Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Фенцзє звернулася до Дайюй:

— Повернися, з тобою хочуть поговорити.

Вона тихенько вштовхнула Дайюй у кімнату, а сама разом із Лі Вань вийшла.

Баоюй, сміючись, схопив Дайюй за руку й мовчки дивився на неї. Дайюй почервоніла, спробувала вирватися.

— Ой-ой-ой! — раптом закричав Баоюй. — Голова болить!

— Так тобі й треба! — відповіла Дайюй.

Зненацька Баоюй підхопився й почав високо підстрибувати, бурмочучи всяку нісенітницю.

Перелякана Дайюй разом із служницями побігла до матінки Цзя й пані Ван, де в цей час перебувала й дружина Ван Цзитена, і вони втрьох поспішили до Баоюя. А той, із ножем в одній руці й ціпком в іншій, кидався на оточуючих, трощачи й перевертаючи все, що потрапляло під руку.

Побачивши таку картину, матінка Цзя й пані Ван затремтіли від страху, заплакали й заголосили: «хлопчику», «рідний». Переполошився весь будинок, у сад прибігли й панове, і служники. Всі були ні в сих ні в тих, не знаючи, що вдіяти.

І раптом у саду з’явилася Фенцзє. Вона розмахувала блискучим кинджалом, ганялася за курми, що попадалися на шляху, і собаками й уже готова була кинутися на людей, страшно витріщаючи очі, але дружина Чжоу Жуя поспішила привести в сад кілька сильних жінок. Вони відібрали у Фенцзє кинджал і відвели її в дім. Пін’ер і Фен’ер голосно кричали, Цзя Чжен місця собі не знаходив од хвилювання.

Пішли балачки й пересуди: одні радили зробити обряд вигнання нечистої сили[236], інші — покликати чарівника, треті — запросити із храму Яшмового владики даоса Чжана, що вмів виганяти злих духів. Галасували довго, улаштовували молебства, вимовляли заклинання, перепробували всі ліки, але нічого не допомагало.

На заході сонця поїхала дружина Ван Цзитена.

Наступного дня з’явився сам Ван Цзитен довідатися про стан хворих. Приїжджали родичі з родини Шхоу, брати пані Сін і багато інших. Хто привозив нашептану воду, хто рекомендував буддійських і лаоських ченців, хто — досвідчених лікарів.

Фенцзє й Баоюй втратили розум і нікого не впізнавали. Вони лежали, розметавшись у жару, і марили. Проти ночі їм стало гірше. Служниці боялися до них наближатися. Тому довелося перенести їх нагору, до кімнати пані Ван, і приставити людей для постійного чергування біля постелі.

Матінка Цзя, пані Ван, пані Сін і тітонька Сюе не відходили від хворих і ввесь час плакали. Цзя Ше та Цзя Чжен, побоюючись за здоров’я матінки Цзя, теж не спали вночі й не давали спокою нікому з домашніх.

Цзя Ше скликав звідки тільки можна буддійських і лаоських ченців, але Цзя Чжен, бачачи, що від них немає ніякої користі, сказав:

— На все воля Неба, боротися з долею даремно. Ми випробували всі способи, але жоден не допоміг. Доведеться, видно, упокоритися!

Але Цзя Ше ніяк не міг заспокоїтися.

Минуло три дні, Фенцзє й Баоюй лежали нерухомо, майже бездиханні. Почалися розмови про те, що надії на видужання немає й треба подумати про похорони. Матінка Цзя, пані Ван, Цзя Лянь, Пін’ер і Сіжень безутішно ридали. Тільки наложниця Чжао, удаючи сумну, в душі раділа.

На четвертий ранок Баоюй широко розплющив очі й, дивлячись на матінку Цзя, сказав:

— Більше я не житиму у вашому домі, скоріше проведіть мене звідси!

Матінці Цзя здалося, наче в неї вирвали серце. Наложниця Чжао, що стояла поруч, заходилась її вмовляти:

— Не треба так убиватися, шановна пані! Хлопчик не виживе, тож чи не краще як слід обрядити його, і нехай він спокійно піде із цього світу. Принаймні, позбудеться страждань. А своїми слізьми та скорботою ви лише збільшите його муки на тому світі.

Матінка Цзя спересердя плюнула їй в обличчя й вибухнула лайкою:

— Підла баба! Звідки тобі відомо, що він не виживе? Може, ти тільки й мрієш про його смерть заради власної користі? Краще не думай про це! Якщо тільки він помре, всю душу з тебе витрясу! Це ви підбурюєте пана, щоб змушував хлопчика цілими днями читати й писати! Залякали так, що син від рідного батька ховається, як миша від кішки! Хто, як не ваша зграя, умишляє зле? Довели хлопчика до безпам’ятства й радієте! Ні, це вам так не минеться!

Вона лаялась, а сльози струмками котилися з очей. Цзя Чжен теж розхвилювався. Крикнувши наложниці Чжао, щоб забиралася геть, він лагідно заходився втішати матінку Цзя. У цю мить на порозі з’явився служник і гучним голосом доповів:

— Дві труни готові!

Матінці Цзя начебто встромили ніж у серце, і вона скрикнула.

— Хто розпорядився готувити труни? — закричала вона. — Хапайте цих людей