Читати книгу - "Засвіти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Амінь!..— сказав поважно Гунашевський по миті.— Це благородно і по-божому, мню я, бо клялися отак ще давні греці во времена оні.
Неймовірна тиша, що запанувала при читанні, була отакою ж і по словах Гунашевського. І голос Хмеля, і зміст поклятьби ще дзвеніли над головами присутніх, сковували усіх і своєю новизною, і вагою повіданого.
— Що я скажу ще? Хай бог Всевишній наш благословить твоє, Зіновію, начинання, а ми...— оглянув Ганушевський присутніх,— давайте приймемо уже тепер оцю поклятьбу. Бо не богопротивна вона, а богомила. Читай, брате Зіновію, ще раз, а ми будемо тобі вслід повторювати,— перехрестив він усіх і сам перехрестився.
Повторне читання звучало урочисто в устах кожного і залягало в душу, викликаючи сльози щирості і відданості.
Вже вийшов Гунашевський із канцелярії, вже розсілися всі знову за стіл, щоб запити по звичаю оте таїнство, як у двері вступив джура Петро Гук.
— Гості до вас, пане кошовий,— боязко сказав він.— З Дону аж!... Якийсь Стенька і Фрол, говорять... А отаман у них турок, чи що, як халява, чорний.
— Разі і Шикмаз,— здогадався Сірко, оглянувши присутніх в застіллі. Оце побратими! Оце поміч! І як вчасно відгукнулися на клич!
63.Як пишна квітка, палац кримського хана, нащадка Сарайської Золотої Орди. В ньому на Альма-ріці під бляклим шабельним осколком серпа-місяця іде своїм протореним шляхом життя. Розлогі платани, лаври, в’язи, гостроверхі стрімкі стуракині-тополі, неначе євнухи в гаремах, постійно стережуть камінниці і мальовничу місцевість міста, ховають в свої тіні повні протягів веранди, квітники на пологих дахах, глухі гаремні кімнати, святотатні міхраби, альтанки, водограї і стежки в чарівних садах...
Майже не міняються тут звичаї, заведені ще прапрадідом хана Хаджі-Гіреєм... Живуть; як у казці, шумлять у віттях легендами далекі часи хороброго Менглі і його наступників, похованих обіч, під камінними тінями стовпів з білими мармуровими чалмами над ними, славлять будівника міста божественного Селамід-Гірея і дихають силою влади теперішнього Іслам-Гірея...
Оздоби палаців не міняються тут. Хіба що вони тепер пишніші, багатші розкошами, ніж ті, давні, коли ханство шматком відірвалося від наспіх зшитої колись Золотої Орди. Незрівнянно багатші і несказанно пишніші теперішні оздоби, завдяки столітнім гвалтам і грабункам сусідів... Хай там що кажуть у світах мудреці — і друзі, і вороги, а нащадок отого Хаджі Іслам-Гірей — хан орди, та ще ж якої орди!..
Спокій його життя, хай славиться аллах, забезпечений і надовго. Правда, він знає і каверзи долі, і поневіряння, але вони ж і підсилили його, вони, врешті, змогутнили владу Іслама... Ото хіба лісисті Байдари іноді дошкуляють йому, ховаючи табуни гяурів-волоцюг у своїх печерах. Але з тим що зробиш?.. Адже рабів і гяурів у його ханстві набагато більше, ніж правовірних!..
Тільки гори навкруг Бахчисарая вище веж ханської мечеті і її мінаретів, тільки аллаху і його пророку по-своєму підкоряються мешканці міста, справляючи на честь їх пишні байрами, багатолюдні затійні ігрища, полювання, розваги. Бродячі дервіші, різнолиці караванники-купці ошатнюють його і повнять і гяурами-рабами, і барвистими шовками, сукнами та полотнами, і врунистою вовною, і дорогим камінням та коралами, і найкращими напоями та смушками, і чарівними естерами та килимами з усіх кінців світу...
Нелегке життя у хана, але жити можна, тільки б аллах дав здоров’я та подовжив життя якомога довше, а там можна буде чи зовсім позбутися, чи принаймні полегшити залежність від Високого Порога. Адже йде все до того. Правда, хан Іслам розуміє, що відриватися тепер від Порти не так і безпечно, бо на Сході уже і рештки домелює Московія отаких, як його, ханств — Казанського і Астраханського, а під боком зводиться мурами Дон і Січ. Як не нищили їх, як не палили протягом віків, як не грабували і не гвалтували, а гяури-уруси все встають і встають віками із попелу.
Хан розуміє, душею чує, що віковічна боротьба не минула і йде вона не на зиск правовірним, а тому настав час подумати, як вести себе в подальшому, зважити все і знайти шляхи, якими б можна було, допомагаючи слабішому, знищувати сильнішого. Чей же, сильна ще ота Жеч Посполита-Ляхистан, хоч і дихає на ладан її король Владислав, хоч і гризуться між собою магнати-королята. Чей же, мріє ще корона про землі до «можа», а це не родзинка в татарському роті!.. Маленькі розкосі очі його бачили це і в щілини повік і відчували добре нюхом, шукаючи інтриг, шпарок, заворух, що принесли б і хосний зиск, і слабість усім навколишнім...
Хан добре знав, що в отій Україні ляхистанській все ликом шите, що люд тікає світ за очі від розгульної сваволі королят і бреде, дичавіючи, по розтерзаній і спаленій землі шукати магната і орендаря для помсти, що він купчиться на Січі, там набуває і порядку, і звичаю, і сили, яка і йому, ханові, може грозити нещастям. Отож, треба шукати шляху, який би дав можливість направити
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвіти», після закриття браузера.