read-books.club » Фентезі » Руйнуючи долі, Стів Маккартер 📚 - Українською

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

12
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руйнуючи долі" автора Стів Маккартер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 166 167 168 ... 259
Перейти на сторінку:

- Сандрін, як ти почуваєшся? - Максуд навіть слів не намагався інших підібрати, краще вже зробити так, бо знову скаже щось не те.

- Погано. - відповіла Химерниця.

- Щось болить? - схвильовано спитав воїн.

- Заткнися! - Амайанта мало волосся на собі не рвала. - Заткнись, заткнися, ідіот! Вона Химерниця, що в неї може боліти? Їй на душі погано. Чому я тобі мушу про це говорити? Я богиня. Я мушу вас вбивати всіх, а не заглядати в душу. Ненавиджу людей! - кинула дівчина у золоті і полетіла геть.

Знову тиша. Доведеться викласти все, як є.

- Мені важко з тобою. - сказав Максуд на чистоту.

- Важко? Чому? - запитала Сандрін, легенько вигнувши брови.

У голосі її не читалося жодних емоцій. Але й сухим її тон назвати було складно. Може, спустошеним. Якщо так можна схарактеризувати тон.

- Ти не така, як усі інші Химерниці. У тебе чисті думки. Ти не думаєш, як би всіх обхитрити, як би все повернути на краще для себе. Ти… ти справжня. Як Ейр, як Жазелізе. Я не звик до таких Химерниць.

- Я поки що не можу зрозуміти, це комплімент чи закид. - Анне ще жодного разу на нього не подивилася.

- Це захоплення. - серйозно сказав воїн. - Ми з тобою почали ладнати. Я бачив твою посмішку. Справжню. І я не можу її забути. Але я не знаю, як поводитися з тобою. І це все лише тому, що я не хочу зруйнувати те, що збудовано всупереч усьому, що я раніше знав. Розумієш? Химерниці, це ... з ними важко мати справу, важко на них покладатися. Деколи неможливо навіть просто говорити з ними. Зараз багато що змінилося. Мені потрібен час, щоб це усвідомити і прийняти. А ти, ось стоїш поряд. Тут і зараз.

Сандрін зітхнула.

- Чому ти не можеш говорити простіше? - запитала вона. - Ти ж воїн. Такі схильні все спрощувати. А тебе послухати, так все у світі настільки складно, що це треба переосмислювати, обмірковувати, усвідомлювати. І доки ти усвідомиш щось, то треба починати переосмислювати спочатку.

Максуд замислився над її словами. Вона хотіла сказати, що якщо взяти всі проблеми та зміни, що трапилися за роки його відсутності, і почати над ними думати, осмислюючи їх, то, коли він закінчить, набереться ще така ж хмара змін. І вони знову потребуватимуть обмірковування. І поки він обмірковуватиме вже нову порцію…

- Ах... - воїн скрикнув, отримавши болісний удар ліктем у ребра. - Знову насупився? - здогадався він.

Сандрін усміхнулася. Максуд хотів сказати, що за таку посмішку він готовий ще кілька разів отримати по ребрах. Але промовчав, лікоть у Сандрін колючий.

- А даремно. Гірше точно не стало б. - кинула йому Амайанта звідкись зверху.

- Знаєш, якщо битимеш мене з такою усмішкою, то я готовий трохи потерпіти. - усміхнувся Максуд.

Сандрін посміхнулася ще ширше. Фіолетові очі спалахнули життям.

- Я подумаю. - м'яко пообіцяла вона. - А скільки це, трохи, у розумінні людини, якій тисячі років?

- Менше, ніж ти гадаєш. - одразу випалив воїн, чухаючи ребра.

Амайанта засміялася. Максуд перевів на неї погляд. Вона махнула рукою:

- Це я своє згадала.

Ненадовго встановилася тиша. Максуд розумів, що зараз говорити має вона. Але Химерниця могла й нічого не сказати.

- Сьогодні я була тим стервом, яким мене й виховували. Справжньою Химерницею. Холодною, жадібною до влади. Тією, з якою б ти не хотів мати нічого спільного.

- Усі ми робимо помилки. - опустив очі воїн.

- Я не знала, що сталося з Дезіре. Я не знала, де вона. Але я вчепилася в цю нагоду очолити їх. Розумієш? Але ж я не така. Хоч і намагаюся такою здаватися.

- Ні, в чомусь ти така.

Сандрін зиркнула на нього.

- Ні, ні, я не це мав на увазі. Я хотів сказати, що всі Химерниці трохи такі. Всі. Мені здається, що це нерозривно пов'язане з вашим даром. Але ти навчилася з цим боротися і стала більш людяною, ніж багато простих людей. Ти пройшла довгий шлях, щоб такою стати. І нічого ганебного немає в тому, що іноді тебе тягне на темний бік.

- Напевно, на моє перетворення трохи впливає Жазель. - опустила голову Химерниця. - Вона одночасно і корислива, і жива. Вона має свої темні закутки, але в той же час, вона залишається самою собою. До знайомства з нею я думала, що не можна все поєднувати. Тепер мої думки змінилися. - Сандрін підібгала губу. - А тебе нікуди не тягне.

Максуд посміхнувся. Ага. Прям ніколи нікуди не тягне.

- І як ти ставишся до моєї цієї темної сторони? - запитала Химерниця, відводячи погляд убік.

Воїн почув тонкі нотки напруження у її голосі.

- Як до частини тебе. Адже не можна дружити на половину. Або на одну третину. Не можна любити на одну десяту. Тобі людина або подобається, або ні. Усе.

- То я тобі подобаюся? - все з тією ж напругою запитала Сандрін, не повертаючи до нього голови.

Максуд відкрив рота, але ніяк не міг підібрати потрібні слова.

- Якщо скажеш, що тобі це треба осмислити, то я тебе вб'ю. - так серйозно пообіцяла Сандрін, що Максуд ні на мить не засумнівався в правдивості її слів.

- Ти мені подобаєшся.

- Подобаєшся? Та ти божеволієш від неї! - волала Амайанта. - Не минає й години, щоб ти про неї не думав. Давай скажи їй, що ти закохався, як восьмирічний ідіот. Ну, давай!

- І чому я повинна кліщами все з тебе витягувати? - схоже, Химерниця трохи сердилася.

- Я не звик говорити відверто з Химерницями.

Сандрін повернула голову до нього і підняла брову.

- Гаразд. З усіма не звик. Але з Химерницями – особливо. Мені це в новинку. І, знаєш, тягар тисячолітнього досвіду спілкування з вами трохи тисне. Кожне слово, яке я міг сказати, неодмінно було використане проти мене самого.

Вони трохи постояли в незручному мовчанні. Мабуть, варто було якнайшвидше закінчити розмову.

- Я почуваюся поруч із тобою… неповноцінною. - сказала Сандрін. - Ти такий весь правильний. Все завжди знаєш. Все підкажеш. Все правильно вирішиш. Ніколи не приймаєш необачних рішень. У тобі нема темного боку, розумієш? Я тому почуваюся… неправильною. Ти рятівник світу. Ти зібрав військо, щоб людство вижило. Ти готовий віддати за цю справу своє життя будь-якої миті, якщо це буде потрібно. А я? Я була готова рознести половину того загону, щоб керувати іншою його половиною.

1 ... 166 167 168 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "