Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

— Година, відколи він зникнув! — закричав Сем. — Ми мусимо негайно його розшукати. Ходімо!

— Зачекай хвилинку! — вигукнув Араґорн. — Ми повинні розбитися на пари і домовитись... Егей, стривайте! Чекайте!

Марно. Ніхто на нього не зважив. Сем зірвався з місця перший. Мері та Піпін помчали за ним і вже зникали в західному напрямку серед дерев на березі, волаючи: Фродо! Фродо! — своїми дзвінкими гобітськими голосами. Леґолас і Ґімлі теж побігли. Загін ніби піддався нападу панічного шалу.

— Ми всі погубимось і загинемо, — простогнав Араґорн. — Боромире! Не знаю, яку роль ти зіграв у цій капості, але тепер — допомагай! Іди за тими двома юними гобітами і принаймні охороняй їх, якщо не зможеш знайти Фродо. Повертайтеся на це саме місце, якщо відшукаєте його чи хоча би його слід. Незабаром повернусь і я.

Араґорн хутко помчав геть, наздоганяючи Сема. Щойно він дістався до полонини серед кущів горобини, як одразу побачив гобіта, котрий важко видряпувався вгору пагорбом, хекаючи та кричачи: Фродо!

— Ходи зі мною, Семе! — сказав Араґорн. — Нікому з нас не варто бути самому. Довкола діється щось недобре. Я це відчуваю. Піднімімося на вершину, до Престолу Амон-Ген, аби побачити те, що можна побачити. Поглянь! Як мені й підказувало серце, Фродо подався сюди. Іди за мною і не втрачай пильності!

І він помчав стежкою вгору.

Сем силкувався, як міг. Але куди йому до блукача Бурлаки! Він швидко відстав. Зайшов недалеко, проте Араґорн уже зник аж ген попереду. Сем спинився й відітхнув. Раптом ляснув себе рукою по голові.

— Гай-гай, Семе Груничу! — сказав він уголос. — Ноги в тебе надто короткі, тож попрацюй головою! Ну-бо, подумай! Боромир не бреше — це йому не притаманно, та він не розповів нам усього. Щось страшенно налякало пана Фродо. Нерви його були на межі. І він нарешті вирішив... піти. Куди? На Схід. Без Сема? Так, навіть без свого Сема. Це жорстоко, страхітливо жорстоко.

Сем провів рукою по очах, утираючи сльози.

— Спокійно, Груничу! — сказав він. — Думай, якщо можеш! Літати над річками він не вміє, по водоспадах стрибати теж не вміє — не має на чому. Тож йому треба повернутися до човнів. Повернутися до човнів! Повернутися до човнів, Семе, — прудко, як блискавка!

Він розвернувся і гайнув стежкою вниз. Упав, поранив коліно. Упав і побіг далі. Дістався до краю луки Парт-Ґален біля берега, де лежали витягнуті з води човни. Там нікого не було. У лісах позаду, здається, лунали крики, та гобіт на них не зважав. Стояв і якусь мить пильно роздивлявся довкола, нерухомий, мов камінь, із роззявленим ротом. Берегом сам собою ковзнув човен. Тож Сем із криком кинувся через траву. Човен зіслизнув у воду.

— Іду, пане Фродо! Іду! — гукнув Сем і кинувся з берега, хапаючись за човен, що відпливав. Йому не вистачило кількох п’ядей. З криком і зі сплеском він упав долілиць у глибоку бистру воду. Пускаючи бульки, поринув униз, і Ріка зімкнулася над його кучерявою головою.

З порожнього човна пролунав розпачливий зойк. У потік занурилося весло, і човен поплив назад. Фродо нагодився саме вчасно, щоби виловити Сема за чуприну, коли той сплив, хляпаючись і борсаючись у воді. У його круглих карих очах стояв жах.

— Ти виплив, Семе, хлопчику мій! — сказав Фродо.

— Тепер хапайся за мою руку!

— Порятуй мене, пане Фродо! — ледь видихнув Сем.

— Я тону. Я не бачу твоєї руки.

— Ось вона. Не щипайся, хлопче! Я тебе не відпущу. Загрібай воду, а не борсайся, бо перекинеш човна. Отак, хапайся за борт і дай мені змогу веслувати!

Кілька помахів весла — і Фродо підігнав човен до берега, а Сем зміг вилізти, мокрий, наче водяний щур. Фродо зняв Персня і знову ступив на землю.

— З усіх триклятих докучайлів ти найгірший, Семе! — сказав він.

— Ох, пане Фродо, це безжалісно! — відповів Сем, тремтячи. — Безжалісно намагатися піти без мене та без усіх. Якби мене не осяяв правильний здогад, де би ти був тепер?

— Безпечно рухався би своїм шляхом.

— Безпечно! — повторив Сем. — Сам-самісінький, без моєї допомоги? Я би цього не пережив, то була би для мене смерть.

— Смертю для тебе було би піти зі мною, Семе, — мовив Фродо, — і цього не пережив би вже я.

— Залишитися було би гірше, — не вгавав Сем.

— Але ж я іду до Мордору.

— Я це чудово знаю, пане Фродо. Як же інакше? І я іду з тобою.

— Ні, Семе, — сказав Фродо, — не затримуй мене! Інші можуть повернутися будь-якої миті. Якщо вони застануть мене тут, доведеться сперечатись і щось пояснювати, й тоді мені забракне духу чи навіть нагоди піти. Я мушу рушати негайно. Це — єдиний шлях.

— Звісно, — відказав Сем. — Але не сам. Я теж іду, або не піде жоден із нас. Бо я радше продірявлю всі човни.

Фродо не стримався і засміявся. Несподівані тепло та радість прилинули до його серця.

— Одного не діряв! Він нам знадобиться. Але ти ж не можеш піти отак: без спорядження, без їжі, й узагалі...

— Ти лише хвилинку зачекай, і я зберу свої речі! — палко скрикнув Сем. — Усе вже готово. Я сподівався, що ми вирушимо саме сьогодні.

І він метнувся до табору, вихопив свій клунок із купи, на яку його поклав Фродо, коли вивантажував пожитки своїх супутників із човна, прихопив запасного коцика й кілька додаткових згортків із їжею та побіг назад.

— Отож, усі мої плани зіпсовано! — сказав Фродо. — Від тебе марно тікати. Але я радий, Семе. Навіть не можу передати тобі, наскільки радий. Ходімо! Вочевидь, нам судилося мандрувати разом. Тож ми підемо, а інші нехай знайдуть собі безпечну дорогу! Бурлака за ними нагляне. Гадаю, ми вже не побачимося з ними.

— А може, й побачимося, пане Фродо. Може, й побачимося, — сказав Сем.

Відтак Фродо та Сем вирішили разом здолати останній етап Виправи. Фродо трохи повеслував, аби відплисти від берега, а потому Ріка швидко понесла їх ген униз західним рукавом повз грізні скелі Тол-Брандіру. Рев великого водоспаду дедалі ближчав. Навіть із тією допомогою, на яку