Читати книгу - "Святослав"

– Я маю відомості, – одверто признався імператор, – що тут, у палаці, причаїлись і загрожують нашому імператорському життю вороги…

– Великий імператоре, – запобігливо сказав папія Михайло. – Якщо ти доручаєш це мені, я не залишу тут каменя на камені…

– Божественний василевсе, – прошепотів Лев Валент, – я разом з етеріотами обшукаю зараз усі куточки…

– Ви повинні найпильніше оглянути гінекей, – таємничо сказав імператор Никифор. – Ці зрадники, – винувато додав він, – можуть загрожувати життю не тільки моєму, а й усій імператорській родині.

Лев Валент пильно подивився на імператора, намагаючись зрозуміти справжній зміст його слів, а потім поклав руку на криж свого меча:

– Якщо вони сховались в гінекії, – блиснув він очима, – то ми знайдемо їх і там.

Коли вони кінчили цю розмову, прибігли етеріоти, яких імператор посилав до паракимомена Василя, й доповіли, що той не пізнав їх і, либонь, помирає.

Так імператор Никифор залишився на самоті в своїй опочивальні. Під дверима опочивальні стояли етеріоти, вони ж вартували і в коридорах. Імператор трохи заспокоївся.

Це був один із кращих покоїв Буколеону, вікна якого виходили на Пропонтиду. Удень звідси відкривався чарівний краєвид на голубе море, ясного дня на далекому обрії видно було острови.

Зараз за вікнами було темно, тільки тіні високих кипарисів коливались за ними, через що й здавалось, ніби хтось знадвору підійшов і зазирає у вікна. Імператор ступив уперед і завісив пурпурові, почеплені на срібних прутах завіси.

У опочивальні було світло. Біля стін стояло кілька світильників, вгорі сяяло велике позолочене панікадило, воно заливало потоками світла всипану золотими зорями стелю, де був викладений із зеленої мусії хрест, освітлювало підлогу, посеред якої в рамах із темного мармуру викладені були мусією павичі, а по кутках – чотири орли й райські птахи.

Все блищало й сяяло в опочивальні в цю нічну годину: двері, зроблені з срібла й слонової кістки, дорогоцінні меблі, прикрашені інкрустаціями з перламутру й кістки, мусії.

Тільки мусії, що тяглись попід стіною вподовж всієї опочивальні й зображували імператорів, були темні, тьмяні. Імператори йшли і йшли з хрестами і з скіпетрами в руках, за ними, звівши погляди й піднявши вгору руки, ступали жони їх, сини й дочки.

«А скільки з них було убитих?» – подумав імператор Никифор.

– О великі імператори! – зашепотів він. – Ви творці й будівники Нового Риму. Ви збудували фортеці й храми, оточили неприступними мурами землі імперії, приєднали мечем своїм острови Середземного моря, далекі Мавританію й Нумідію, Африку, Бизацену, Тріполітанію й Єгипет, у Малій Азії скорили аравітян, сирійців, месопотам’ян. Перед вами схилялись городи ассірійців і фінікіян, ви підкорили Тарс, вигнали варварів з Кріту і Кіпру, Схід і Захід трепетали перед вами, Лівія і Ніл віддавали вам свої багатства… Так поможіть же мені, допоможіть, імператори!

Молитва дала йому певний спочинок. Десь у коридорах, як він чув, крокували етеріоти, незабаром прийшли папія Михайло і Лев Валент.

– Великий імператоре, – сказав Лев. – Я сам обшукав гінекей і нікого там не знайшов. Ми обшукали також і весь палац, але ворогів немає.

– Спасибі вам, – подякував імператор. – Тепер я спатиму спокійно. Іди додому, Леве!

І Лев Валент пішов з опочивальні.

– Великий василевсе, – сказав на прощання імператору папія Михайло. – Ляж і спокійно спи! Я не спатиму цілу ніч, стоятиму біля дверей твоєї опочивальні. У тебе є заздрісники й вороги. Але ти маєш і щирих друзів, які життя віддадуть за тебе. Спи спокійно, василевсе!

Поцілувавши червону сандалію імператора, він вийшов з опочивальні.

Тоді до нього прийшла Феофано…

Він не пішов їй назустріч, як робив завжди, коли здалеку чув її кроки, а стояв у кутку опочивальні, дивлячись на неї з-під густих темних брів похмурими і, як їй здалося, сердитими очима.

Феофано пішла вперед – у золотистій туніці, з яскравою трояндою на грудях, з нитками перлин у волоссі, що тьмяно мінились, у маленьких червоних сандаліях на босу ногу.

– Імператоре! – почув він її голос. – Що з тобою? Ти хворий, мій василевсе?

І враз йому ніби вдарило в груди – до нього долинули пахощі троянди, пахощі її тіла.

– Феофано! – сказав він. – Я не хворий, але в мене дуже болить серце.

– Що сталось? – Вона зупинилась зовсім близько біля нього. – Скажи мені, мій любий імператоре, чому в тебе болить серце?

Никифор подивився їй в очі – темні, глибокі очі, на самому дні яких світилися іскринки. І вона витримала його погляд, ніби її не мучили ніякі сумніви, ніби душа її була прозора й чиста, ніби несла вона з собою тільки правду.