Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дачка в мене, правда, на курячих ножках, — сказав дядько Володя. — Літній домик. Ну, для того, щоб лопату, граблі покласти; розкладуха там у мене, якусь ніч переспати можна. Но отоплєнія нема…
— А в мене дача тут, — сказав татко.
— Да, хароше тут місце, уютне, — сказав дядько Володя, позираючи на зарослі бур’яном купи сміття. В глибині цих бур’янів, як завжди, горлали п’яниці — здається, в карти різалися.
— Чув, як мене оті блатні злякалися, — засміявся дядько Володя й розповів історію зі своїм «костюмчиком» і як його прийняли за міліціонера. — Я такий костюмчик собі спіцяльно справив.
Але татко чомусь із того інциденту не сміявся.
— Покликав бабцю? — спитав він мене.
— Сказала, щоб починали без неї.
Татко блиснув окулярами, сплюнув і вийняв сигарети: чудово знав, що коли вони й справді сядуть за стіл без бабці, та не вийде, а це значило б, що почався черговий спалах ворожнечі між мамою та нею.
Баба Ганя озирнулася, чи хтось за нею не стежить, і схопила величезною пухкою рукою котлету та й ковтнула її, як жаба муху. До мене підступила старша дівчинка і вщіпнула мене в сідницю.
— Када оні бухнýт, — прошепотіла, — смативайся. Будєм іграть…
Я хитнув, і старша дівчинка, ніби янгол, підійшла до моєї мами і спитала, чи не треба ще щось допомогти.
— Ох, хліб! — схаменулася мама. — Збігай там на кухні порізаний.
— Мальчік, іді сюда! — гукнула мене молодша дівчинка. — Разкачивать міня будешь!
Я змушений був піти, хоч молодша дівчинка й без розкатки чудово гойдалася; краєм ока помітив, що баба Ганя схопила другу котлету і так само блискавично її ковтнула.
— Шо тобі Свєтка сказала? — спитала пошепки молодша дівчинка, коли я взявся за гойдалку, щоб її розкатати.
— Нічо! — мовив я. — Щіпнула тільки мене.
— Ето она любіт, — сказала дівчинка. — Ти з ними не ходи, оні тебя стидному будут учить…
— Звідки знаєш? — спитав я здивовано.
— Я своїх сестер знаю, — сказала дівчинка. — Оні ж простітутки. Хочеш, удіром од них всіх і где-то спрачемся?
Я згодився й на це, бо не хотів устрявати в їхню ворожнечу. Зрештою, якось, може, й викручуся. Цікаво, що молодша дівчинка старалася говорити зі мною по-українському, але цілком жахливо. Зрештою, мені було приємно, що вона якось пристосовується, тоді як старші просто мною командували. Може, й справді ліпше сховатися десь із цією дівчинкою, бо ті аж надто нахраписті. Принаймні вона знає, як їм протистояти, адже постала сама супроти двох.
У цей час до мене з-за спини нечутно наблизилася середульша — Лєнка.
— Мальчік, — прошипіла вона. — Уйді от нєйо. Ти наш!
Я аж підскочив, але Лєнка уже спокійнісінько відходила геть; до речі, в цей час з’явилася з-за рогу хати урочисто-спокійна бабця. Вона була у святковій своїй старечій хламиді, а обличчя підпудрила.
— Це ви мене чекали? — спитала вона смиренно. — Я ж передавала Толиком: починайте без мене.
— Ходіть, діти, їсти, — гукнула нас мама, і ми пішли з молодшою дівчинкою до столу. Апетиту я зовсім не мав і міг би за стіл не сідати, але де тоді подітися?
Менша дівчинка сіла біля мене зліворуч, а справоруч вмостилася старша. За столом забалакали, а старша використала цей момент, щоб шепнути мені:
— Не смєй нам ізмєнять! Іначе худо будєт!
Менша при цьому потисла мені руку: нахиляла-таки, щоб я зрадив отих двох. У мене в роті стояв такий присмак, ніби я розжував тухлу насінину.
11
Налили по чарці: чоловікам по повній, мамі тільки на деньце, бабця зовсім відмовилася, а баба Ганя на запитання, чи їй налити, понуро мовчала.
— Давайте, бабо, свою чарку — наллю, — сказав милостиво татко.
— А по-моєму, мамі ніззя, — мовив дядько Володя.
— Це вона сама повинна знати, що їй льзя, а що ніззя, — сказав татко й налив і бабі Гані.
— Але мамі таки не можна, — обізвалася мама.
Це ніби підстьобнуло бабу Ганю, вона схопила чарку й перекинула до рота.
— Молодець баба! — сказав татко. — Закусюйте!
Бабця за столом цвіла, її очка синьо палали, а вуста ледь розсунулися.
— От дайот баба, — сказала старша дівчинка. — Мальчік, — спитала пошепки, — а как нам с випівоном?
Татко пропонував випити й бабці, і це добре він зробив, бо вона дістала нагоду гордо відмовитися, позитивно протиставляючись бабі Ганні. А та вже їла, хапаючись, майже не пережовуючи, більше користуючись руками, як ложкою чи виделкою, — їла з якимось голодним остервенінням, ніби її тиждень тримали в голоді і тільки тепер, коли приїхав дядько Володя, змилостивилися.
— Она і нас так обжирала, када жила в Адесі, — сказала старша дівчинка. — Но мі єй там дзісціплінку дзєлалі.
Вона засміялася, а разом з нею середульша, молодша тільки губу підкопилила, а дядько Володя почув сказане й зробив старшій застережне лице, але та тільки плечиком смикнула і зневажливо всміхнулася.
Я думав, чи діставати дівчаткам «випивон», чи це вже занадто. Зрештою, коли вони всі підіп’ють і заведуть п’яні балачки, я міг би спуститися у льох і націдити таткового яблучного, якого вже там,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.