Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

— Якщо ти мене переконаєш, що маєш усе, що потрібно, аби

справді знищити станцію «Протогену», — оголосив Міллер, — то

я розповім, де вона.

Брови на Фредовому обличчі піднялися на міліметр.

— Ходімо в мій кабінет.

Міллер зайшов. За ним попрямували Голден і Наомі. Щойно

двері зачинилися, Фред заговорив першим.

— Я не певен, що розумію, чого ви хочете від мене. Не маю

звички публічно ділитися планами на битву.

— Ми говоримо про штурм станції, — відповів Міллер. — Із до

дідька якісною системою оборони та, певно, кораблями на

кшталт тих, що знищили «Кентербері». З усією повагою, Фреде, але зграйці аматорів із ОПА така затія може виявитися не до

снаги.

— Ем, Міллере... — почав Голден. Міллер урвав його помахом

руки.

— Я можу дати тобі координати станції Тот. Але якщо це

зроблю, і раптом у тебе забракне рішучості довести справу до

кінця, то загине купа людей і ми нічого не досягнемо. На таке не

погоджуся.

Фред схилив голову набік, наче собака перед невідомим

звуком. Наомі та Голден обмінялися поглядами, значення

котрих Міллер не міг збагнути.

— Це війна, — розпалювався Міллер. — Я працював раніше

з ОПА і чесно скажу, що вашим хлопцям набагато краще

вдаються оті дрібні партизанські викрутаси, а не справжня

координація. Половина з тих, хто стверджує, ніби вони

з ваших — просто притрушені ідіоти, яким пощастило мати

радіоточку. Я бачу, що у тебе водяться гроші. Бачу твій ловкий

кабінет. Чого не бачу — це спроможності винищити тих

вилупків до ноги. Хочу її побачити. Штурм станції — не гра.

Байдуже, скільки симуляцій ви провели. Тут усе реально. Якщо

я тобі допомагатиму, то хочу знати напевно, що ти здатен на це.

Запала довга мовчанка.

— Міллере? Ти ж знаєш, хто такий Фред? — перепитала Наомі.

— Зв’язковий ОПА на Тайко, — відповів Міллер. — Не надто

багато свідчить про його досягнення.

— Це Фред Джонсон, — мовив Голден.

Фредові брови поповзли вгору ще на міліметр. Міллер

спохмурнів і склав руки на грудях.

— Полковник Фредерік Лусіус Джонсон, — уточнила Наомі.

Міллер спантеличено моргнув.

— Різник станції Андерсон?

— Той самий, — кивнув Фред. — І я говорив із Проводом ОПА.

Ми маємо вантажний корабель із десантом солдатів, більш як

достатнім, аби захопити станцію. І підтримку найновішого

марсіянського торпедоносця.

— «Росі»? — запитав Міллер.

— «Росинанта», — підтвердив Фред. — І хоч ви можете мені не

вірити, але я добре знаюся на цій справі.

Міллер опустив погляд на свої ноги, тоді подивився на

Голдена.

— Той самий Фред Джонсон?

— Я гадав, що ти знаєш, — знизав плечима Голден.

— Отакої! Настільки безнадійним йолопом я ще не почувався.

— Минеться, — мовив Фред. — Ви планували вимагати від мене

ще чогось?

— Та ні, — похитав головою Міллер. А тоді виправився: — Так.

Хочу взяти участь у штурмі. Хочу бути там, коли братимемо

персонал станції.

— Ви певні? Штурм станції — не гра. Ви маєте все, що потрібно

для цього?

Міллер розвів руками.

— Одна річ, яка безперечно потрібна, — це координати. У мене

вони є.

Фред розреготався.

— Пане Міллере! Якщо ви так бажаєте висадитися на станції

і наражатися на таку саму небезпеку, на яку наражаємося ми, то

я не перешкоджатиму.

— Дякую, — відповів Міллер, підняв термінал і переслав

координати Фредові. — Ось. Джерело надійне, але дані

надійшли не з перших рук. Мусимо підтвердити, перш ніж іти

туди.

— Я не аматор, — відповів полковник Фред Джонсон, переглядаючи файл.

Міллер кивнув, поправив капелюха і вийшов. Наомі та Голден

пішли обабіч нього. Щойно вони дісталися широкого загального

коридору, Міллер повернув голову праворуч, і вони з Голденом

зустрілися поглядами.

— Я справді гадав, що ти знаєш, — відповів капітан.

* * *

корабель «Ґай Молінарі», ущерть напханий солдатами ОПА.