Читати книгу - "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що це ви тут робите, панове?
Це був пан обозний, Демид Пампушка-Купа-Стародупський, який до порога шинку підкотив на своїй таратайці з Оникієм Бевзем на передку, з лантухом і заступом, схованими біля ніг, і вже, за звичкою, покрикував:
— Хто вам таке дозволив, я питаю? Хто дозволив?
— Читати книги? — поспитав, Пилип.
— Під час війни пиячити! — гарикнув пан обозний. — Дозволив хто?
— Хто ж тут пиячить? — статечно спитав пан сотник.
— Всі ви — п'яні.
— Ні в кого — ані ріски, — відповіла обозному Явдоха. — Нам вірте, ми — сотники, пане!
— Я сам, мамо, я сам!
— А де шинкарка? — загорлав обозний.
— Осьдечки! — скромно озвалась Настя Певна.
— Я ж горілку продавать заборонив! — визвірився пан Стародупський.
— А я й не продаю, — повела тілистим плечем Настя Певна. — Шиночок мій торгує віднині — молоком! Таж ось і напис: «Птиче молоко», подивіться, пане!
— Птичого молока не буває в природі, — не посміхнувшись, заперечив пан обозний, бо ж йому, як і деяким іншим панам середньої руки, не мати ніякісінького відчуття того, що ми тепер називаємо гумором, велів сам бог. — Такого в житті не буває! Лихі язики плещуть, буцім у пана гетьмана, в Гордія Пихатого, замість однієї руки — лебедине крило! Інші запевняють, буцім Козак Мамай може втекти від ворога, пірнувши в шаплик з водою, щоб десь виринути аж у Чорному морі. А тут, бачите, раптом: «Птиче молоко»! Такого на світі не буває ж? Не буває! От чому я не можу дозволити, щоб хтось у моїм городі вводив в оману простодушних! — та й загорлав: — Забороняю!
— Що ж саме ви… забороняєте? — затнувшися, спитала Настя Певна.
— Ця назва — неправдива, — глибокодумно виснував обозний. — Молоко ж буває тільки коров'яче…
— Овече! — підказали панові начальникові з гурту.
— Заяче!
— Кобиляче!
— Свиняче!
— Вісляче!
— Це — інша річ! — з усім цим погодився обозний. I пообіцяв: — Добре, подумаю!
— Над чим? — не витерпіла Настя-Дарина.
— Над новою назвою вашого кубла розпусти, — поважно мовив обозний. — То, значить, я подумаю… порадимось: яке це мусить бути молоко, — і, відкривши вибиті зуби, Ласкаво посміхнувся з-під своїх щетинкуватих вусів: — Ти, найсолодша Настусю, не турбуйся… я все це забезпечу, сонечко моє! Забезпечу! — повторив він, явно милуючись цим поетичним словом.
Лишивши в таратайці під наглядом Оникія Бевзя свою блискучу від роботи лопату і порожній мішок, пан Купа обтрусив на собі жупан, і від його втоми ніби й сліду не лишилось, аж наче від серця відлягло, бо ж, прокопавши разом з катюгою нині цілісінький день, пан обозний не знайшов там, де сильно сподівався, ані найменшої ознаки будь-якого скарбу, ані гич!
Отож він такий сердитий зразу тут і наскочив на всіх.
Але все те минулось.
Сідаючи в шинку до столу, він сам собі глибокодумно бурмотів:
— Так, так! Еге ж… хай буде так: «Свиняче молоко!» — і він, задоволений цим рішенням, витягаючи з кишені, залюбки жував зовсім зелені лісові кислички, що ними почастувала його ще вранці якась молоденька циганочка, ворожка, коли він, випадково її зустрівши, попросив чого-небудь гемонського задля піднесення свого чоловічого духу.
I він тепер жував тії кислички, зеленець, і йому вже й справді-таки здавалося, буцім дух його таки й справді підноситься від закладених у лісові яблучка циганських чар молоденької ворожбитки.
30
I такий піднесений настрій тепер опанував його, аж він сам собі ще дужче сподобався.
I шинкарочка Настя Певна раптом припала панові обозному до душі.
Та й дома ж на нього чекала кохана дружинонька, і пан Демид навмисне хотів затриматися, щоб попомучити її дожиданням.
Йому, правда, ще й просто хотілося ось тут спочити після важкого дня з лопатою, після незвичного й тяжкого труда, бо за все життя не перекидав пан стільки глею, як за останні кілька днів, — і Демид хотів трішки спочити, щоб до молоденької дружини з'явитися в повній силі й красі.
Сівши до столу, він задивлявся (мимоволі, звісно) і на шинкарочку, вельможний пан, бо ж очей від неї одвести була несила, така вона виступала там пишна та красна, вся в разках доброго намиста, в дукачах та ковтках, з перснями та каблучками на кожному пальці, в барвистім гуцульськім строї, який шинкарка прибрала собі сьогодні, бо личив їй, — і вона бачила, що панові обозному припала до вподоби.
— Вся горілка в час війни повисихала? — спитав він жартівливо.
— Так, зацний пане.
— З мого веління? — хизуючись своєю владою, спитав полковий обозний.
— Так, ваша вельможність.
— То налий мені хоч кухоль молока! — звелів пан Купа-Стародупський і знову посміхнувся до шинкарочки своїми аж надто червоними губами, що сяяли з-під не таких уже й густих руденьких вусенят.
— Молочка? — перепитала шинкарка, але не зрушила а місця.
— Молоко — це питво молодих, еж вони п'яні й без того: своєю молодістю п'яні. А старим…
— Ні! — вигукнув захожий спудей-латинник. — У древніх сказано: vinum lac senum! — тобто — вино заміняє старим молоко! Отак!
— Протиріччя породжують істину, — глибокодумно погодився пан обозний.
— А істина — в вині! In vino veritas!
— Од ваших нестеменних істин може заболіти голова, — задзюрчала хутеньким сміхом Чужа Молодиця. — Ось послухайте краще!
I вона заспівала.
Бо ж, нівроку їй, співати вона вміла:
— Ой пора в нас не така,
Щоб горілку пити!
Краще кухоль молока
Враз перехилити:
3 молока береться сила,
Щоб ворожа рать тремтіла,
Молоко кріпить нам кров —
I на битву й на любов!
Як настав облоги час,
Висохла горілка,
Пийте, люди, воду й квас,
Пийте з понеділка!
А у мене городяни
3 молока щоденно п'яні, —
Ну, а може, я й сама
Вибиваю їх з ума?!
Гляну раз і гляну два
Іскрами-очима, —
Закрутилась голова
В Гриця і в Максима…
Трунок славний мій, панове, —
Біле личко, чорні брови,
Тож заходьте до шинка —
Скуштувати молочка!
I додала:
— Отак, пане полковий обозний!
— А чом же, — спитав Пампушка, — коли в городі катма горілки… чом же в тебе в шинку стільки п'яних? Що ж оці всі люди пили?
— Молоко пили, — блиснула зубами та очима шинкарка. — Чого ж вони п'яні?
— Корова в мене, бач, така: дає хмільне молоко.
— Чим же ти її годуєш?
— Римами!.. Віршів розвелось тепер задосить. От я й одрізаю праві боки в сторінках усяких поетичних книг… та й… оцією січкою…
— Там же — не тільки рими? Бо на звороті ж…
— А яка ж корова витримає самі тільки рими!
— Ти все це, гляди, мабуть, жартуєш? — непевно спитав,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця», після закриття браузера.