманних мотивацій. Просто він розумів: краще встановити пильний нагляд за обійстями повстанців у надії, що хтось із них прийде провідати рідних, помитися чи ще за якою потребою.

За порадою членів партійного осередку с. Мельники, котрий відновив роботу, Пташинський з ескадроном зробив рейд до Холодного Яру. Червоноармійці розклеїли на узліссі чимало екземплярів звернення. Але, побоюючись гайдамаків, у ліс вирішили далеко не заходити…

Зрозуміло, що письмових звернень виявилося недостатньо. Тоді Пташинський взявся організовувати у селах мітинги — «для безпосередньої розмови з населенням». Разом зі Штеренбергом і комуністами Мельників розробив план проведення мітингів у кожному селі, намітив доповідачів. Подбав Пташинський і про безпеку під час зібрань…

Збори відбулися в Мельниках, Головківці, Медведівці та Полуднівці. Теми доповідей були такі: «Нова продовольча політика і бандитизм», «Надзвичайний з’їзд совєтів України і його рішення про амністію», «Міжнародне і внутрішнє становище совєтської влади», «Комунізм і релігія: що таке відділення церкви від держави?» та інші.

До 28 червня було «обрано» сільради в Полуднівці, Медведівці, Головківці та Мельниках. У Головківці поновив роботу волосний виконком. Довідавшись, що в холодноярських селах «відновлюється совєтська влада», окупанти надіслали з Кам’янки двох уповноважених «по продналоґу» відбирати в населення хліб…

Наслідки мітингів було неважко передбачити — адже селяни добре знали, що таке «совєтская власть». Тож хліба ніхто не поспішав давати: ні «рабочім Пєтроґрада», ні «ґолодающім дєтям Поволж’я». Лише скарги посипалися на голову Пташинського у відповідь на заклики здавати хліб державі. Скаржилися на неправильне обкладання «розверсткою», завищене нарахування продовольчого податку… Та й взагалі на багато що жалілися селяни.

Після сходу в Мельниках Пташинський зі Штеренбергом заїхав роздивитися господарство батька отамана Чучупака.

— Син-то что ваш думаєт? — почав урезонювати розбійник старого. — Пачєму прадалжаєт бєсчінствовать? Нєужелі нє панімаєт, что дашол до края ґібєлі і ґібєлі абманутих хлопцев сваєй банди?

Відповіддю було мовчання і тяжке зітхання.

— Дєржава мілостіва, но бандітствовать дальше нікаму нє пазволіт, — закінчив чекіст розмову зі старим…

27 червня Пташинського чекав перший успіх: з’явилося шість невідомих, що назвалися дезертирами, четверо з них були колишніми міліціонерами. Здавши обрізи, заявили, що нікого не вбивали. Уповноважений видав їм посвідчення про «амністування».

У цей день перший після тривалої паузи «червоний обоз» із хлібом прийшов на зсипний пункт. Пташинський радів, йому здавалося, що «крига скресла», що справа піде. Засмучувало хіба те, що не вдалося схопити «відомого організатора банди Е. Гребенюка»,[1005] який зумів перехитрити червоних і зник.

Чекіст з’ясував, що дружина і батько повстанця активно допомагають йому. Це викликало обурення — мовляв, ми їх не чіпаємо, а вони «бандітам» допомагають. Тож вирішив уповноважений заарештувати «пособніков бандітов». Дружині Гребенюка вдалося сховатися, а батька (як заручника) посадили в холодну.

28 червня Петру Пташинському виповнилося 19 років. Та йому було не до святкувань. Вечір провів, складаючи доповідь Кременчуцькій губернській трійці та секретарю губернського комітету компартії Свистуну про хід виконання поставленого завдання. А чим міг похвалитися? Хіба що своєю активністю. Все ніби йшло добре, але ж хлібозаготівля з місця практично не зрушилася…

Наступного дня Пташинський виїхав у Суботів на зустріч із Чекаленком і Кошелєвим. Виявилося, що обстановка скрізь подібна: створено актив, розбираються скарги, відновлюється робота совєтів і комнезамів, вивчається становище в Холодному Яру і Мотриному монастирі — скільки там переховується партизанів, розташування їхніх стеж і можливих засідок, наявність озброєння та боєприпасів, і, що не менш важливо, вивчається настрій