Читати книгу - "Пташиний спів"

class="book">Після чотирьох годин копання Леві та Ламм недалеко просунулися. Леві гукнув Крогера, щоб той змінив Ламма. Очікуючи, поки той спуститься, Леві присів на підлогу відпочити. Для нього відшукати товаришів свого брата стало справою честі. Йозеф не хотів би, щоби його брат був людиною, яка дозволяє персональній втраті збити себе зі шляху. Тут справа навіть не в його власній гідності, а в гідності Йозефа. Леві зараз має шанс повернути певну повагу понівеченому тілу свого брата.

Раптом крізь своє рване дихання він почув тихенький стукіт. Леві приклав вухо до стіни та прислухався. Спочатку він подумав, що це пацюки, — але звук був занадто ритмічний і лунав занадто глибоко.

Звук був таким, що ставало зрозуміло: його джерело доволі далеко, а значить, його може видавати тільки людина.

Крогер зістрибнув з мотузки, і Леві погукав його. Той прислухався та кивнув:

— Там точно хтось є. Трохи вище за нас, думаю, але приблизно паралельно нашому тунелю. Звук занадто слабкий — це точно не кирка і не лопата. Думаю, це хтось залишився живий після завалу.

Леві посміхнувся:

— Я ж казав, що треба продовжувати.

На обличчі Крогера з’явилися сумніви.

— Справа лише у питанні, як нам до нього пробитися. Нас розділяє товща крейдової породи.

— Будемо підривати. Контрольованими вибухами. Я піду нагору, замість мене спуститься Ламм і закладе вибухівку.

Обличчя Леві світилося рішучістю та ентузіазмом. Крогер продовжив:

— А якщо там не наш, а ворог? Залишився під завалом ще від перших вибухів?

Очі Леві розширилися.

— Ніколи не повірю, щоби хтось міг залишатися живим тут так довго. А навіть якщо там ворог... — Леві розвів руки та знизав плечима.

— Тоді що? — Крогер наполіг на відповіді.

— Тоді у наших руках опиниться людина, яка вбила мого брата та двох його товаришів.

Крогер не відчував такої радості.

— Око за око... ви ж не думаєте про помсту?..

Посмішка сповзла з обличчя Леві.

— Я не думаю про якісь конкретні дії. Моя віра наставляє мене в усьому. І я не боюся зустрічі з ним, якщо ви про це. Як вчинити, я знатиму, коли побачу його.

— Ми маємо узяти його в полон, — сказав Крогер.

— І цього достатньо.

Леві підійшов до мотузки та гукнув Ламму підіймати. Нагорі Леві розказав йому, що треба робити — і той, сонний, нічого не відповів. Він підготував заряд, поклав у рюкзак та спустився униз мотузкою.

Завал складався із суміші крейди та землі, і їм удвох із Крогером копати було дуже важко. Минуло п’ять годин, поки заглиблення в завалі влаштувало Ламма. Леві змінив його, щоби допомогти Крогерові: вони наповнювали грунтом мішки та щільно закладали ними заряд. Крогер зробив перерву, щоби поїсти й випити води, а Леві відмовився від запропонованих м’яса та галет. Від горя та голоду у нього почало паморочитися у голові, але він рішуче збирався дотримуватися посту. Він шалено працював, не звертаючи уваги ані на піт, який щипав очі, ані на тремкі пальці.

Леві не знав, що на них чекає за стіною; він просто підкорився непереборному потягу продовжувати почате. Його почуття втрати супроводжувалося цікавістю. Смерть Йозефа матиме сенс та буде недаремною тільки у тому разі, якщо Леві знайде когось живого та подивиться йому у вічі.

Вони під’єднали дроти та відійшли у безпечне місце — на початок схилу, котрий вів на поверхню. Сюди долинав гул важкого обстрілу, котрий чергувався з мінометами та кулеметами. Почався наступ. Ламм натис ручку, і земля здригнулася під їхніми ногами від вибуху. Обличчя обдало хвилею гарячого повітря, почувся рев — раз, а потім ще раз. На мить здалося, що з тунелю зараз вирветься куля вогню, землі та крейди, але другий звук прокотився та завмер у тиші.

Вони швидко попрямували до вузького проходу, обшитого деревиною, переповзли через нього та побігли, затинаючись, до провалу на нижній рівень. Тут хмара крейди примусила їх відступити та почекати, поки пил опуститься.

Леві наказав Крогеру лишитися, а сам разом з Ламмом спустився униз. Йому треба було, щоби той оглянув результати вибуху, та й він сумнівався в бажанні Крогера брати в цьому участь.

Вибух утворив у завалі отвір, у який вони і полізли, розкопуючи його та розширюючи по дорозі. Отвір привів їх просто у камеру підслуховування британців — вони з цікавістю роздивлялися, як іноземці обшивають стіни.

— Слухайте, — Леві поклав долоню на руку Ламма.

Відчайдушний стукіт став набагато ближчим. Леві так зрадів, що навіть підскочив — і вдарився головою об стелю.

— Ми тут! Нам вдалося!

Їхній вибух прибрав стіну, котра відділяла їх від людини. Тепер потрібно просто розкопати землю вручну.

Стівена у його вузькій норі труснуло новим вибухом. Він перекинувся на живіт та накрив голову руками — наче для захисту від уявного падіння світу. Вибухова луна деякий час іще віддзеркалювалася від стін, але на нього нічого не падало.

Стихло, і Стівен почав штовхатися та брикатися у своїй могилі під атакою клаустрофобії, якій досі вдавалося чинити опір. Думка про те, що поруч можуть бути люди,