Читати книгу - "Сплячі красуні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
8
Нана спитала у своєї матері, чи може вона залишитися спати з Моллі в будинку місіс Ренсом, і Ілейн, з’ясувавши, що стара пані не буде проти, дала їй свій дозвіл.
— Звичайно, — сказала місіс Ренсом. — І Моллі, і я, ми любимо Нану.
Це було доволі слушним для колишньої Ілейн Ґірі, яка чи не вперше зраділа, що її дівчинки не буде вдома. Нана була її дорогоцінністю, її коштовним камінчиком — рідкісний пункт згоди з її відчуженим чоловіком, завдяки цьому їхній шлюб тривав довше, ніж проіснував би в іншому разі — але цього вечора Ілейн мусила виконати одне серйозне завдання. Більше заради Нани, ніж заради неї самої. Заради всіх жінок Дулінгу насправді. Дехто з них (Лайла Норкросс, наприклад) можуть не розуміти цього зараз, але зрозуміють потім.
Якщо, тобто, якщо вона зважиться довести цю справу до кінця.
Гольф-кари, на яких вони вирушали в експедицію до того химерного дерева в лісі, були акуратно поставлені на парковці поза тим, що колись було муніципалітетом. «Одне добре слово, яке можна сказати про жінок, — подумала вона, — одне з багатьох добрих слів — це те, що вони зазвичай прибирають на місце речі, якими покористувались. Чоловіки інакші. Вони кидають свої речі абиде. Скільки разів вона казала Френку, щоб клав свій брудний одяг у короб — чи не достатньо вже того, що вона його пере і прасує, без того, щоб його ще й десь збирати? А скільки разів вона його все-таки знаходила у ванній біля душа або розкиданим у спальні по підлозі? А чи він потурбувався сполоснути склянку або помити тарілку після перекуски пізнього вечора? Ні! Щойно по тому, як їх було використано, тарілки і склянки немовби ставали невидимими». (Той факт, що її чоловік підтримував свій кабінет в бездоганному стані і клітки для тварин чистесенькими, робив таке його недбальство ще більш дратівним.)
Дрібниці, скажете ви, і хто б заперечував? Дійсно дрібниці. Але протягом років ці звички стали домашнім варіантом старовинних китайських тортур, про які вона прочитала в одній книжці «Тайм-Лайф»[330], витягненій з ящика для пожертв у «Ґудвілі». «Смерть через тисячу порізів» — так це називалося. Поганий характер Френка був тільки найгіршим і найглибшим з тих порізів. Ох, інколи траплявся подарунок або ніжний поцілунок у зашийок, або поїздка кудись повечеряти (зі свічками!), але всі ті речі були лише глазур’ю на черствому, важкому для пережовування торті. Їхнього Шлюбу Торті. Вона не готова була сказати, що всі чоловіки однакові, але більшість із них саме такі, тому що такі інстинкти йдуть в одному пакеті. Разом з пенісом. Дім чоловіка — це його замок, відомий вислів, і в XY хромосомі глибоко вкорінене переконання, що кожен чоловік — король, а кожна жінка — його служниця.
Ключі досі в гольф-карах. Звісно, що так. У Нашому Місці може трапитися, що підцуплять якусь дрібничку, але справжніх крадіжок нема. Це одна з тутешніх приємностей. Тут багато приємностей, але не всі можуть ними задовольнитися. Взяти лишень оте скиглення і квиління, що не вщухає на Зборах, наприклад. Нана була там кілька разів. Вона думає, що Ілейн не знає, але Ілейн знала. Добра мати слідкує за своєю дитиною і знає, коли на неї впливають погані приятелі з поганими ідеями.
От два дні тому ця Моллі була в них і дві дівчинки чудово провели час: спершу гралися надворі (класики та скакалка), потім — у хаті (переставляли меблі у великому ляльковомубудиночку, який Ілейн взяла додому з Дулінгського «Меркантайлу»[331]), потім знову надворі до заходу сонця. Вони гарненько повечеряли, після чого Моллі пішла собі додому — два квартали в сутінках. Сама-одна. А чому вона може так робити? Тому що в цьому світі нема хижаків. Нема педофілів.
Гарний був день. Тому-то Ілейн так здивувалась (і трішки злякалася, чому ж не визнати це), коли, йдучи до спальні, зупинилася під доньчиними дверима і почула, як Нана плаче.
Ілейн вибрала гольф-кар, повернула ключ і торкнулася носком маленької круглої педалі акселератора. Вона беззвучно вирулила з парковки і вирушила Головною вулицею повз мертві вуличні ліхтарі і темні фасади крамниць. За дві милі від міста вона під’їхала до акуратної білої будівлі з двома даремними бензоколонками перед нею. Вивіска на даху оголошувала, що це «Дулінгський сільмаг». Хазяїн Кабір Патель і троє його вельми ґречних (на людях принаймні) синів, звісно, зникли. Коли почалася Аврора, його дружина гостювала у своїх родичів у Індії і зараз напевне лежить у коконі в Мумбаї чи в Лакнау, чи в якійсь іншій із тамтешніх місцин.
Містер Патель торгував потроху геть усім — це був єдиний спосіб конкурувати з супермаркетом — але більшості товарів тут уже не залишилось. Алкоголь, звісно, зник першим; жінки полюбляли випити, а хто навчив їх отримувати від цього насолоду? Інші жінки? Рідко.
Не зупиняючись, щоб подивитися в затемнену крамницю, Ілейн повела гольф-кар кругом, до її задньої частини. Тут на довгому металевому кронштейні висів банер: «Дулінгський сільмаг. Крамниця автозапчастин. Першим чином завітайте сюди і ЗЕКОНОМИТЕ!» Містер Патель тримав усе в порядку, вона б йому за це додала балів. На додаток до свого заробітку сантехніком батько Ілейн теж потроху займався ремонтом двигунів — то ще там, у Кларксбергу — і два сараї на задньому подвір’ї, де він працював, були захаращені забракованими деталями, лисими покришками і бозна-скількома поламаними газонокосарками та мотоблоками. «Огидне видовище», — скаржилася мати Ілейн. «Воно оплачує твої відвідини салону краси щоп’ятниці», — відповідав король замку, і так той безлад тривав далі.
Ілейн довелося прикласти вагу всього тіла, щоби двері посунулися на своїй забрудненій рейці, але зрештою вона відтулила їх футів на п’ять чи шість, і цього їй було достатньо.
— У чому річ, ягідко? — запитала вона у своєї заплаканої дочки ще до того, як дізналася про існування того клятого дерева, коли думала, що ці сльози її дитини — єдина проблема, і що вони припиняться так само швидко, як весняна злива. — У тебе заболів животик після вечері?
— Ні, — сказала Нана. — І не треба тобі називати це животиком. Мені не п’ять років.
Такий роздратований тон — це було щось нове, він її здивував і шокував дещо, але вона не перестала гладити Нану по голові.
— А що ж тоді?
Губи Нани напружилися, затремтіли, а потім вона вибухнула:
— Я сумую за татом! Я сумую за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплячі красуні», після закриття браузера.