Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

[157] Себто, міста, в межах якого розташований кафедральний собор. Свого часу наявність такого собору була однією з умов, які давали населеному пункту право називатися містом.

[158] Флеґетон або Піріфлеґетон — полум’яна річка у підземному царстві Аїд, а також однойменний річковий бог у давньогрецькій міфології.

[159] Вокабула (від лат. Vocabulum — «слово, ім’я, назва») — окремо взяте слово як предмет заучування напам’ять при первинному навчанні мовам; окремо взяте слово чужої мови.

[160] Сибілянти — у фонетиці — група передньоязикових щілинних приголосних звуків (с, з, ш, ж).

[161] Haute Esperance (фр.) — «висока (велика) надія», себто назва таверни українською звучить як «Таверна великої надії».

[162] Сен-Зенобі́ (англ. Saint Zenobie) — топонім, який, вірогідно, походить від імен святих Зиновія та Зиновії, ранньохристиянських мучеників і святих, які зазнали смерті від меча.

[163] Вогонь святого Ельма — явище, що полягає у виникненні досить тривалого електричного розряду при напруженні електричного поля в атмосфері. Виникає на гострих кінцях високих об’єктів і має вигляд світіння.

[164] Дорміторій (від лат. Dormire — «спати») — спільна спочивальня для ченців у католицьких монастирях. За часів середньовіччя ченці спали у загальній залі на вкритій соломою підлозі або на солом’яниках. Лише абати мали особисті келії.

[165] Ла-Френе (фр. La Frênaie) — вигадане Кларком Ештоном Смітом (як і переважна більшість топонімів Аверойну) місто, назву якого утворено від французького слова «Frênaie», яке означає ясен, а також ліс, у якому переважають ясени.

[166] Себто манускрипт з Александрійської бібліотеки.

[167] Летейські — cебто притаманні Леті — річці забуття в Аїді. Вважалося, що небіжчики, які пили воду цієї річки, забували усе своє земне життя. Звідси вислів — «канути у Лету», себто, піти у небуття.

[168] Келар — чернець, який завідує монастирським столом, коморою, харчовими припасами та їхнім розподілом.

[169] Cтигійський — від назви річки Стикс, яка, як вважалося у давньогрецькій міфології, розділяла світ людей та підземний світ — Аїд, а також неосяжне болото, що лежало у самому центрі підземного світу й до якого вливалися води усіх потойбічних річок — Стиксу, Ахеронту, Лети, Кокіту та Пірифлеґетону.

[170] Промовисте прізвище. Le chaudronnier у перекладі з французької означає «казаняр» або «котляр», себто, ремісник, який виготовляє казани. Тут, найімовірніше, натяк на казан як атрибут чаклунського мистецтва.

[171] Міський маршал — посадова особа у міських громадах, на яку покладаються обов’язки з охорони правопорядку.

[172] У цій книжці наведена первісна версія твору, написана Кларком Ештоном Смітом 18 червня 1932 року. Оригінальний варіант був відхилений редакцією часопису Weird Tales, для якого призначався, тому незабаром автор переробив оповідання, пожертвувавши викладом сюжету у формі своєрідного триптиха, в якому оповідь ведеться від імені різних дійових осіб (подібний виклад твору у формі документів і свідчень очевидців притаманний, зокрема, Г. Ф. Лавкрафту, взяти до прикладу його знаний «Поклик Ктулху»). Тож оповідання «Аверойнський Звір», опубліковане в травні 1933 року у Weird Tales, було суттєво скорочене, виклад подій у ньому ведеться від імені Люка ле Шадроньє, до якого в супроводі маршала з’являється сам абат Теофіль, а вигнання Звіра відбувається не за допомогою гіперборейського порошку, що його порадив застосувати позаземний демон, ув’язнений у персні Ейбона, як у першій версії, а за допомогою самого демона, якого ле Шадроньє звільняє, розбивши пурпуровий самоцвіт. І якщо скорочення тексту, яке принесло в жертву первісний триптих, загалом не покращило оповідання, то перероблена кінцівка твору припала Смітові до смаку, адже, як він згодом написав у листі до Авґуста Дерлета, датованому 22 березня 1933 року: «різноманітні переробки надзвичайно покращили [оповідання]». З огляду на це, перекладач вважає задоречне навести тут альтернативну кінцівку оповідання: 

«Не ставлячи запитань й тримаючи списи напоготові, двоє ратників супроводжували мене у тім нічнім чуванні. Вони добре знали, з яким демонічним страхіттям можуть зустрітися очі в очі; однак у їхній поставі не було ані сліду тривоги. Я ж, знаючи чимало такого, чого вони відати не могли, зняв з пальця свого перстень Ейбона і приготувався вчинити згідно з тими настановами, що їх дав мені демон. 

Чоловіки стояли до лісу ближче за мене і, згідно з моїм суворим наказом, невідривно вдивлялися у нього. Та ніщо не ворушилося у збриженому мороці; а небеса бліднули, немов у досвітніх сутінках. Аж ось, за годину до світанку, коли тінь великого дуба вже сягнула стіни й почала пі- дійматися до Теофілевого вікна, прийшла істота, на яку я чекав. Страхіття з’явилося зненацька, нічим не зрадивши своєї близькости. Оповите пекельним червоним світлом, швидке, немов роздмухане вітром полум’я, вистрибнуло воно з лісового мороку та скочило на нас, що стояли, закляклі й змучені цілонічним неспанням. Один ратник повалився на землю, й побачив я над ним, у пливкій, неначе кров, червіні, чорні та зміїсті обриси Звіра. Куляста змієподібна голова, безвуха й безноса, шарпала обладунок на чоловікові своїми незліченними гострими зубами. І я почув, як зуби ті скреготіли та брязкали об залізні ланки. Швидко поклав я перстень Ейбона на камінь, який заздалегідь помістив на землі й розбив темний самоцвіт ударом того молотка, що приніс із собою. 

Із друзок розтрощеного самоцвіта здійнявсь у подобі димного вогню визволений демон — спершу невеличкий, ніби вогник свічки, він збільшувався й розростався, немов те пожарище, що охоплює поскладані на купу оберемки хмизу. І, тихо засичавши голосом вогню, що яскравішав, набуваючи гнівного, страхітливого золотавого відтінку, демон стрибнув уперед, аби стати до бою зі Звіром, як він і обіцяв мені зробити в обмін на свою свободу, здобуту після довгих циклів ув’язнення. 

Палахкотячи мстивим полум’ям, високим, як вогнища автодафе, він упритул наблизився до Звіра, і той облишив упалого ратника, звинувшись, як обпечена змія від вогню. Звірові кінцівки та тіло билися в огидних корчах, й скидалося на те, що вони плавляться, як віск і страхітливо змінюються, зазнаючи неймовірних перетворень. Мить за миттю набувала істота мерехтливої подоби людини, неначе