Читати книгу - "Шлях меча"

– Я не впевнений, але, по моєму, це ті самі світи, про які говорив Хум-Тенґе, мій учитель, – сказав Куш-тенгрі, Неправильний Шаман.

Чи цього я чекав, виїжджаючи з Мейланя й вирушаючи до Кулхану?!

А тепер шаман, що бачить суть речей і ніколи не брав до рук Звитяжця, крім як для передбачення; шаман, чиї слова були однаково зрозумілі й мені, і Єдинорогові з Уламком, цей Неправильний Шаман розповідає мені про інші світи, створені Безликим, і збирається побачити ці світи, і для цього він візьме до рук Звитяжця, одного з тих Звитяжців, які, за його ж словами, закрили для людей емірату шлях шамана…

«Відкривши навзаєм Шлях Меча…»

«Так, це так, Єдинороже. І однаково це важко вкладається мені в голові. Може, тому що я бачив заграву Масудового вогню над Кабіром? І я передчуваю…»

«…я – теж. Я передчуваю, що відповідь на наші запитання лежить там, попереду, на тому Шляху, по якому хоче йти Куш-тенгрі. Маємо йти разом із ним. Я не знаю, чомусь я в цьому впевнений. Інше зараз неважливо.»

– А я знаю, чому в Єдинорога передчуття! – не витримав Дзю. – Бо він уже стає шаманом! І ми всі скоро ошаманимося…

– Ми зробили вибір, – обірвав я Уламка, стиснувши його рукою аль-Мутанаббі. – Ми зробили його ще в Кабірі, не розуміючи цього. Наш вибір – іти. А Куш-тенгрі зробив його зараз. І він має знайти собі Звитяжця.

– Або Звитяжець має знайти його, – уточнив Уламок.

– Припустимо. Але це має бути Звитяжець, який не спробував крові.

Це я вимовив уголос.

Шаман зрозумів.

– У дальньому наметі, – сказав він. – На білій повстині. Там напевно мусить бути зброя прийшлих рабів, недостойних того, щоб їх прийняли в плем’я. Зброю приносять сюди, щоб служитель Ур-калахая провів обряд занурення у водойму.

Єдиноріг здригнувся.

– Але ми прибули швидко й зненацька, – продовжив Куш-тенгрі, – і шамани могли не встигнути провести обряд. Підемо перевіримо? Так?

– Гаразд.

– І ви… ви допоможете мені вибрати? Якщо там є з чого вибирати…

– Допоможемо. Вам – вибрати. Обом. Якщо буде кому вибирати.

І ми пішли до дальнього намету.

Чи чекав нас там хто-небудь? Не знаю.

Зате нас чекав Шлях. Чекали Кабір і Мейлань. Чекала Шулма. І чекав Джамуха Восьмирукий.

Хоча в мене було дивне відчуття, що Джамуха вже дочекався.

Чого?

Може, я теж стаю шаманом?..

…Ми бились мечами на чужих полях…

Цей намет був зовсім не такий, як інші.

Вогкий і холодний, він несподівано пахнув болотом, і мерзлякувате тремтіння пробігло по моєму клинку, коли я подумав про те, куди веде дорога, яка починається від цього намету.

– Темно, – пробурчав Дзютте, незатишно перевертаючись.

– Ага, – погодився я. – Темно.

Сказано було значно менше, ніж не сказано.

Чен і шаман узагалі мовчали.

– Темно, – повторила луна, і я спершу не зрозумів, що це не луна, а коли зрозумів, оманлива луна вже змовкла, зависла важка пауза, і одразу ж, напівкриком-напівстогоном:

– Заради Небесного Молота! Звитяжці! А вас… вас за що? Теж – не змогли?!

Куш-тенгрі з голосним шерехом відсунув полог, блякле вечірнє світло увійшло в намет, у кутку слабко засвітилася біла повстина – і струнке тіло на ній, завдовжки приблизно як Вовча Мітла. Я вийшов з піхов, звикаючи до убогого освітлення, і незабаром розібрав, що переді мною – Чида.

Із хакаських списових родин. Бо лише в Малому Хакасі давали такі імена, які вимовити було важче, ніж вести Бесіду з Ґвенілем, коли еспадон був у поганому настрої.

А ще хвацька хакаська Чида мала настільки витягнутий вузький наконечник на довгій трубці, що насаджувалася на ратище, оповите сталевими стрічками хлист-навхлист, – і з основи трубки, на півтора ліктя нижче від жала наконечника, стирчала поперечина, заточені краї якої трохи загиналися догори.

Я знаю, що кажу. У перші два десятиліття мого життя в Кабірі я не раз навідувався в дім навпроти, де жила Чида Абенсерах, Звитяжець одного віку зі мною – і ми з задоволенням велу Бесіду, доки одного зовсім не прекрасного дня Абенсерах не виїхала назавжди, повернувшись у свій рідний Хакас.