Читати книгу - "Українська література 17 століття"

22 Вселенські собори — зібрання ієрархів християнської церкви з усього світу, які обговорюють і ухвалюють догмати віри і правила поведінки віруючих. Православна церква визнає сім вселенських соборів: 1-й 325 р. в Нікеї, 2-й 381 р. в Константинополі, 3-й 431 р. в Ефесі, 4-й 451 р. в Халцедоні, 5-й 553 р. в Константинополі, 6-й 680—691 pp. в Константинополі, 7-й 783—787 pp. в Нікеї.

23 п

ом існі собори — з’їзди самостійних (автокефальних) християнських церков, на яких обговорювалися проблеми віровчення, обрядності, церковного урядування тощо.

24 Стоїки — прихильники філософського вчення, яке виникло в IV ст. до н. е. в Афінах; за вище благо вважали доброчесність, яка досягається подоланням пристрастей, життям, згідним з природою, з розумом; підносили мужність, здатність протистояти життєвим злигодням.

25Гелазій І римський єпископ в 492—496 pp., змагався за глаг венство римської церкви проти константинопольських патріархів; встановив розрізнення канонічних і апокрифічних, ортодоксальних і гетеродок-сальних книг; богослов-полеміст.

26 Л е в.— Йдеться про Льва І Великого - римського папу (440—461), автора полемічних творів, зокрема послання до константинопольського архієпископа Флавіана проти єресі євтихіаи (монофізитів), які вважали, що Ісус Христос мав лише одну, божественну природу.

27 ... Арістотелевого вашого крутійського розу-м у...— Йдеться про схоластичну діалектичність тогочасного західноєвропейського філософського мислення, яке набувало дедалі більшої популярності на Україні.

28 Максим преподобний (Сповідник; бл. 580—662) — візантійський богослов, головний опонент монофелітів, коментатор «Ареопагітик»; завдання людини вбачав у відновленні цілісності своєї природи і космосу. Справив вплив на середньовічну містику.

29 Іоанн із Дамаска (Дамаскін; бл. 675 — бл. 754) —візантійський письмениик-богослов, філософ і поет; родом із Дамаска; обстоював перевагу церковної влади над світською. Автор тбору «Джерело знання».

30 Феофілакт — візантійський письменник-богослов, коментатор Нового завіту Біблії; в боротьбі між східною і західною християнськими церквами займав примирливу позицію; автор листів і «Царської настанови», адресованої його учневі — візантійському царевичу Константину; у 1094— 1107 pp.— архієпископ в Охріді.

31 Ніл Фессалонікійськи й.— Ідеться про Ніл а Кавасіла, який був фессалонікійським (солуиським) архієпископом бл. 1340 p.; противник латинян і поборник православ’я; автор полемічних творів «Про причини розділення церков» .і «Про першість папи». Його вчення ввібрало в себе також сократівську проблему можливості для людини пізнати світ і осягти об’єктивну істину. Це започаткувало візантійський, а відтак і всеєвро-пейський гуманізм.

32 Матеолог и.— Тут гра слів «теологи» і «матеола»: mateola,-ae — різновид молота (лат.)- отже, «матеслоги»— «молотологи».

33 С а в е л і й (III ст.) — основоположник єретичної течії, прихильники якої переосмислювали догмат трійці. Найактивнішим опонентом цієї єресі був Діонісій Александрійський, з ініціативи якого її було засуджено на александрійському 261 р. і римському 262 р. вселенських соборах.

34 Маніхейська незбожність — релігійна течія, заснована у

III ст. За переказами, її основоположник Мані проповідував у Персії, Середній Азії, Індії дуалістичне вчення про боротьбу добра і зла, світла і темряви як першопочаткових і рівноправних принципів буття; маніхейство впли нуло на середньовічні дуалістичні єресі.

35 Чистець — за католицьким віровченням, місце, де душі померлих грішників очищаються від неспокутуваних ними за життя гріхів. Догмат про чистець введено в 1439 і підтверджено в 1562 р.

; 36 С и м о н и (від імені біблійного новозавітного персонажа волхва СКмона, котрий просив апостолів, аби вони продали йому дар творити чудеса) — ті, які практикують симонію: продаж і купівлю духовних посад і станів, що широко застосовувалися в побуті тогочасної католицької церкви; отже — «симоністи», «святокупці», «святопродавці».

37 Д і а к о н и (диякони) — в первісних християнських общинах — служителі церкви, які були «вухами і очима священиків та єпископів, ру-камя єпископів, їхніми ангелами і пророками». Вони мали стежити за поведінкою пастви, бачити і чути все, що відбувається серед віруючих, своєчасно дбати про виправлення порушників, виконувати всі постанови єпископів

і оголошувати їхню волю, займатися господарськими справами єпархії.

іахмідати віруючих перед єпископами. Перший вселенський собор обмежив ї-хні обов’язки і регламентував можливості щодо втручання в дії вищих за саном, визнавши за ними суто виконавчі функції. -.і

38 Адам — біблійний старозавітний персонаж; праотець роду людського, перша людина, створена богом за своєю подобою з праху земного як вінець творення світу. .

39 Ліван — гірський хребет у межах сучасного Лівану; переносно — образ всього величного і славного.

Захарі я КОПИ СТЕНСЬ КИЙ

Захарія Копистенський (? — 1627) — письменник-полеміст, проповідник, культурно-громадський і церковний діяч. Народився у Перемишлі, вчився у львівській братській школі. 1616 р. записується у київське братство і, будучи ченцем Печерського монастиря, бере активну участь у діяльності вченого гуртка тодішнього лаврського архімандрита Єлисея Плетенець-кого. По смерті Єлисея (1624) обраний архімандритом.

Літературний доробок Захарії Копистенського складають полемічні твори «Книга о вірі» (1619—,1621), «Палінодія» (1621 —1622), «Книга

о правдивой єдності» (1623), дві проповіді пам’яті Єлисея Плетенецького (1625), переклади творів грецьких богословів та передмови до них. Імовірно, він є укладачем Густинського літопису.

«Палінодія» — полемічний трактат, що складається з передмови і чотирьох частин. У ньому обгрунтовується безпідставність претензій римських пап на верховну владу у християнській церкві, спростовується теза католицьких і уніатських полемістів про унію київської митрополії з Римом до Флорентійського собору, доводиться незаконність ухвал уніатського Брестського собору 1596 р. Твір оскаржує кривди й утиски, що їх зазнають православні від католицьких світських і духовних можновладців (побо-р,и, відбирання церков, навіти, штрафи, арешти, фізичні розправи), пророкує загибель шляхетській державі, яка пригноблює об’єднані у ній народи. Твердження ці аргументовано численними документами і посиланнями на різних авторів. Спокійний діловий тон трактату поєднується з патетикою восхвалінь (панегірична характеристика князю Костянтину (Василю) Костянтиновичу Острозькому), сатиричними фрагментами, пересипаними народними порівняннями і прислів’ями. Хоча «Палінодія» не видавалася аж до XIX ст., її знали і вона впливала на письменників XVII ст.

Палінодія. Фрагменти.— Подається за вид.: Русская историческая библиотека, т. IV. Памятники полемической литературьі Западной Руси, кн. 1 Спб., 1878.

' Д і о н і с і й А р е о іт а г і т (тобто член афінського ареопагу, І ст.) — згідно з «Діяніями апостолів», (гл. 17, ст. 34) під впливом проповіді апостола Павла прийняв християнство; перший афінський єпископ; був замучений. Протягом тривалого часу Діонісію приписувався богословський твір «Аре-опагітики», який насправді з’явився в другій половині V ст, і справив істотний вплив