Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

локальні з провінційною владою, а від імені правителя Русі з імператором Візантії. Не випадково згадано титул каган, який було перейнято від Хозарського каганату. Про найвищий рівень прийому та успіх посольської місії свідчить і те, що імператор особисто інформував Людовика Благочестивого про руське посольство та дав йому доброзичливі характеристики[797].

Точно невідомо, чим було викликано це посольство. Напередодні Візантія зазнала ряд поразок у Малій Азії від арабів, у надчорноморських степах з’явились угорські орди. Імперії потрібен був мир та дружба з молодою державою, могутність якої зростала. Можливо, необхідно було врегулювати відносини після Амастридського та інших походів русів.

Надзвичайно важливою подією у міжнародному житті став похід 860 р. руських дружин на Константинополь. 18 червня 860 р. раптово руський флот підійшов до столиці імперії, висадив десант, який обложив місто. Імператор Михаїл III, який з 40-тисячним військом виступив проти арабів, терміново повернувся назад. Руські війська захопили та пограбували передмістя Константинополя, проте місто вціліло. Доля столиці Візантії була під великою загрозою. Патріарх Фотій у своїй проповіді казав, що «раптове нашестя варварів не дало часу чуткам повідомити про нього, аби можливо було придумати щось для безпеки... Місто ледь... не було взято на спис». Симеон Логофет, який жив у першій половині X ст., повідомляв, що до міста підійшло двісті руських кораблів.

Імператор з патріархом проводили час у молитвах. Джерела вказують, що руси повернулися тільки після того, як патріарх Фотій умилостив Бога. За деякими відомостями, почалася буря, яка розкидала руський флот.

Проте в листі папи римського Миколи І до візантійського імператора Михаїла III від 28 вересня 865 р. подається інформація, що вороги, які підійшли до самих стін Константинополя пішли «невід омщенними». Вірогідно, було укладено перемир’я.

Ці події викликали величезний резонанс у Європі. Вони відбилися в сучасних візантійських джерелах, перш за все у двох проповідях Фотія та його «Окружному посланні» східним митрополитам 867 р. Візантійські хроністи згадували про це протягом п’яти століть. Давньоруський літопис теж відзначив цей факт як надзвичайно важливий, переломний в історії давньоруської держави. Саме від цього часу держава стала називатися Руською землею.

Через деякий час нове посольство русів прибуло до Візантії й уклало договір «миру та любові». Складовою частиною договору, вірогідно, було й питання про хрещення Русі. Фотій у своєму «Посланні» каже, що руси поміняли поганську віру на християнську, «ставши до числа наших підданих та друзів, хоч незадовго перед цим грабували нас й виявляли нестримну зухвалість... вони прийняли пастиря і з великим старанням виконують християнські обряди»[798]. Хрестився князь Аскольд, який прийняв ім’я Миколая, та більша частина дружини.

Крім «політичної дружби» у договорі передбачалися й економічні питання. Русам було дозволено торгувати у Константинополі й селитися біля монастиря св. Маманта.

Даний договір став практично політичним визнанням міжнародного значення молодої Руської держави.

Існує думка, що Аскольд здійснив не один похід на Візантію, а чотири і в цих угодах князя закладені положення наступних договорів Русі та Візантії, а тексти договорів 907 та 911 рр. повторюють Аскольдові договори[799].

Зміна 882 р. влади у Києві призвела до того, що Візантія, відчувши послаблення Русі, перестала виконувати свої зобов’язання за договорами 60-х років. Зайнятий внутрішніми справами новий володар Русі не міг швидко реагувати на це.

Проте після підкорення своїй владі більшості князівств-племен Русі, володіючи найважливішими стратегічними пунктами на шляху «з варяг до греків», князь Олег здійснив 907 р. успішний похід на Константинополь, в якому, за літописом, взяло участь 80-тисячне військо. Наслідком цього походу став дуже вигідний для Києва мирний договір.

Візантія повинна була виплатити величезну контрибуцію: 12 гривень на кожного воїна та данину на користь князів-васалів Олега, що сиділи по найбільших містах. Руські купці отримали право безмитної торгівлі. Місцем проживання для них був величезний монастир св. Маманта. Обумовлювався вхід до міста: без зброї, через одну браму, у супроводі візантійського чиновника й у кількості не більше 50 чоловік. Візантійці зобов’язувались утримувати руських купців протягом 6 місяців, а також надавати їм необхідне корабельне спорядження (якорі, вітрила, снасті) та харчування на зворотний шлях.

На основі цієї угоди було укладено новий, більш розгорнутий русько-візантійський договір 911 р., статті якого, крім того, регулювали взаємовідносини русів та греків, у них визначалася відповідальність за різні карні злочини — вбивства, крадіжки, бійки.

В історіографії нема одностайності у питанні стосовно реальності цього походу та наступних мирних угод, а також значення угод 907 та 911 рр.[800]. Проте більшість сучасних дослідників визнає велику їх значимість. Це були перші відомі за джерелами договори, складені письмово («миръ сътворихомъ Ивановомъ написаниемъ на двою харотью, царя вашего и своею рукою»), причому в двох примірниках. Літопис недарма підкреслює цей факт: «но точью простословесень (не тільки простослівно. — Г. І.), и писаниемъ».

Договір 911 р. був рівноправною двосторонньою угодою. Він охоплював широке коло питань, які регулювали проблеми взаємовідносин двох країн (та їх підданих), які належали вже до повсякденних традиційних справ, пов’язаних з масштабною зовнішньоекономічною діяльністю Русі. Аналіз текстів договорів показує, що на Русі вже ввійшла у практику дипломатична «спеціалізація». До складу посольств включаються особи, які постійно (чи переважно) займаються переговорами. Договір фіксував, мир та рівноправні союзницькі відносини між Візантійською імперією та Руською державою. Він забезпечував економічні та політичні інтереси Русі на Півдні та на Балканах, давав можливість активно діяти у східному напрямку (Закавказзя). Ці договори (особливо 911 р.) відбивали розвиток руської дипломатичної практики від локальних договорів кінця VIII — початку IX ст. до міждержавних угод, де Русь виступає як визначна держава тогочасного світу.

Візантія, якій невигідно було зростання могутності Руської держави, намагалася використовувати її військову силу і в той же час по можливості стримувати економічну та політичну експансію Русі. Перш за все це стосувалося південної торгівлі Русі. Протидія зовнішній руській торгівлі, насамперед в районі Північного Надчорномор’я та Криму, й відмова від данини призвели у 30-х роках до різкого загострення відносин. 941 р. князь Ігор здійснив морський похід на Константинополь. Проте поблизу нього руський флот зазнав поразки від візантійського, який надзвичайно вдало застосував «грецький вогонь».

Ігор 944 р. організував другий похід, «хотя мстити за себе». Імператор Роман вислав назустріч руським військам посольство, яке уклало «вічний мир». За ним підтверджувалися головні торгові інтереси Русі, проте вони були менш вигідні порівняно з попередніми. Руські купці вже повинні були сплачувати мито. У військово-політичній сфері Русь зобов’язувалась захищати імперію від її ворогів, зокрема кримські володіння Візантії від болгар. Візантія