Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

що здоровенний Ґрауз Паєт над ними нахиляється. Челонер обхопив голову Дюрана рукою, але противник дотягнувся-таки до його горла. Метис завважив це і щось приглушено гукнув. Шаленим зусиллям Челонер відкотився разом із нападником у темряву. Товста шия Дюрана захрустіла. Ґрауз Паєт повторив вигук — схоже, щось запитав. Челонер від усіх сил стискав голову Дюрана, тому той не відповідав Паєтові.

Тоді метис навалився на них і потягнувся ручищами до шиї Челонера. Товсті пальці намацали спершу бороду Дюрана, а потім торкнулися Челонера й стиснулися. Здорованю вистачило б десяти секунд, щоб зламати молодому чоловікові шию. Одначе він не встиг довести справу до кінця. Із горла Ґрауза Паєта вирвався дикий крик болю, що перейшов у стогін. У темряві почулося загрозливе клацання зубів і гарчання. Кремезний Дюран почув пса, звільнився від хватки Челонера, різко вивернувся й скочив на ноги. Челонер метнувся до канапи й розвернувся, спрямувавши на ворогів револьвер.

Усе сталося дуже швидко. Відтоді, як Ґрауз Паєт перевернув стіл, минуло не більше хвилини. Тепер, коли ситуація обернулася на користь Челонера, він вжахнувся. Йому пригадалася кривава картина, яку він побачив удень: велика клітка, Мікі й переможений вовк-пес. І ось серед мороку хатини…

…долинув моторошний крик і звук падіння тіла на підлогу.

— Мікі, Мікі, — гукнув він. — До мене! До мене!

Челонер опустив револьвер, кинувся до дверей і широко прочинив їх.

— Заради Бога, забирайтеся звідси! — закричав він. — ЗАБИРАЙТЕСЯ!

Чиясь тінь промайнула повз нього і пірнула у ніч. Він знав, що це був Дюран. Челонер підбіг до чорних тіней на підлозі, схопив двома руками Мікі за загривок і відтягнув, весь час гукаючи його на ім’я. Він побачив, що Ґрауз Паєт повзе до дверей, зводиться на ноги. В освітленому зоряним сяйвом дверному отворі на мить з’явився темний силует і зник у мороці. Челонер відчув, як досі напружене тіло Мікі обм’якло під руками господаря й безвольно опустилося на підлогу. Упродовж кількох хвилин Челонер непорушно сидів на колінах біля пса, потім зачинив двері хатини й запалив лампу. Поставив на місце перевернутий стіл, а на нього лампу. Мікі не ворушився. Він лежав, розтягнувшись на череві й поклавши голову між передніми лапами, і дивився на Челонера вичікувальним, запитливим поглядом.

Челонер простягнув до пса руки й покликав:

— Мікі!

Мікі метнувся до господаря і поклав передні лапи йому на груди. Челонер обійняв пса за плечі і глянув на підлогу. Там були плями крові й шматки розірваного одягу.

Челонер пригорнув пса до себе й мовив:

— Мікі, друзяко, я твій боржник.

Роздiл 22

Наступного ранку троє саней і четверо людей Челонера виїхали на північний захід у напрямку Оленячого озера — до торгового поста в Кокрані. За годину Челонер на легких санях, запряжених п’ятьма собаками, подався на захід — до коліна річки Джексон. За ним їхав індіанець Мак-Доннела саньми, які мали відвезти Нанет у Форт-О’Ґод.

Челонер більше не бачив Дюрана й Ґрауза Паєта. Мак-Доннел запевнив, що вони поїхали з Форту відразу після вторгнення до Челонера. Очевидно, швидкий від’їзд чоловіків пояснювався тим, що того дня у Форт-О’Ґод чекали на патруль із Королівської Північно-Західної кінної поліції, який прямував до Йоркської факторії.

Мікі вивели з хатини перед відправленням і прив’язали до планки саней Челонера. Мікі завважив п’ятьох собак, які, присівши на задні лапи, чекали команди вирушати. Пес напружився і приготувався гарчати, але Челонер заспокоїв його кількома словами, і пес збагнув, що ці тварини — не вороги. Примирившись із їхньою присутністю й підозріло оглядаючись, Мікі навіть зацікавився товариством. Ці собаки виросли на півдні, мали добру вдачу й були не вовчої породи.

Останні 24 години були такими бурхливими, що, коли Мікі пробіг багато миль від Форт-О’Ґод, його не полишали збудження й стурбованість. Уяву пса розбурхували дивні образи. Із далеких закутків пам’яті виринали лише туманні картини подій, що сталися до того, як він потрапив у капкан Жака Ле Бо. Навіть спогади про Ніїву тьмяніли на тлі захопливих подій в оселі Нанет й у Форт-О’Ґод. Тепер в уяві Мікі поставали образи чоловіків, собак і багатьох досі не бачених дивовиж. Світ песика несподівано розширився: з’явилися Анрі Дюрани, Ґраузи Паєти й Жаки Ле Бо — дволапі звірі, які били його мало не до смерті й змушували боротися за виживання. Він спробував їхньої крові й помстився. Тепер він їх остерігався. Досвід навчив Мікі, що вороги — всюди. Він уявляв їх як незліченну масу — таку, як зграя вовків або натовп навколо великої клітки, де він розправився з вовком-псом.

У сповненому небезпек світі Мікі лишив місце тільки для одного Челонера, однієї Нанет й однієї маленької дівчинки. Решта скупчилася в хаотичне нагромадження непевності й загрози. Коли сани індіанця двічі наздоганяли їхні, Мікі занепокоєно звивався й войовничо гарчав. Челонер спостерігав за ним і розумів.

Серед сумбурних картин, що пропливали перед очима пса, вирізнялась одна, чітка й не затуманена: образ Нанет. Так, жінка була навіть важливішою за Челонера. Мікі досі відчував дотик ніжних рук, чув солодкий, ласкавий голос, пам’ятав запах її волосся, одягу й тіла — пам’ятав ЖІНКУ, а невід’ємною частиною жінки (так само як рука є невід’ємною частиною тіла) була дитина. Челонер ніяк не міг вгадати цих думок Мікі. Він спантеличено спостерігав за псом під час нічного привалу. Челонер довго