Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

формально були наділені рівними правами з суддями; декларування права громадян на судовий захист від неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, а також від будь-яких посягань на конституційні права і свободи; становлення і розвиток судового контролю як форми судової влади.

Тому як позитивний, так і негативний, радянський досвід заслуговує на ретельне вивчення.

16. В умовах незалежної України судова система зберігала стійку динаміку розвитку. Суспільство стверджувалося в ідеї запровадження конституційного суду, розвивалися спеціалізована юстиція, міжнародний комерційний арбітраж, третейське судочинство, були сформовані органи професійного суддівського самоврядування, активно обговорювалися шляхи реформування процесуальної форми. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, а отже, і формування незалежної судової влади остаточно закріпила Конституція України 1996 р.

В Конституції відобразилися прогресивні сучасні підходи до судоустрою і судочинства, було прямо передбачено безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. З огляду на сумний досвід квазісудових репресій 30-50-х рр. XX ст. було прямо заборонено створення надзвичайних судів, визнано неприпустимим делегування функцій судів будь-яким стороннім інституціям, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

17. В історичному досвіді організації та функціонування судової влади (судових установ) є багато повчального. Разом із тим історико-правове дослідження не може дати прямих рецептів вирішення проблем сучасної судової системи України. Кожна історична доба неповторна, і нові проблеми треба вирішувати новими засобами. Втім історичні паралелі й аналогії є цілком можливими. Тому сучасним правознавцям є сенс пильніше придивитися до різних форм громадських судів, які існували на українських землях; до способів контролю і нагляду з боку держави і суспільства за діяльністю судових установ; до запропонованих у різні часи принципів правосуддя тощо.

Слід наголосити, що судова влада стає легітимною, якщо її спосіб формування і діяльності збігається з існуючими в суспільстві нормами й цінностями, а результати діяльності хоча б приблизно відповідають соціальним очікуванням. Тому для забезпечення легітимності судової влади необхідне додержання кількох умов.

По-перше, потрібен демократичний спосіб формування судової влади, що забезпечуватиме її здійснення незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. При цьому судову владу мають здійснювати професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні через здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Особливого значення при доборі суддів слід надавати морально-психологічним якостям претендентів.

По-друге, мають бути забезпечені форми та засоби контролю над судовою владою з боку інших гілок влади та суспільства. Для цього потрібні відповідні організаційні та нормативні механізми, закріплені на конституційному і законодавчому рівнях.

По-третє, необхідна матеріальна незалежність судової влади, яка включає як належне фінансування судової системи та забезпечення виконання її процесуальних завдань, так і матеріальне забезпечення суддів.

По-четверте, мають бути чітко окреслені предметна сфера діяльності судової влади, її компетенція, виключність повноважень.

По-п’яте, органи судової влади при здійсненні правосуддя мають додержуватися законодавчих приписів та духу права. Наприклад, відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є законність, рівність учасників судового процесу, забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, гласність судового процесу тощо.

По-шосте, необхідно забезпечити обов’язковість виконання рішень суду.

Здійснене авторами цієї монографії наукове історико-правове дослідження продемонструвало не лише багатоманіття, а й невичерпність відповідного вітчизняного досвіду. Чимало аспектів проблеми з тих чи інших об’єктивних причин залишилося поза нашою увагою. Тож вивчення історії судової влади в Україні має бути неодмінно продовжено.

Примечания
1

Фурсов Д. А. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по гражданским делам. Том первый: Теория и практика организации правосудия / Д. А. Фурсов, И. В. Харламова. — М.: Статут, 2009. — С. 11.

(обратно) 2

Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку: Матеріали XXV Міжнародної історико-правової конференції, 16–18 вересня 2011р., м. Саки/ Редколегія: І. Б. Усенко (голова), Є. В. Ромінський (відп. секретар), І. В. Музика та ін. — Ч. 1. — К.; Сімферополь: СМД, 2011. — 448 с.; Ч. 2. — К.; Сімферополь: СМД, 2012. — 260 с.

(обратно) 3

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник / П. М. Рабінович. — Вид. 10-те, доп. — Львів: Край, 2008. — С. 11, 12.

(обратно) 4

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. — Т. 4: Н-П. — К.: Наук, думка, 2004. — С. 552; Етимологічний словник української мови. — Т. 5: Р-Т. — К., 2006. — С. 467.

(обратно) 5

Стовба О. В. Фундаментальна онтологія правосуддя / О. В. Стовба // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: Колективна монографія. — К.: Реферат, 2009. — С. 98.

(обратно) 6

Семенов А. В. Этимологический словарь русского языка. Русский язык от А до Я. / А. В. Семенов. — М.: Юнвес, 2003. — 704 с.

(обратно) 7

Черных 77. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. — Т. 2. — М: Русский язык, 1993. — 462 с.

(обратно) 8

Маляренко В. Т. Правосуддя / В. Т. Маляренко // Юридична енциклопедія. — Т. 5: П-С. — К.: Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — С. 50.

(обратно) 9

Сірий М. І. Судочинство / М. І. Сірий, В. М. Тертишник// Там само. — С. 718.

(обратно)