Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Професор шкрябав лезом мою потилицю, працював професійно, наче справжній цирульник.
— З Іллюшею в нас вийшов конфлікт. Він був достатньо талановитим, попереду в нього були чудові перспективи, ми разом дуже добре працювали. Та потім виявилося, що у Іллюші надто строгі принципи, хоча для вченого це зайве. Вчений мусить іти до істини, і ця мета, поза сумнівом, виправдовує усі засоби. Я якраз почав займатися паразитами і показав Іллі свої перші напрацювання, ще не на людях, на собаках. Це були дуже успішні досліди, яких до мене ще ніхто не робив! Будь-який вчений мусив захопитися ними, натомість Ілля почав говорити про те, що собаки мучилися. Виявилося, що він був собачник і не міг працювати з собаками. Я запропонував йому працювати з людьми, а він зчинив скандал. Ми посварилися, Ілля пішов від мене, фактично згубивши свою наукову кар’єру, бо ж йому був потрібен хороший вчитель. Але справа у тому, що Ілля багато знав. Так, він нікому не відкрив зміст моєї пропозиції, тим більше, потім я спробував переконати його, що змінив напрям досліджень. Але я не міг просто сидіти і залежати від того, оприлюднить Ілля відомості про мої дослідження чи ні. Я запросив його на таємну зустріч, у мене вдома якраз змонтували той фотель. Мені тільки і треба було, щоб Ілля приїхав та сів там. Він приїхав, але не сів! Так і простояв увесь час зустрічі, хоч я кілька разів запрошував його присісти. Не знаю, це випадковість чи, можливо, він відчув якусь небезпеку.
Лавессі голив дуже добре, жодного разу не порізав шкіру. Був зосереджений у діях, хоча водночас розповідав.
— Ілля пішов, а мені довелося готувати слуг, щоб убити його. Між тим йому далі щастило. Мої люди приходили, і щоразу якась випадковість ставала на заваді вбивству, Ілля виживав. Він хотів розслідування, але наша поліція відмовляла. Я нічого не платив за це, поліції не треба платити за неробство, за це їй платить государ. Так от, я змушений був посилати вбивць ще і ще, але нічого не виходило. Потім Благово втік на війну. Думав сховатися там. Але я знайшов його, і вже у військовому шпиталі Іллю було вбито. Я випив тоді коньяку і подумав, що справу завершено. Коли ось за кілька років дізнався, що ви нею займаєтеся. Це ж я у вас читав, що не можна залишати заряджені рушниці у себе за спиною? А ви ж не якась там рушниця, ви — ціла гармата, Іване Карповичу! То як я міг залишити вас? До того ж у мене досить амбітні плани, і я не хотів, щоб ви їм завадили. Довелося затіяти цю гру. Спочатку я збирався просто знищити вас, а потім зрозумів, що саме провидіння послало вас мені! Ви станете вишенькою на тому торті, який я старанно готую вже кілька років! Так, готово.
Лавессі витер мою потилицю рушником.
— Вам, мабуть, цікаво зрозуміти, що відбувається, Іване Карповичу? Не хвилюйтеся, я не буду вас убивати, садовити у клітку чи катувати. Я — вчений, а не маніяк. Я просто зроблю вам операцію. Раніше вони були досить небезпечні, але я вже набив руку, зробивши їх кількасот. Що за операція? Вона пов’язана з темою паразитів, про яку я вам розповідав. Розумієте, якось я замислився, чому примітивні тварюки можуть почати верховодити своїм хазяїном, а я позбавлений можливості контролювати навіть свою кухарку, яка краде продукти. Я міг її звільнити, але не міг примусити не красти. Мені стало прикро, і я вирішив пошукати механізми впливу на людей. Довгий час усе було марно, аж поки в одному з наукових журналів я не прочитав про африканського паразита, який вражав мозок своєї жертви і починав контролювати її поведінку. В результаті жертва, зазвичай це були травоїдні, починала жити так, як вигідно паразиту, а не собі. Паразит не був зацікавлений у тому, щоб господар плодився, бо для самців це означало виснажливі турніри, а для самиць — вагітність, яка забирала всі сили. Тому тварини, вражені паразитом, припиняли плодитися. У самиць не починалась тічка, а самці втрачали цікавість до самиць. Натомість у тварин пробуджувався неабиякий апетит, причому лише на деякі види рослин, які хворі особини починали жадібно жерти. Серед цих рослин були тільки ті, які мали елементи, потрібні паразиту, щоб розплодитися. Паразит плодився просто у мозку жертви, займав його повністю, пронизував своїми корінцями обидві півкулі. Паразит відкладав у мозку господаря, точніше, жертви, яйця, чекав, коли вони дозріють, а потім давав наказ господарю потрапити у зуби хижака. І господар виконував цей наказ! Тварини, звичайні антилопи, кидалися на тигрів чи леопардів і гинули. Хижаки їли туші, залишивши голову гієнам, які жадібно накидалися на залишки чужого столу. Гієни розгризали черепи, з’їдали яйця, які продовжували дозрівати вже у цих хижаках, а потім виходили з калом і закріплювалися на траві. Там їх підбирали травоїдні, які ставали наступними жертвами паразитів. Як вам, не дуже складна схема, Іване Карповичу?
Професор старанно протер мою потилицю, потім запалив поруч вогонь, поставив на нього металевий ящик.
— Зараз простерилізую інструмент. Так ось, Іване Карповичу, я замовив, і мені привезли з Африки того паразита. Почав із ним досліди. Виявилося, що у дорослому вигляді цей паразит добре приживається у людині, якщо його підсадити до голови. Він проростає через мозок і починає керувати людиною. Але у інтересах самого паразита. Мені ж було потрібно, щоб паразит працював на мене. Щоб я був таким собі надпаразитом. Я почав шукати засоби впливу на паразитів: припікав їх кислотами, оперував, піддавав різноманітним травмам. Я знайшов мозковий центр, який керував діями паразита, і навчився блокувати його медикаментозним шляхом. Таким чином паразит на потрібному мені етапі припиняв зростати, не відкладав яєць, а завмирав. Він продовжував контролювати мозок жертви, але це був пасивний контроль, бо власну програму дій паразита я зупинив. Мені треба було навчитися транслювати паразиту мою програму дій. І я зробив це за допомогою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик та падіння імперії», після закриття браузера.