Читати книгу - "Вогнесміх"

невтомно прагнути нових обріїв?

— Це не для мене, — втомлено озвалася Жанна. — Є певна межа сил і можливостей.

— Межа — у безмірності? — здивувався юнак. — Я відчуваю, що ступив лише крок за стіну таємниці. Ще нічого не знайдено, ваш мудрець Ауробіндо, книги якого я прочитав, прекрасно сказав, що перемога має відбутися тут, на цій багатостраждальній і такій маленькій Землі, але вона прогримить для всієї зоряної, а може, й надзоряної домівки.

— Ти справді ще дитя. Емоційно, розумово, фізично. Ти можеш здійснити прорив, про який мрієш, мій друже. А я — вже вичерпала силу творчого пошуку. Все, що сталося між нами, спочатку окрилило мене, а потім… спустошило… Я допоможу тобі. І радітиму твоїм успіхам, а сама залишуся на своїй стежині. Моя праця ще потрібна людям. Простим людям, котрі навіть не догадуються про існування безодні можливостей. Одного тільки попрошу в тебе, коханий…

— Що, Дивна? Чого ти бажаєш?

— Коли настане час твого торжества, коли крила твої стануть всесильні… не забудь про мене у зоряному вирії, не забудь про Землю… і спробуй хоч на мить знову сісти на неї…

— Не забуду, кохана…

…Старший Чандра замовк, і довго зосереджено дивився в полум’я каміна, ніби забувши про доньку, про те, що розповідав. Русалія обережно торкнулася його руки:

— Татку, а далі? Що трапилося далі?

Він задумливо глянув на дівчину, ніби здивувався її запитанню.

— Далі? Власне, історія ця завершилася блискавично.

Мадам Мішо допомогла Космоандру повернутися до острова. Вона й сама супроводжувала юнака. Учитель чекав свого улюбленця. Більше того, він передбачав саме такий результат експерименту. І готувався до нього.

— І що ж? — схвильовано підганяла Русалія. — Що з ними сталося? Відомо це чи ні?

— Гніздо Радості вже не існує.

— Чому? — майже скрикнула вона. — Куди поділися вихованці? Чи їм теж повернули зір?

— Ні. Учитель прийшов до висновку, що ступінь «гнізда» вже вичерпана для вихованців. Але й повторювати експеримент з поверненням «ока» він не захотів. Почувся інший поклик, той, про який я згадував раніше.

— «Воїни Шіви»? — пошепки запитала донька.

— Вони. Гуру давно знав про існування таємничого братерства. Він ввійшов з ними в духовний контакт. І вони відкрили двері свого посвячення для зоряних птахів. Учитель вважав, що повернення дітей до «нормального» суспільства може бути смертельним. У всякому разі — катастрофічним. Космоандр зумів здолати шок променистої сфери, але інші просто будуть розчавлені. Тепер всі вони, в тому числі й Космоандр, у гімалайському притулку.

— Але ти казав, що вони фітофоби, антагоністи флори. Як це може бути? Невже Космоандр з його чутливістю, з його розумінням сутності цілості прийняв такий вузький світогляд?

— Хто сказав, що той світогляд вузький? Це ще належить зрозуміти. Часто ми називаємо вузькістю лише парадоксальність, незвичність. Ось чому тобі варто зустрітися з ними.

— Благаю, таточку… До мого повернення…

— Все зроблю, моя Русалочко, — ласкаво пригорнув доччину голову до грудей старший Чандра. — Мадам Мішо має втаємничені контакти з Космоандром. Вона все ще любить його. Вона й допоможе мені отримати відповідь на твоє прохання. Спокійно вирушай в путь. І надійся…

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Принеси те — не знаю що…
Даремно в небо ти глядиш, Земні зв’язки даремно рвеш. Все, що волієш, — те узриш, І знайдеш те, що принесеш! Генрі Уодсуорт Лонгфелло, «Промінь Місяця» Хтось сидить у театральній залі, Хтось царює чи вмира на сцені… Ось актори п’єсу одіграли І пустіє світова арена… Ті, що вмерли, з сміхом воскресають, Глядачі оцінюють їх драму, Разом чаші повні підіймають, Думою гуляють над віками… Це і є велика гра природи — В п’єсі чи трагічній чи веселій. Кожен раз — єдина нагорода: Інший лик, подоба і оселя… Дхаммапада Де нам любо — наше місце сили, Не дивись — розкішно чи убого! Дні дитячі паросток зростили Для життя, для бою й перемоги. Афоризми Сходу

…У той день, коли Іван Гук знайшов на старій козацькій могилі осиротіле лисеня, Віра Гармашівна тремтячим голосом призналася в своєму коханні. Голова дивився в її розпашіле, схвильоване личко, і пекуча жарина біля серця розжеврювалася все сильніше і сильніше. Що сказати їй, що відповісти на чисте, незатьмарене почуття? Прийняти її безцінний подарунок, не зважаючи на те, що стануть говорити односельчани,