Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Демерест вголос сказав:

— Життя повне різних сраних «якби ж».

Він перейшов у горизонтальний політ на висоті шести тисяч футів, натискаючи на важелі керування двигунами, щоби підтримувати швидкість. Двигун завив на вищих тонах.

Гарріс займався зміною радіочастот і — тепер, коли вони перетнули точку передачі радіолокаційного керування повітряним судном, — звітував перед Чиказьким центром. Він запитав:

— Ти щось сказав?

Демерест похитав головою.

Турбулентність шторму гіршою не могла бути, літак досі кидало врізнобіч.

— «Транс-Америка-Два», маємо ваш радіолокаційний контакт, — проскреготів новий голос із Чиказького центру.

Гарріс продовжив займатися комунікаціями.

Вернон Демерест міркував: що стосується Ґвен, він може прийняти рішення просто зараз.

Гаразд, вирішив він; він знайде в собі сили витримати Сарині сльози, осуд і, можливо, її гнів, але розповість про Ґвен.

Він визнає відповідальність за її вагітність.

Як наслідок, істерика вдома може стати кількаденною, а відголоски ще лунатимуть тижнями чи навіть місяцями, протягом яких він дуже страждатиме. Але коли найгірше закінчиться, вони якось з цим упораються. Дивно — і Демерест припускав, що це показує його впевненість у Сарі, — він навіть не сумнівався, що впораються.

Він не мав гадки, що вони зроблять, і значною мірою все залежатиме від Ґвен. Незважаючи на те, що лікар тільки-­но сказав про серйозність її травм, Демерест був упевнений, що вона виживе. Ґвен — хоробра та смілива; навіть непритомна вона боротиметься, щоб вижити, і зрештою до яких ушкоджень це не призвело б, вона до всього призвичаїться. Вона також матиме власні плани на дитину. Може не віддати її отак просто чи не віддати взагалі. Ґвен не з тих, ким можна попихати чи вказувати, що робити. Вона думає за себе.

У результаті може статися так, що у нього на руках опиняться двоє жінок — а ще дитина — замість однієї. От із цим доведеться попрацювати!

Звідси постане таке питання: як далеко Сара зайде?

Господи! Ну й бардак.

Але тепер, коли він сам прийняв перше рішення, то все більше впевнювався, що це може привести до чогось хорошого. Демерест похмуро міркував: йому все це збіса багато коштуватиме — і нервів, і готівки, та нехай.

Висотомір показував, що вони тримаються на висоті шести тисяч футів.

Буде ще дитина, звісно. Він уже починав обдумувати це по-новому, зовсім по-іншому. Звісно, він не опускатиметься вже до зовсім телячих сантиментів, з якими деякі люди — Енсон Гарріс, наприклад, — ставляться до дітей; але це буде зрештою його дитина. Це точно буде новий досвід.

Що там Ґвен сказала в машині сьогодні дорогою до аеро­порту?.. Маленький Вернон Демерест всередині мене. Якщо у нас буде хлопчик, назвемо його Вернон Демерест-молодший, як це роблять американці.

Можливо, то не така вже й погана ідея. Він хихотнув.

Гарріс кинув погляд убік.

— З чого смієшся?

Демерест вибухнув:

— Я не сміюся! Якого дідька я би сміявся? У нас що, багато причин для сміху?

Гарріс знизав плечима:

— Мені здалося, що я почув сміх.

— Це ти вже вдруге чуєш щось таке, чого насправді нема. Після цієї перевірки раджу сходити до лора.

— Не варто поводитися так гидотно.

— Та ти що? Серйозно? — Демерест із люті насторожився. — Може, саме в такій ситуації хтось і повинен поводитися гидотно.

— Якщо так, — сказав Гарріс, — то ніхто інший так не підходить на цю роль, як ти.

— Тоді, якщо ти закінчив зі своїми тупорилими запитаннями, може, знову візьмешся за керування, а я поговорю з тими тупаками на землі.

Енсон Гарріс подався кріслом уперед.

— Якщо хочеш, будь ласка. — Він кивнув. — Тримаю.

Віддавши керування, Демерест потягнувся по мікрофон.

Він відчував себе краще, сильнішим, через рішення, яке вже прийняв. Тепер він може вирішувати більш нагальні проблеми. Демерест жорстко проскрипів зубами.

— «Чикаґо-центр», я командир Демерест «Транс-Америки-Два». Ви там ще слухаєте чи вже напилися снодійного й пішли дрихнути?

— Я «Чикаґо-центр», командире. Ми слухаємо, й ніхто тут не дрихне. — У голосі диспетчера вчувався докір; Демерест це проігнорував.

— То якого милого сидите, як істукани? Цей літак має серйозні проблеми. Нам потрібна допомога.

— Чекайте, будь ласка. — Пауза, тоді новий голос: — Це старший диспетчер Чиказького центру. Командире, «Транс-Америка-Два», я чув ваше останнє повідомлення. Будь ласка, зрозумійте, що ми робимо все можливе. До того, як ви потрапили в наш район, для вас тут десяток людей працював, розчищаючи повітряний рух. Вони цим досі займаються. Ми надаємо вам пріоритет, чисту радіочастоту і прямий маршрут до Лінкольна.

Демерест гаркнув:

— Цього недостатньо. — Він помовчав, утримуючи кнопку мікрофона, тоді продовжив: — Старший диспетчере Чикаґо, слухай мене уважно. Прямий маршрут до Лінкольна і виїденого яйця не вартий, якщо він закінчується ЗПС два-п’ять чи будь-якою іншою, окрім три-­нуль. І не кажи мені, що три-нуль не працює; я вже це чув і знаю чому. А тепер запиши